Панування рабів

14 октября 2012, 18:03
політолог
0
8669

Або “рабократія”

Не викликає особливих сумнівів, що ті процеси, які зараз відбуваються у політиці України, є суттєвим “відкатом” назад навіть у порівнянні із періодом правління Л. Кучми.

Все частіше можна почути, що тоді був якійсь плюралізм у парламенті, бодай теоретично незалежний суд,  бодай у якійсь формі можливість змінювати владу на виборах та якась політична конкуренція. Коротше кажучи, тоді існувала видимість нормальності держави, про яку зараз не доводиться і говорити.

Проте думаю, що все це пов’язано не лише із персональним складом політичних лідерів, але й з певними загальними закономірностями пострадянського розвитку.

Хто прийшов до керівних посад в Україні початку 90-хроків? Місцева пострадянська еліта, тобто люди, які за своєю природою були виконавцями, жорстко контрольованими та звиклими до безумовного підкорення. Така була сама логіка організації влади на місцях величезної держави, за якої більш-менш самостійно-мислячих, ініціативних та незалежних керівників в Україні бути не могло. Приклад П. Шелеста в історії Української РСР показує, до чого могла призвести бодай якийсь натяк на спроби самостійного мислення у республіканського керівництва. Після нього і натяків на спроби бодай у чомусь виявляти “автономізм” не було і близько. Усі ті, хто бодай якось міг щось вирішувати, зрештою опинявся у Москві. Тут же мали бути лише слухняні та лояльні виконавці. Бажано, щоб не любили думати самі, але вірно служили Молоху “генеральної лінії”. Не дивно, що вони своєю “відданістю” намагалися перевершити навіть кремлівське начальство. Тоді, до речі, ходило прислів’я. Мовляв, зате, за що у Москві стрижуть нігті, у Києві відрізають руки.

І от у 90-ті роки ці “видресировані особистості” опинилися у положенні тих, хто має приймати якісь рішення. Абсолютно незвична та незрозуміла ситуація, для якої не було прописано жодної моделі поведінки. Ті, хто міг розраховувати максимум на те, щоб у якомусь республіканському міністерстві приймати розпорядження згори та розсилати на місця. Клерки із значками та партквитками.

Весь “демократизм” 90-х – це, мабуть, не стільки прояв внутрішніх закономірностей українського суспільства, скільки вираження політичної неспроможності керівництва, яке довгий час підбирали за критеріями “відсутності бодай якоїсь небезпеки”. Ухвалюючи будь-які рішення, вони постійно тримали в голові, що за ними слідкує “начальник”. Невиразність політичного керівництва та його тотальна боягузливість і сформувало загальну логіку української політики, її фундаментальний баланс.

А раптом прийде “новий начальник із Вашингтону” та спитає, де поділи свободу слова? І оскільки для цих людей не можливо було уявити собі світ, у якому над Україною немає безпосереднього начальника, то у роки занепаду РФ вони шукали об’єкт для поклоніння та підлабузництва в інших географічних точках. Звідси, мабуть, походять і численні євро-атлантиські декларації влади, яка бажала підстелити соломки” про всяк випадок.

Останнім часом, на тлі процесів консолідації влади, вони почали відчувати власну силу, тому більше не вбачають потреби з кимось рахуватися. Відсутність належної уваги до України а також схильність західних партнерів загравати із українською владою лише посилюють подібні настрої.

Тому зараз ніхто не робить  вигляду, що є якісь незалежний суд, що є якісь вибори, що діє якась конституція. Робиться це абсолютно прозоро, із виглядом вуличного розбишаки, який наче промовляє до присутніх:"І що ви мені зробите?” Оточуючі лише знизують плечима, і той наново починає перекидати сміттєві урни.

Але у цьому виявляється вроджена рабськість еліти”?

Припустимо, ви щось захопили? Що слід робити першочергово? Очевидно, закріпити захоплення, підвести під усе це надійну матеріальну та ідейну базу, аби все це непросто стало вашим, але стало надовго та всерйоз.

Які об’єктивні інтереси нинішніх господарів України? Це, у першу чергу, залізобетонне закріплення майнових розкладів в українській державі, аби все те, що вони зараз мають, вони могли утримувати десятиліття, передати своїм дітям, заснувавши стабільні “аристократичні династії”.

Що для цього потрібно? Потужна держава, стійка система законів, яка би все це гарантувала, легітимність влади та потужна державна ідеологія.

Приблизно як у США, де приватна власність гарантується державою, правовою системою, державною ідеологією, легітимною владою, яка регулярно обирається на виборах.

Але для того, аби рухатися у цьому напрямку, необхідно мати самостійне, державне стратегічне мислення. Звідки йому взятися у осіб, яких обирали як виконавців, яких старанно відлучали думати, і які опинилися на верхівці піраміди у результаті незалежних від них історичних обставин?

Що буде робити раб, коли захопить господарське обійстя? Спалить будинок, повбиває усю худобу, знищить культурні цінності, вип’є все, що зможе, та буде валятися у багні, поки не прийде каральна експедиція. Інакше він собі алгоритм дій уявити не зможе.

Приблизно те саме зараз робить українська влада. Використовує Конституційний Суд, аби вирішувати дрібні питання тактичної політки, підриваючи довіру до суду як такого. Суду, який повинен буде захищати у майбутньому їх власність. Руйнує правову систему. Ту саму, на яку має спиратися у майбутньому їх право власності. Перетворює вибори на відвертий фарс. Ті самі вибори, які мають легітимізувати державу, яка, в свою чергу, повинна гарантувати їх права власності. Продовжує відбір та захоплення майна, руйнуючи ще ненароджену у суспільстві ідею про святенність приватної власні. І все це – без єдиного натяку на якусь ідеологічну основу, базис, який так старанно зараз вишиковує російська влада у РПЦ та ідеології “Руського миру”.

Захопивши панську садибу, вони і не думають її укріпляти, розвивати чи прилаштовувати до власних потреб. Лише палять усе навкруги, п’ють панське вино, рубають гобелени і т.д.

Таким чином вони, не розуміючи процесів, мимоволі готують все це повернення “справжніх господарів”, які, свого часу, залишили їх, наглядачів, на господарстві.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.