Панове опозиціонери, чи готові ви ділити депутатські крісла із крадіями голосів?

9 ноября 2012, 10:43
політолог
0
8872

Деякі риторичні питання

Отже, т.зв. “підрахунок голосів” завершено. На одному окрузі, аби зробити потрібного кандидата депутатом, тупо скасували результати голосування на 27 дільницях. На іншому окрузі тупо знищили бюлетені за опонента, зробивши ще одного потрібного кандидата депутатом. Ще на одному взагалі не сильно переймалися, просто підробивши документацію. Нарешті, десь взагалі нищили протоколи з незручними результатами.

Як наслідок скоро депутатами будуть проголошено кілька осіб, які відверто, щиро, ні від кого не приховуючи свої дії, публічно та прозоро фальсифікували вибори. Я не кажу вже про інших, чиє депутатство також не є безсумнівним, але на вищеназваних округах просто ніхто ні від кого нічого не приховував.

Що це все засвідчило?

1.В Україні відсутні залишки судової влади. За всі ці два тижні наші українські суди не ухвалили жодного рішення, яке би не слугувало інтересам влади та її кандидатів. Якщо владі треба було – суди скасовували результати десятками дільниць, наказували перераховувати результати там, де треба було владі і т.д. Жодного рішення, яке би було бодай частково проти інтересів влади ухвалено не було.

2. В Україні не діють інші структури, які повинні слідкувати за порядком. ЦВК – купка переляканих людей, що бояться брати на себе відповідальність та називати речі своїми іменами. Уряд – незрозумілі особи, що прагнуть перекладати відповідальність на інших. Правоохоронні структури – особиста гвардія місцевих князьків.

3. В Україні жодної ціни не мають офіційні документи. Приміром, на всіх проблемних округах у всіх суб’єктів виборчого процесу є примірники протоколів із “мокрими печатками”. Не копії, а саме офіційні примірники, засвідчені підписами. Але ні для кого це не було аргументом підчас підрахунку голосів. Вибори засвідчили, що офіційно визнаються лише ті документи, які вигідні для представників влади.

Тепер представники опозиційних партій мають усі шанси опинитися у одній раді із відвертими злодіями, які нахабно, перед камерами та міжнародними спостерігачами вкрали мандати. Тепер вони навісять собі на лацкани та плаття депутатські значки, будуть виступати від імені парламенту, грати роль “народних обранців”. І що найгидкіше – всі також будуть грати у цю гру.

Я уважно спостерігав за реакцією опозиційних політиків після завершення даної виборчої кампанії. Але і тут вони не виявили належної послідовності. Спочатку вустами А. Гриценка проголосили про свою відмову входити у таку (наскрізь фальсифіковану Раду), а згодом – якось поступово звели ці розмови нанівець, проголосивши концепцію боротьби за кожен округ. До чого ця боротьба призвела – ми всі бачимо.

Чесно кажучи, я не бачу мотивів, які можуть спонукати когось йти у Раду, аби засідати там поруч із крадіями голосів. Адже ясно, що зусиллями ЦВК більшість все-таки буде створена. Це буде більшість коаліції регіоналів та позапартійних. Вони здадуть свої картки, і від їх імені будуть ухвалюватися будь-які закони, аж до прикріплення українських селян до землі, впровадження рабовласництва розпродажу території України сусіднім державам. Причому, усіма правдами та неправдами більшість витягують до 226 голосів без комуністів.

Що може робити у такому парламенті пристойна людина?

Дехто каже, що треба буде створити парламентські слідчі комісії, аби вивчити та оприлюднити факти фальсифікації. Даруйте, але навіть якщо ця комісія віднайде масові поховання фальсифікованих бюлетенів, то це не буде аргументом для української Генеральної прокуратури. То який сенс у роботі цих комісій? Розказати громадськості те, що вона і так знає?

Як аргумент називається необхідність депутатської недоторканості для продовження боротьби. Пробачте, але хіба наша прокуратура не може обвинуватити будь-кого у тому, що він особисто розп’яв Христа, а суд не затвердить таке рішення? Що завадить більшості 226 карток для голосування затвердити відповідне подання? Чи є у когось сумніви, що особа, в якій справді побачать загрозу для себе, буде неодмінно покарана” у такий спосіб?

Далі, можна почути, що треба, аби хтось міг силовим способом протистояти більшості у парламенті. Даруйте, але хіба у цьому полягає функція парламенту? Навпаки, постійні бійки будуть зайвим аргументом для того, щоб провести референдум та закріпити повновладдя президента на конституційному рівні.

Та й взагалі, депутатське місце за нинішніх умов - пусте (і фізично, і у переносному значенні). Який сенс у посадах голів комітетів, коли більшість рішень ухвалюються поза комітетами? Тай депутатський значок вже не дуже рятує навіть від наших "правоохоронців".

За всього бажання я не можу знайти мотивів для людини, що претендує на якісь залишки честі і гідності, у якої б були мотиви увійти до складу майбутнього парламенту. Звісно, окрім гарного життя, високого статусу та привілеїв для себе особисто, які надають їм власникам депутатські значки.

Слід називати речі своїми іменами. Більшість українських політичних інститутів знищені. Знищений і парламент. Бути у ньому можна або у статусі члена угрупування, що грабує країну. Або у статусі домашньої худоби, яку утримує та підгодовує саме угрупування.

І сидіти поруч із крадіями голосів – це урівняти себе із ними у статусі. Хоче це хтось, чи не хоче цього.

У будь-якому випадку майбутнє України вирішуватиметься не під парламентськими куполами, а на вулицях, оскільки якихось легальних, легітимних та законних механізмів відстоювання своєї позиції для українців просто не лишилося.

Буде наша опозиція організовувати цей процес чи ні – він буде розгортатися.

У нас постійно полюбляють згадувати про Махатму Ганді та його методи спротиву. Однак забувають одну просту, але, як мені видається, фундаментальну річ. Мова про моральну першість у порівнянні зі своїми опонентами. Як думаєте, чи зібрав би він мільйони, якби він, приміром, засідав десь у британській Палаті лордів, виголошуючи гасла про те, що слід гнати британців з Індії?

Як засвідчили ці вибори, громадяни України невдоволені наявним у нас станом справ, і подекуди готові із ним рішуче боротися. Але для боротьби вони повинні мати чіткі цілі, та лідерів, яким вони довіряють. А довіру завойовують принциповістю, моральним авторитетом та готовністю відстоювати свої слова до останнього.

Панове опозиціонери, чи готові ви стояти на своїх словах, чи все ж таки оберете товариство крадіїв голосів?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.