«Зібрання каменюк і піску». (натомість диктанту)

9 ноября 2012, 13:29
Політичний експерт
0
769

Люди - тіні. Без діловитості і звичної привітності вони то пірнають, то виринають із дверей-щілин метро, безцільно, якось, поспішають кудись на зустріч один-одному безколірними колонами своїх шкарлупо

Сонце поділило Київ на два світи: світла і тіней. Викупана в прозорому осінньому дні Золотоверха Лавра, стрімко злітаючий до неба золотими банями, білосніжний, із блакитною підбивкою Свято-Михайлівський монастир, роззеленілий від небесного сяйва із ніжними золотими маківками дитинець княжої слави русичів Собор Ярослава Мудрого  - Софійський. На них заглядаються бірюзою, обрамлену в червлене золото, улюблене дитя Єлизавети й останнє диво Бартоломео Растреллі куполами на витончених колонах з капітелями коринфського ордеру Андріївська Церква та міцний і логічний фортечний ансамбль Троїцької Кирилівської Церкви на місці духовної опори Ольговичів, перетвореної колись Катериною ІІ «за вольные фрески»  і вірші про славу козацьку на стінах обителі в «дурку для буйних». Кажуть, що до цього в Кирилівських печерах промишляв на місцевих роззяв Змій Горинич.

    Нижче – царство густих тіней. Вони вдягли тендітне барокко у густу темність, закрили вікна зчорнілими глибокими шторами і провели жорстку лінію між колючою прохолодою і маревним теплом.

    Застиглі напівсвіти. Все рухається повільніше. Тільки невспокоєні думки перестрибують через темне й світле і губляться у просторі часу.

      Люди - тіні. Без діловитості і звичної привітності вони то пірнають, то виринають із дверей-щілин метро, безцільно, якось, поспішають кудись на зустріч один-одному безколірними колонами своїх шкарлупок-автомобілів. Простоюють без звуків вище і нижче, справа і зліва стовбурового нерва міста – Хрещатика. Колись він виколисав Київ, а потім Помаранчевий Майдан, а тепер здригається від «Майдансу» і скоморошних шоу. Мільйон пассіонаріїв, мільйон знамен, мільйон ідей, думок, слів, обіцянок закарбовані в його пам’яті. Зараз вони тіні, розмиті, невизначені, невіруючі, пересварені, вічно у пошуках винних між собою, одночасно в ненависті і непокорі, в страху і відчаю.

       Їх лише купки біля ЦВК. Вони чіпляються за останню надію, за слово, часто, за кожну емоцію. Дивляться в очі політикам, торкаються їх стомлених боротьбою й мітингами, фізичних оболонок, пропонують, запитують, протестують, ненавидять, плачуть. І сміються. Далеке сонце заблискує на лінзах окулярів і гучний, посилений адреналіном і натягнутими нервами, голос лідера ОО перемагає простір. Люди завмирають, повертаються, підтримують все, що не чують. Кожен день стратегія опозиційного опору міняється. Все ближче й ближче компроміс. За ним – «якось буде». Могутній лідер «Удару» йде до кінця – перевибори. Усієї Верховної Ради. Тільки партійно-пропорційні за новим виборчим законом, бо не було виборчого округу, де би не відбулися фальшування. Лідер «Свободи», окрилений великою й несподіваною довірою, готовий до нової битви. Він завжди готовий. Як і його чисельні ідейні однодумці і зростаюча кількість прихильників. Над нечисельним натовпом одиноко піднятий на древку паперовий кулак. Символ майбутньої вольності.

   Революції не буде. Та її ніхто й не хоче. Але ситуація постійно революційна. Влада надто самозакохана і міцно зчеплена в єдиний міцний і потужний організм, аби піти на глибокі переміни. Вона плодить страх, використовує силу, маніпулює чутливими цінностями, підкуповує бідних, єдину свою електоральну надію, нещасних, розгублених інтелігентів, зухвало  користується нашими слабостями, негромдянскістю, кухонною протестністю. Загроза чистки оточення президентом ще більше згуртує опричні ряди.

    Сучасний страх, генетично успадкований сильними і слабкими, не потребує ляків ешафотом. Він – вагома частина нашої біохімії і прокляття нашого  мозку й свідомості. Усі наші сміливі ідеї спочатку проходять через випробування страхом. Більшість, якщо не усі, приречені.

    Хвиля Арабської весни згасла у важких болотах кризи Європейської Унії. Та й реставрація панісламізму в уже далекому аль-Магрибі втомила інформаційні революційні буревії. Українцям треба починати все спочатку. Але для цього треба бути громадянами не здатними міняти свободу, гідність і честь на гречку з горілкою, пусті обіцянки і життя в історичній резервації.

   Новий парламент має посилити владу Президента. Це зрозуміло. Не варто перебільшувати самостійність і сміливість мажоритаріїв. Страх втратити, не вернути, не отримати значно сильніший. Це надійна частина президентської гвардії. Завтрашні, як і вчорашні, «тушки» будуть демонструвати істинні чудеса відданості і всеготовності. Парламент на чолі ПРигівцем, швидше за все буде бездоганною машиною по виконанню замовлень Уряду, безпрецедентного збагачення власників держави і «чорною дірою». У ній й будуть зникати та каналізуватись революційні емоції суспільства та спалахи гніву опозиції.

   Функцій останньої декілька. Протестна. На відміну від Майдану, вона вимагає серйозної й копіткої інтелектуальної змагальності з владою: альтернативних проекту Конституції, законодавчого портфелю, концепцій зовнішньої і внутрішньої політики, ринку грошей, праці, питань соціальної політики, охорони здоров’я, свободи слова і преси. Ще сотні і сотні проблем, які будують лінію конфлікту з владою. Опозиції жодного разу перейти цей, зачарований владою український Рубікон не вдалося. У силу цього, для збереження обличчя, вона задовольниться, як і задовольнялась, компромісами «під примусом». З них найгірший – Закон «Про вибори народних депутатів України», який внормував нерівність, несправедливість, непрозорість виборчого процесу і заклав базу для масштабного, тотального  фальшування на стороні влади.

   Опозиція  у ВР не зможе створити навіть ілюзію «командної гри». Не проглядається необхідна для цього  ідеологічна спорідненість, відсутня будь-яка зрозуміла для виборця протестна опонуюча стратегія. У неї немає реальних інформаційних ресурсів, вона не змогла, і неспроможна зараз, очолити і систематизувати Інтернет-супротив.

      Бурхливий протест опозиції на трибуні ВР, при повному управлінні владою «зомбоящиком», приведе тільки до її ще більшої дискредитації, а, заодно, і до звинувачення, що опозиція «не хоче працювати над реформами». При цьому, найгірше прийдеться лідеру «Удару», який ніколи ще не програвав. Ймовірна втеча з його фракції десятка «тушок» стане несподіваним технічним нокаутом. Швидше за все, не уникне цієї пастки влади і різноголосе та різнобарвне ОО. Це ще більше деморалізує виборця і сутньо понизить рівень його довіри до опозиції на старті президентської компанії. А «Свобода»… Це стійкий, надійний  і сильний кулак опозиції. Але її вже вміло стравлюють із комуністами. Вся їхня енергія може піти на безнадійну боротьбу із «червоними тінями».

    Врешті, ОО буде наполягати на війні у Царстві Снів – «якщо довго сидіти на березі ріки, можна побачити, як повз пропливе труп твого ворога». Ця тактика вже дала свій результат – ОО знову у парламенті. Вона закріпить у свідомості виборця, що ні політичних ні юридичних причин для майбутніх перевиборів немає. Декораціями до цього будуть речитативи: «Ми перемоли у 15мажоритарних округах. Інше – результат фальсифікації, який показово засвідчує фальсифікацію голосування і підрахунки голосів по всій Україні». Битва за створення іншої ТСК на чолі із представниками опозиції та Генеральної прокуратури із залученням представників основних політичних інститутів Заходу навіть не розпочнеться.

        Лідер «Удару», який звик постійно прораховувати ризики бою, пропонує діяти більш рішуче. Але ні програми, ні юридичної ясної позиції, ні можливих організаційних кроків не робиться. Мантра.  «Свободі» простіше – вона завжди готова битися за свободу. Обурені несправедливою жадібністю донецьких комуністи пропонують визнати вибори у 225 мажоритарних округах такими, що не відбулися і провести нові. Справедливо. У моєму, 176 виборчому окрузі, на 90% виборчих дільниць  демонстративно і зухвало відбулися фальсифікації у день голосування та підрахунку голосів. Ну і що?

       ОО у цей час здійснює замислуваті маневри у пошуках компромісу. Вона готова до обнуління спалаху протесту на маленькому ярмарку, біля ЦВК. Їй зовсім трошки заважає лідерка БЮТу. Вона, не згадуючи у своїй заяві вчорашніх соратників, продовжує своє повстання в тюремній лікарняній палаті, одинадцятий день мужньо голодуючи проти «сфальшованих від початку до кінця парламентських виборів 2012 року» і збирається це робити до часу, коли цьому «буде дана належна оцінка суспільства та цивілізованого світу».

   Як і очікувалось, переміг Барак Хуссейн Обама молодший. Ще до офіційного оголошення результатів виборів, Мітт Ромні привітав його: «…Я хочу, щоби все було добре, особливо у президента, першої леді і їх доньок… І я молюся, щоб президент був успішним в управлінні нашою нацією… Я вірю в Америку. Я вірю в американський народ».

     У Києві осінь грається в парад тіней. Вони розмивають реальність, спотворюють об’єми і несуть безформові сутінки. Ті густі, намащені безцвітною глибокою темнотою крадуться за самотніми  фігурами людей, переповзають із одною печерського фасаду на інший. Коштовний, кольоровий подіум – тротуари  «Сана-Ханту», насуплено, з-під жовтих рамп, вдивляються могутні фальш-колонади Кбміну в сіробайдуже  скло-куполу омертвілого парламенту. У «Липському» спітнілі офіціанти ледве встигають розливати «Вдову Кліко» героям нового часу. Дорогий палаючий кришталь згладив усі тіні і висвітив щасливі обличчя. Вони вже інші, аніж у раннього Ван Гога Вінсента. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.