Велика Євразійська ілюзія

25 ноября 2012, 13:36
політолог
0
5100
Велика Євразійська ілюзія

Спільний ринок за відсутності ринку як такого

Останнім часом у нашій країні розгорнуто масштабну пропагандистську кампанію, що спрямована на створення у громадській думці позитивних настроїв щодо входження нашої країни до євразійських інтеграційних структур.

Цікаво, щ розгортають її досить одіозні політики з минулого. Навіть не знаю, як це сприймати: як хронічне нерозуміння в Кремлі України, чи як бажання продемонструвати, що, мовляв, ми вам будь-кого на гетьманство посадити зможемо.

Пропагандисти даного геополітичного вектору не шкодують яскравих слів та виразів, або охарактеризувати, які ж чудові перспективи відкриває для України входження у “план Путіна”.

Мовляв, цей триклятий ЄС все одно скоро зруйнується, та й не може він нічого доброго нам запропонувати. А тут – і широко розкриті дверцята великого російського ринку, і перспективи вільної торгівлі з будь-ким у межах величезного економічного простору, і дешеві енергоресурси, якими щедро поділиться із “братнім режимом” добрий кремлівський автократор.

Хіба не ідилія?

Проте усі агітатори за подібне майбутнє для України чомусь забувають про ряд інших деталей, які є не менш важливими для побудови цього самого євразійського політико-економічного Левіафана.

Давайте міркувати логічно. Основна теза інтеграторів полягає у тому, що спільний ринок пострадянського простору дозволить українськім виробникам вільно продавати свою продукцію, що буде означати зростання доходів. А там уже і до процвітання та розквіту недалеко. Проте тут є одна невеличка проблема. Чи є у нас взагалі вільний ринок на території пострадянського простору? Чи може будь-хто у нас вийти на ринок? Без будь-яких зв’язків із ФПГ? Вільно провадити виробничо-торгівельну діяльність? Без перспектив потрапити на олівець до рейдерів при владі?

Як показує практика, навіть на виробників мінеральної води знайдеться бажаючий привласнити бізнес.

За умов тиску з боку непрозорої податкової моделі, олігархічної моделі політики, феодальних принципів організації економіки і т.д. жодного нормального ринку в Україні немає. Те саме стосується і усіх інших пострадянських країн зі складу митного союзу.

Але нас намагаються переконати, що якщо об’єднати чотири камери у рамках однієї в’язниці, то це перетворить її на вільне казино.

Тим більше, якщо економічний союз будується на зовсім не економічних засадах. Чому я це стверджую? Дуже просто. Однією із ключових пропагандистських тез прихильників євразійської інтеграції є те, що входження України до вищеназваних структур забезпечить для нас енергоресурси, дешевші у рази. Тобто Росія об’єднується з кимось, аби дешевше продавати цьому комусь газ. Щось тут не те, у такому бізнесі?

Для того, щоб більш-менш ясно уявити, що саме очікує на Україну в межах усіх цих “союзів”, варто звернутися до досвіду наших сусідів-білорусів, які суттєво просунулися на “інтеграційній ниві”.

Зокрема, не так давно тривала ідилія, яка настала після приєднання Лукашенко до російських інтеграційних проектів, змінилася черговою зміною риторики. Конфлікти, пов’язані із відносинами господарюючих суб’єктів, призвели до того,що Росія у чергове змінила милість на гнів та вирішила покарати свого затятого приятеля. Механізм було використано простий та звичний. По-перше, просто обмежила постачання нафти до Білорусії, що вилилося для останньої у перспективи втрати 2,5-3 млрд. дол. Крім того, не забули і про старий та дієвий спосіб тиску. Зокрема, у білоруському м’ясі відважні російські санлікарі у чергове знайшли антибіотики. Варто нагадати, що перед цим їх знаходили 2009 року, коли російсько-білоруські взаємини переживали черговий виток напруження, пов'язаний із питанням про впровадження єдиної валюти.

Найцікавіше те, що, обмежуючи поставки нафтопродукти до Білорусії, Кремль порушує свої ж правила гри, прописані для власного “митного союзу”. Що ж до продуктових воєн, то подібна тактика українцям відома та знайома. ЇЇ переваги – важкість довести те, що за цим стоїть політика. Спробуй комусь доведи, що кишкова паличка була знайдена не просто так?

Тим не менше, подібні засоби тиску використовуються Москвою регулярно. Приміром, злітав нещодавно український прем’єр, аби переговорити із російським колегою, не надав необхідної конкретної відповіді, на яку від нього там очікували, і результат не забарився. Росія негайно знайшла в українській курятині небезпечні бактерії. Перед цим візиту українського президента до Москви передували знаходження в українських продуктах кишкової палички та інших шкідливих речовин,  а про відому віну за сир пам’ятають усі.

До чого це все?

Це зумовлює суперечність, яка постає перед бажанням приєднатися до такого чудового, багатого та перспективного міждержавного утворення.

Оскільки, нас активно кличуть приєднатися до спільного ринку із державами, у яких жодного вільного ринку немає.

Взагалі, було б дивно мислити ринковими категоріями, описуючи феномени новітнього сировинного неофеодалізму.

Які б і хто не укладав договори, приєднуючись до будь-яких пострадянських міждержавних утворень, вирішальну роль відіграватимуть не папірці, а дещо інше.

Ніщо не зможе заборонити російськім санлікарям знайти миш’як або ртуть в українських харчах, якщо така буде воля їх безпосереднього керівництва. Із усіма очікуваними наслідками. Ніщо не зможе їм завадити переграти правила постачання енергоносіїв, оскільки саме вони і задають правила цього міждержавного утворення.

Наївно думати, що наступного дня після приєднання до усіх цих митних союзів, український виробник зможе продавати своє сало там, де тільки йому заманеться.

В реаліях пострадянського феодалізму можливість щось продавати або купляти за певною ціною – це не питання економіки, а привілеї,які видаються тим чи іншим довіреним особам як нагорода, але так само можуть бути вільно вилучені в якості покарання.

Якщо буде команда згори, то будь-хто зможе продати асфальт на будівництво якогось чергового олімпійського об’єкта за ціною золота. Прецеденти є. Не буде команди – не буде нічого. Буде зворотна команда – і у м’ясі знайдуть антибіотики, у сирі – пальмову олію, а свиней почнуть відслідковувати на генетично-модифіковані зв’язки.

І все це зрозуміло. У всіх інтеграційних проектах Росії єдина країна, що може претендувати на якусь геополітичну роль – це сама РФ. Вона це все створює, вона ж це все контролює. Захоче – приголубить, захоче – покарає. Загалом, саме у такому ключі і будує Росія відносини з пострадянськими сусідами. Як Павлов із своєю собакою домагався слиновиділення.

Звісно, що одразу після теоретичного приєднання України до путінського проекту її еліта може бути нагороджена. Собака одержить свій шмат ковбаси. Але лише на певний період. А що далі? Через деякий час Москва стане говорити, що треба інтегруватися щільніше. А хто інтегруватися не захоче – тому відключать газ. Але до преференцій звикаєш швидко, тому відмовитись від усього цього задоволення буде нелегко. Та й у разі відмови від поглибленої інтеграції на всіх будуть очікувати порція покарань. Наприклад, тих, які зараз одержує Білорусь. Тому до усіх цих панських милостей слід ставитись дуже обережно, адже тих, хто до них звик, легко карати простим позбавленням ласки пана”.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.