Критерії відбору головних державних мужів

11 декабря 2012, 19:16
політолог
0
3540
Критерії відбору головних державних мужів

Офіційні підходи

Отже, внесення до ВР нових кандидатур на посаду очільника уряду та голови Верховної Ради є чудовим відображенням особливостей кадрової політики, яка склалася у нас за правління діючого президента.

Очевидно, вона пов’язана із кількома психологічними особливостями самого лідера.

Найголовніше з них – тотальний страх усього і усіх довкола, а також занепокоєння тим, що хтось може “підсидіти” та зайняти таке звичне та чудове місце. Ясно, що це все пов’язано як з індивідуальним життєвим шляхом, так і з загальним характером системи управління, що дісталася Україні в спадок від попередніх режимів.

На практиці це виявляється у тому, що претенденти на будь-які більш-менш значимі посади повинні відповідати кільком принциповим критеріям.

По-перше, вони повинні бути своїми. Своїми настільки, що їх персональні зв’язки не дозволять планувати будь-які підступності проти монарха, який їх призначив. В ідеалі вони мають бути родичами, але їх не настільки багато, аби зайняти усі посади. Тому доводиться підключати інші особисті зв’язки. Якщо ж він не родич та не близький товариш, то повинен хоча б походити з Донецької області, або пропрацювати та прожити в ній півжиття, щоб дозволило обрости належною кількістю персональних зв’язків та контактів.

Однак і близькі особисті зв’язки, відчуття земляцтва, давні спільні політичні та бізнесові проекти, спільне соціальне походження із нетрів радянської номенклатури – все це ще не є  достатньою підставою для призначення. Хтозна, може і найближчий задумає на себе царський вінець приміряти?

Тому у дію вступає другий запобіжний бар’єр. Претенденти на найвищі державні пости, яких підтримує президент, повинні бути хоча б трішки гіршими у деяких параметрах за нього самого, а найкращий варіант, коли таких параметрів буде чимало,і гіршими вони будуть помітно.

Розглянемо це на прикладі однієї і другої кандидатури, та спробуємо визначити критерії їх відбору.

1. Вони мають бути помітно старшими за президента (хоча б на 3-4 роки), пенсійного віку, що автоматично зменшує ймовірність їх конкуренції для президента, якщо виходити із суто фізіологічних причин.

2. Мають бути нижчими за гаранта, сивішими, справляти менш “представницьке” враження якихось невиразних “дідуганів”, поруч із “моложавим” керівництвом.

3. Зобов’язані поділяти почуття свого безпосереднього керівництва до різноманітних зовнішніх атрибутів влади та інших “прикрас”, аби керівництво на їх тлі не виглядало настільки смішно. Причому, не просто поділяти, але й перевершувати!

4. Вони не повинні сприйматися як самостійні фігури будь-яким тверезо чи не дуже тверезо мислячим виборцем, і за жодних обставин не мусять мислитись ніким навіть теоретично як альтернатива до самого президента. Дійсно, чи може хтось сприймати як альтернативу Януковичу Азарова або Рибака? Звісно, ніхто. Навіть вони самі, і у цьому – їх найбільший плюс.

5. Вони просто зобов’язані бути гіршими у плані публічних виступів за президента. Крім того, державну мову вони теж повинні знати гірше.

Звісно, у цьому випадку бути гірше не так легко.

Тому, краще, коли так

6. Логічно витікає із попереднього, що вони просто зобов’язані диверсифікувати сміхові потоки, тобто розподіляти разом із президентом тягар народного глузування, відтягуючи на себе більшу частину жартів.

Приміром, так.

Хоча у крайньому разі це може бути і так.

5. Нарешті, вони мають бути пов’язані із президентом дуже давніми історіями, бізнес-інтересами, таємницями, що автоматично означає, що ніхто проти будь-кого іншого не буде поширювати будь-яку негативну інформацію, оскільки цим він буде завдати удару не лише по ньому, але й по собі. Тобто, фактично, перебувати у стані постійної кругової поруки.

6. Себто, бути занурені у існуючу систему суспільно-політичних відносин настільки, щоби у них навіть теоретично не виникала у голові якась можливість щось там десь змінити чи бодай підправити.

Абсолютно очевидно, що очікувати будь-якого натяку на ефективність роботи від тих, кого обирають за критеріями близькості і безпечності, не доводиться. Тому, очевидно, для багатьох в Україні основний етап покращення лише тільки починається.

І тут слід зрозуміти наступне. Діюча в Україні система суспільно-політичних відносин організована таким чином, що в ній начисто губиться будь-який здоровий глузд вже на початкових щаблях.

Навіть якщо якимось дивом економічний та політичний геній займе, приміром, міністерську посаду, то він не зможе там працювати, оскільки: 1) як кваліфікований та розумний кадр буде нести загрозу своїм недалеким та малокваліфікованим колегам та керівникам; 2) зрозумівши суть оточуючих проблем, він може забажати їх змінити, а насправді нікому нічого змінювати не потрібно, оскільки все і так усіх задовольняє.

Проблема України полягає навіть не в тому, що серед керівництва країни вистачає відверто сумнівних у професійному та інтелектуальному плані кадрів. Проблема в тому, що недурні люди змушені грати ролі йолоіпів, аби асимілюватися в середовищі та досягти відповідного статусу, оскільки будь-які натяки на відмінність від загального оточення вже автоматично призводить до відсутності перспектив подальшого руху.

Ну а хто за такої системи опиняється на самій горі – ми всі маємо змогу пересвідчитись.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.