Монорегіоналізм та формування українського уряду

16 декабря 2012, 16:08
політолог
0
4468
Монорегіоналізм та формування українського уряду

Або де ще набрати достатню кількість “донецьких”?

Як повідомляють офіційні інформаційні канали, зараз керівництво уряду перебуває у стані нелегкого вибору.

Ключове питання – підбір команди, яка не буде “пхикати та бурчати”, а весело та заповзято візьметься покращувати і далі. Очевидно, для цього б найкраще підійшли глухонімі міністри, але про їх залучення чомусь ніхто не говорить.

Немає нічого дивного, що прем’єр стикнувся із такими проблемами. Кадрів явно не вистачає, і причини на те є цілком зрозумілими.

Перш за все, слід згадати про остаточний вибір кланово-регіонально-сімейного критерію не просто як основного чинника заміщення посад в державному апараті, а як єдино-можливого, що, зокрема, ми все виразніше спостерігаємо після минулих парламентських виборів. Хоча є одна проблема. Де ж взяти стільки кадрів, щоби ними замістити всі можливі посади?

Що робити? Проводити облави у пивбарах м. Єнакієве?

Якщо подивитися на ключові інститути державної влади, які прописані у Конституції України, то картина видається дуже і дуже цікавою.

Зокрема, Верховну Раду (розділ ІV Основного закону) очолює В. Рибак, який народився у  Донецьку, навчався там же, працював тривалий час за радянських часів на партійних постах райкомів Донецьку, 10 років був донецьким міським головою.

Президентом України(розділ V Основного закону) є загальновідомий Віктор Федорович, уродженець м. Єнакієве Донецької обл., що встиг чимало попрацювати на різноманітних керівних посадах своєї малої Донецької батьківщини.

Прокуратуру(розділ VІІ Основного закону) очолює  В. Пшонка, який не тільки народився у Донецькій області, але й пропрацював у ній усе своє життя у тамтешніх прокурорських структурах. Так само уродженцем славної Донеччини є і його єдиний перший заступник – Р. Кузьмін.

Найвищий суд загальної юрисдикції (Верховний Суд України) поки що формально керівництва не має, однак на нещодавно звільнене місце вже є один головний претендент. Тут, слід віддати належне, наша влада допустила значний плюралізм та різновекторність, запропонувавши на цей високий пост уродженця не Донецької, а Луганської області – Л. Фесенка, який на даний момент очолює Вищий спец. суд із розгляду цивільних та кримінальних справ.

Проте в інших центральних судах такого плюралізму вже ніхто не допускає. Зокрема, Вищий господарський суд очолює В. Татьков, уродженець Волновахського району Донецької обл., котрий тривалий час працював у різноманітних юридичних структурах рідної області. Конституційний Суд очолює уродженець Макіївки А. Головін.

І так на кожному кроці. Згадує Конституція Раду безпеки і оборони. Хто її очолює? Уродженець Донецька - А. П. Клюєв. Хто очолює Нацбанк? Ще один "донецький" - Арбузов.

Те саме, якщо поглянути на уряд. Хто вже оголосив про свою відставку? Поки що це були виключно представники недонецької меншини: Хорошковський, Порошенко, Балога. Очевидно, що уряд також рухається у тому ж напрямку, що і судова гілка.

Правда, його очолює уродженець Росії М. Азаров, але його можна вважати “натуралізованим” на Донеччині завдяки багаторічному пребуванні та праці в тамтешніх місцинах.

І так за яку посаду в цій країні не візьмись, обов’язково наткнешся на якогось уродженця славної Донеччини.

Якщо ще до парламентських виборів були певні спроби якось це все трохи “розбавити”, то тепер ніхто і вигляду робити не намагається. Думаю, самі результати виборів у цьому відіграли не останню роль. Дійсно, виборців одних регіонів голосуватимуть у будь-якому випадку проти ПР, а інших – за ПР. Навіть якщо остання прийме у парламенті закон, згідно до якого їх всіх закують у кайдани та відведуть продавати на найближчий ринок. А якщо так, то навіщо думати про громадську думку?

Поміркуймо над цими проблемами з точки зору представництва.

Кого представляє українська влада?Представляє вона Партію регіонів, яка офіційно отримала на виборах 30% голосів, але ці 30% - це лише офіційна частка від тих, хто взяв участь у голосуванні, реальна підтримка є значно меншою. Далі, хіба влада ПР представляє інтереси цих людей? Звісно, ні. Судячи із вищеназваних розкладів, лише представники одного єдиного регіону можуть претендувати на пости у владі Партії регіонів. Але хіба вони самі реально представляють громаду своєї Донеччини? Звісно, не представляють, оскільки віддані та працюють в інтересах лише тих, хто їх призначив, а не якихось звичайних громадян.

Як недодивись на проблему, але влада у нас реально нікого не представляє, окрім самої себе.

Далі, наступна проблема – ефективність. Як думаєте, наскільки ефективно може працювати структура, в якій заміщення керівних постів здійснюється за регіональним критерієм, а не критерієм спроможності виконувати задачі? Як довго пропрацює завод, на якому керувати будуть виключно уродженці рідного села директора?

Навіть пристойну банду таким чином не підбереш, адже і бити, і стріляти, і ламати сейфи мають професіонали, а не тільки родичі та земляки ватажка.

У цьому плані наша нинішня правляча система виглядає менш відкритою, ніж лад Російської імперії, в якій Цар та його оточення ніколи б не наважилися віддати усю повноту влади лише одному регіональному поміщицькому угрупуванню за рахунок інших.

Це вже не феодалізм, оскільки феодали, загалом, були людьми хоча й обмеженими, але не повністю дурними, тому розуміли, що будь-яке господарство потребує не тільки пана, але й управителя, що буде ним розпоряджатися. І бажано, щоб управитель цей розпоряджався досить добре, аби господарство не зазнавало занепаду, а тому він повинен мати належний рівень компетентності. Тому розставляти на всі пости виключно своїх – це просто нерозумно, адже десь можна собі спокійно “царствувати”, а десь потрібно і якось працювати та давати хоч якійсь результат цієї праці.

У нас же, судячи із розкладів, робити бодай якісь кроки у сфері державного управління просто нікому. Скрізь виключно свої. Усі державні пости перетворені на синекури, що означають лише можливість одержувати статус та дохід, не докладаючи найменших зусиль. Нікого чужого там немає. Немає навіть того, хто може бути чужим бодай номінально.

Як довго може існувати політична система, яка: 1) не представляє абсолютно нікого, окрім лічених родин; 2) будується за принципом, що виключає будь-який професіоналізм у виконанні своїх обов’язків? Як показує досвід України, в умовах нерозвиненого громадянського суспільства та напівзруйнованої держави, це може тримати досить довго. Довго, але період часу все одно у них обмежений, інакше б їм довелося б зруйнувати усі закони людського соціуму.

Питання лише у тому, чим усе це завершиться? Черговим палацовим переворотом,яких у нас було уже чимало, із заміною одного клану на інший? Чи коаліції кланів, що дозволить створити у суспільства ілюзію плюралізму та багатопартійності? Поглинанням сусідньою імперією, що якраз зараз цього сильно прагне, а тому підтримує центр обіжні тенденції серед вітчизняної феодальної верхівки? Чи якимось сучасним варіантом Коліївщини?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.