Паспортна графа та генерація опозицією псевдоподій

21 декабря 2012, 13:41
політолог
0
2424
Паспортна графа та генерація опозицією псевдоподій

Перші проблеми новообраного парламенту

Цікаві новини надходять із Верховної Ради.

Зокрема, про нещодавню реєстрацію у нашому дорогому та улюбленому парламенті законопроекту про повернення до українських паспортів графи про національність, із ініціативою чого виступив один із народних депутатів із фракції Батьківщина.

Особисто в мене подібний початок роботи опозиціонерів у парламенті викликає лише подив та нерозуміння.

Я не розумію, чому відповідне питання слід піднімати саме зараз, яка в цьому нагальна необхідність? Хочуть комусь щось довести? Кому і що?

Припустимо, вони свого домоглися. Припустимо, союз ОО, КПУ та “Свободи” ухвалив це рішення. Далі що? Далі скажуть бажаючим змінювати паспорти. На нові, біометричні. Звісно, за окремі гроші. А хто не захоче – нічого міняти не буде. І що тоді дасть заміна першим?

Хто знає, можливо першим змінить свій документ громадянина сам гарант української Конституції, який в анкетах писав, що він – українець. Ото буде велике щастя для усієї української прогресивної громадськості.

І як пояснити людям, що зовсім не папірці визначають етнічну приналежність. І не штампи бюрократів, а свідомість та ідентичність. Найважливіше. Що таке графа про націоналість”? Це пережиток загальновідомого “совка. Така як і, приміром, прописка. Та й взагалі, наш національний паспорт, в який обов’язково необхідно вписувати усі дані про громадянина, наче нічого за 20 р. не змінилося. І хто хоче це повернути? Ті, хто (в теорії) мають цей самий совок викорінювати.

Повторюю, я не розумію, яка у цьому потреба саме зараз. Саме у такому вигляді. У нашому просякнутому корупцією суспільстві, де за невеликий хабар тебе зроблять хоч ефіопом, хоч алеутом.

Коли горить хата, чи буде хтось сидіти та креслити проект собачої будки, чи буде хату гасити усіма доступними способами? Думаю, що єдиний адекватний алгоритм поведінки – брати відра та щось робити.

Продуктивність дій та успішність досягнення цілей залежить від того, наскільки розумно розставити пріоритети, визначити задачі та етапи їх реалізації.

Що означає даний законопроект на практиці?

1. Це чергова пустопорожня тема для обговорення, яка дозволить відволікати увагу від більш насущних проблем. Зокрема, під час політичних ток-шоу кінця тижня про неї неодмінно згадають та розпочнуть бурхливу дискусію. І чим більше будуть говорити про це, тим менше будуть згадувати, наприклад, про фальсифікацію бюджету. Доки будуть сперечатися щодо відміток у паспортах, хтось буде заробляти реальні гроші. Хіба не ідилія?

2. Все це у чергове дасть можливість владі представити тих, хто їй опонує у Європі ледь не прихильниками расової сегрегації та створення концентраційних таборів. Звісно, це не відбиватиме дійсності бодай якимось боком, але сама підвищена увага до “національного питання” створить чудові умови для видання якоїсь чергової резолюції Європарламенту, яка згодом дозволить ПР проголосити себе ледь не останнім захисником ліберальних свобод у боротьбі з “нацистськими ордами”. Крім того, сам Володимир Володимирович на якійсь зустрічі з європейськими колегами не забуде згадати про “розгул нацизму в Україні”. Мовляв, ви з ними хочете інтегруватися, а у них там таке твориться…

3. Постановка даного питання – чудовий привід для того, аби внести розкол в українському соціумі, розмежувати соціальні групи, які є потенційними опонентами влади. Ми це вже проходили не раз! Хтось із громадських діячів висловиться за законопроект, хтось – проти. Другі назвуть перших нацистами, перші других – безрідними космополітами. Зрештою, і першим і другим стане набагато цікавіше поливати один одного багном, ніж боротися із режимом. Думаю, останній лише зайвий раз поаплодує їм за це.

Подібний ухил із перших днів роботи у продукування симулякрів, а не реальних феноменів, починає мене бентежити.

Розглянемо неупереджено перший тиждень роботи вітчизняного парламенту нового скликання. Що відбулося на ньому фактично? Фактично: 1) було повторно затверджено в якості прем’єра одіозного Миколу Яновича, а не менш одіозного В. Рибака обрано спікером; 2) утворилася пропрезидентська парламентська більшість у приблизно 250 штиків та шабель; 3) з’явилися перші “тушки”; 4) особисте голосування депутатів повною мірою реалізовано не було. Таким чином, все це завершилося повною перемогою влади, яка домоглася ще більшого, ніж мала минули роки. Тепер один клан остаточно захопив усі три ключові пости в державі.

А що запам’ятали громадяни? Те, як свободівці ламали паркан та виштовхували родину Табалових із залу засідань, і багатьма це все сприймається ледь не як видатна перемога.

Але особисто я бачу поки що лише набір певних симулякрів, які покликані створювати шоу для громадськості. Звісно, нічого особливо поганого в цьому немає, але і нічого доброго – теж.

Складається враження, що українська громадськість з радістю сприйме будь-які дії парламенту, якщо при цьому хтось комусь буде товкти пику.

За таких умов регіонали можуть визначити когось малокорисного у власній фракції та домовитись з опозицією, що його трохи потупцюють, коли наступного разу необхідно буде вкрасти черговий мільярд з бюджету. Зрештою всі запам’ятають саме лупцювання, а не вкрадені гроші.

Наголошую, що існує ціла низка більш ніж реальних проблем, які ставлять під велике питання перспективи існування самої української держави: 1) безвідповідальний та нереалістичний бюджет; 2) перспективи падіння курсу нац. валюти; 3) затягування України до інтеграційних проектів Кремля; 4) монополізація влади в руках однієї родини і т.д.

Думаю, що більшість громадян вирішення їх і очікували від опозиційних партій. Чи, принаймні, спроб вирішити.

Взяти одну проблему. Хоча б не глобальну, а невелику, але болісну. Хоча б те саме особисте голосування депутатів. Боротися за нього рішуче і принципово, усіма доступними легальними методами, не відступати ні на крок і домагатися бодай якоїсь дрібної, але моральної перемоги. Далі переходити до наступних задач. Показувати свою спроможність чогось домагатися. Думаю, і очікує громадськість від тих, хто претендує на опозиційність.

А зовсім не гру в Чапаєва з Партією регіонів за принципом: ви нам – регіональні мови, ми вам – графу в паспорт.

P.S. Коли стояло питання, чи заходити опозиції до парламенту, чи скласти мандати на знак протесту протисистемних фальсифікацій, представники опозиційних партій мотивували своє рішення працювати у парламенті необхідністю реалізації своїх програм та представництва виборців, які за них проголосували.

Так і хочеться спитати: "То це ви заради витрачання часу на подібну єресь вирішили обрати парламент"?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.