300 українських спартанців.

30 января 2013, 15:18
Політичний експерт
0
1488

Ненавчені, недоозброєнні, недосвідчені молоді патріоти круто билися під Крутами

Учора був у Крутах. Вперше. Ніколи не варто відмовлятись зробити чесний поступок і відчути у собі патріота. Українця.

      Попри намагання пояснити важливість бою під Крутами для захисту кордонів УНР, відчуття надважливості стратегії такого плану не виникло. Історія повторюється. Час не змінив українців. Як і тоді, ми невпевнені державники і готові до втрачених компромісів. Усього лише 61% українців готові  сьогодні проголосувати за незалежність. А стати до бою?

     У січні вісімнадцятого студенти молодших курсів Київського університету св. Володимира кинули виклик здеморалізованості й зрадництву українського війська, яке цілими загонами йшло до більшовиків. Це був крик відчаю до суспільства, яке плодило маси прихильників пролетар-комунізму і не боронило кволу, але так омріяну в епосах, щойно народжену державу.

     Це - недозрілі мужі і відчайдушно хоробрі діти-юнаки. Ще більші герої, аніж 300 професійних спартанських гоплітів при Фермопілах. У вузькій розщелині професійні воїни царя Леоніда надовго зупинили і добре порубали непереможну 200 000 армію перського царя Ксеркса, чим розвінчали  міф про її непереможність.

    Історія до болю однакова. Більша частина грецьких полісів тоді заявили про нейтралітет, або прямо підтримали персів. Потрібні були герої.

    Під Крутами триста сміливців і наївних романтиків, без реального військового вишколу і досвіду хоча би перестрілки, дали бій майже шеститисячному професійному війську ката Михайла Муравйова. Це він: «Мешканців Києва не жаліти… Ми їх усіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо. Нема чого боятись кровопускання».

     Ненавчені, недоозброєнні, недосвідчені молоді патріоти круто билися під Крутами за незалежну Україну. Їх безжалісно, вже полонених, добивали люто і звіряче багнетами. Дітей, що не пізнали ще й любові. Батьківської, дівочої й життя. Це було жорстоке вбивство.

    Дрібний і мокрий сніг сіє мжичкою над тисячним натовпом і різноголосим гомоном по обидві сторони залізничного переїзду. Шлагбаум то піднімається, пропускаючи загони прапороносців, то опускається. По залізу стукає залізо коліс електрички. Потім - маневрового електролокомотива. Найбільше стягів «Свободи». Їх загони вишколені, із строгими зверхніми поглядами на все оточуюче. Чітко помітна стрийна  організація. Багато у кожушках і папахах, туго обтягнуті портупеями, у важких чоботах та галіфе із товстого, стародавнього сукна. Усе як тоді. У час боротьби за УНР.  Поки що без шаблюк і німецьких карабінів, як у гайдамак.

     Білі, із червоними плямами, прапори з абревіатурою РПЛ нардепа Ляшка, конкурують із червоними-на-білому, серцями-стягами «Батьківщини» і замерзлими бджолами на полотнищах ПРП.

      Біля височенної червоної колони-стели, увінчаної тризубом, на списі-кургані, в пам'ять про бій, гомонить широке каре партійних загонів, щільно оточених міліцією. У центрі – нечисельні стяги партії влади у руках досвідчених пенсіонерів. Десь збоку, заховавшись між будиночком із шлагбаумом та великою польовою палаткою всюдисутнього Ляшка, жовто-помаранчеві три-чотири прапори. Колись правлячої «Нашої України». Їм, наче соромно. За те, що свято стало суто провінційним, що розгубили цінності, єдність, втратили довіру і бездарно передали владу.

     Квітів від президента, ВР і Уряду немає. Коротке, безцвітне загальнослівне привітання із гучномовця гаранта нашої незалежності. У кінці диктор притишено і через силу: «Президент України Віктор Янукович».

    Вісім   школярів зі Львівського військового ліцею імені Героїв Крут, під командою зелено-вдягнутого кремезного і вусатого вихователя, відповідально б’ючи новими черевиками бетон, у військовій одежі «на виріст», під голосні ноти духового оркестру урочисто поклали, до червоно-калинових свічок та рідких букетиків фарбованих гвоздик разом із ромашковими хризантемами довгу гірлянду із ялинових гілок, перев’язаних ледь помітною державною стрічкою.

     Вони ровесники героїв Крут. Очі зволожуються. Не стає повітря. Ховаю слабкість за рідкою, мокрою хурделицею і поривами вітру.

     Тривожна, героїчна музика. Слова вдячності за мужність, заклики берегти Україну в гучномовці. Мати, скорботно в чорному, вдивляється повз нас, в безкінечний, непривітний і егоїстичний світ постатей-тіней, безкрилих, погаслих знамен і напружені, зімкнуті шеренги темно-синіх, різновеликих правоохоронців. Чому їх так багато на цьому реквіємі пам’яті?

      Літургія єпископа Чернігівського Євстратія вибухає лавиною почуттів. Священництво, чисті голоси маленького змішаного церковного хору сильний, як з небес, голос владики вертають нам світ убієнних – хвилюючу тишу. Сіре небо, замальоване порубаними пластинами крижаної слюди, насувається на заоране поле крові наших дітей. Холодна млявість рідкого снігу покриває обличчя чистою вологою і проникає всередину твоєї печалі. «Дух героїв блаженствує над нами».

     Сильний голос високого, із золото-мідною бородою і відкритим обличчям, владики Євстратія пробиває сніжну пелену і лине до важко-навислих небес. Здається, що ця сила проб’є там хоча б щілину і у неї загляне сонце разом із Благодаттю. «Ми маємо стати 301 героєм і боронити незалежність, розбудовувати Україну».

      Єдиний патріот, що не ховає своїх почуттів і поглядів. Держава і є Великою церквою. У ній громадяни мають право на царство земне перед переходом у вічне царство небесне.

      Театрально з’являється з кошиком квітів із трьома «симпатиками» у помаранчево-коричневих штанах і простому сіряку, Олег Ляшко. Він ставить крапку у дійстві та займає належне йому місце поряд із владикою та регіональною владою.

     Гімн України. Підспівує десяток одиноких людей. Менше, аніж студентів перед розстрілом більшовиками. Вони, дивлячись уже в очі смерті, останніми силами підтримали учня 7-го класу Григорія Піпського, із Старосамбірщини, який катам тоненьким дитячим голосом читав-співав «Ще не вмерла Україна».

   За переїздом «Свобода», щільно стиснувши свої ряди, скандує чергове «Геть», обкидає сніжками рідкі автомобілі. Викликає на двобій. Охочих немає. Начальство поспішає на «галявину». Здають прапори. Розраховуються.

 Небо ще більше сіріє. Краде будень-реквієм. Попереду нова історія. Чи народить вона героїв?

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.