Ворона і сир. Історія одного уроку.

22 марта 2013, 13:56
Політичний експерт
0
926

Помаранчева революція дала українцям шмат сиру… Зараз історія знову його нам посилає.

          Лисиця, примруживши очі, ліниво дивилась у глиб нетрищ. У лісі було тепло, волого і пахло літнім спокоєм. Зверху, на сіро-помаранчеву, пухнасту її одежину, посипалась  тонесенька шагренева кора із яшмовими шматками моху. Руда навіть не здригнулась.

         По нижній, товстій руці-гілці старого, розлогого дуба, нервово перебираючи великими лапами із кремнеподібними кігтями, ходив великий ворон. Туди-сюди. Старий крук. Блискучо-чорний птах. З великим, мовби доробленим дзьобом, скосивши на бік антрацитову голову. Із такими ж блискучими чорними очима. Він, якось боком, добирав ногами до роздвоєння гілляки, і повертався. Крила, ну зовсім як руки, ледве навхрест складені за спиною. По дорозі він опускав дзьоба, краєм, як ножицями, зрізав верхній шар гіркої зеленувато-чорної кори і, опустивши голову вниз, повільно відкривав конусоподібного, як у древнього птеродактиля,  дзьоба.

      Дрібна кора посипалась униз.

     Ворон підняв голову і задоволено виголосив: «Карр». Неспішно попрямував до велетенського стовбура дерева. На гострому, товстому суку зашпилений великий шмат сиру. Жовтого, в ямочках-дірках, із зелено-коричневою, місцями в залишках парафіну, товстою восковою шкірою. Озирнувшись, затримавши погляд на одинокій, непорушній фігурі внизу, він бережливо відколов бурштиновий шматочок ароматного дива і, мовби смакуючи, задерши голову вверх, повільно, надто повільно просовував його в горло. На мить він блаженно завмирав. Потім, не приховуючи насолоди, ледь розправивши крила, покрутивши головою по сторонах, продовжував ритуал.     

    «Карр», неслося у світ.

     Лисиця щільно закуталась, загорнулася у пухнастого хвоста, ховаючись  чи то від вологи, чи то затуляючи вуха від дратуючих  звуків птаха, який колись так і не вернувся на Ковчег, захопившись по дорозі випадковою їжею. За то Господь із білого й зробив його чорним та прирік живитись на звалищах. Але ж там буває й сир!

      «Карр». – Раз. «Карр». – Два. «Карр». - Три.

      Лисиця й виду не подавала, що її цікавить все те, що відбувається десь там, наверху. Тільки тонкий і довгий рудий носик із вологим чорно-резиновим рильцем ледь помітно тремтів, збурюючи тонесеньким струменем повітря насичений запахом кори і листя простір. Та вуха ледь-ледь стригли густу лісову атмосферу.

     Зверху знову посипалась кора. «Карр». «Чотири», «Карр». П’ять. Подумки рахувала лисиця. Зачувся якийсь шум. Щось зашелестіло, зашурхотіло, а потім гулко приземлилось у м’яку траву поряд із рудою душкою.

      Сир. Великий шмат сиру. Лисиця не ворушилась. Зверху густо посипалась кора, мох, рано зажовтілий дубовий лист і дрібне чорне пір’я. Ворон, то швидко вздовж перебирав лапами, то нервово підстрибував, розпускаючи крила, відкриваючи дзьоба з якого виглядав блідно-синіючий, гострий язичок. Ніздрі через густі щіточки гурко щось вдихали і вдихали. Потім він, геть розкинувши крила і опершись ними на гілляку, напружено витягнув нижче неї скуйовджену голову. Повертаючи її то однією стороною, то іншою, він намагався розгледіти чорними перлами очей  - що там, унизу. «Раптом, вона нічого не помітила? Може заснула? Якщо стрімко, в піке, схопити сир і вернутись?». Розпачливі думки переміг страх і інстинкт. «Її ж мало сиру. І вона чекає ще й мене!». Ворон затих. Зовсім. Якось швидко згорнувся в непорушну, застиглу кам’яну фігуру, що ледве проглядалась на чорному тлі такого ж віковічного, як він і сам, дуба.

       Вогнявка повільно розправила грайливого хвоста, потяглася, прогнувши витончену спинку. Неспішно повернулась і, як у сповільненому ритмі, ніжно підхопила гострими зубками сир. Мить захопилась його запахом, який тонким ароматом покотився по маленькій галявині, і, балетно ступаючи, зникла в хащі.

     Ворон не ворушився. Вже й сонце зайшло, багряно запаливши край неба. Вже й перші зорі грайливо замерехтіли посмішками, а ворон кам’янисто  сидів і сидів.

    Він так і не зрозумів, чому сир знову дістався лисиці.

    Відповідь проста. Якщо перший урок ти провалив, то ніяких гарантій, що ти не провалиш наступний, немає.

     Помаранчева революція дала українцям шмат сиру… Зараз історія знову його нам посилає.

      

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.