Стихія проти влади.

5 апреля 2013, 14:17
Політичний експерт
0
2015

При поглибленні кризи президент буде «скидати баласт» - міняти уряд, розпускати парламент, розширюючи своє і звужуючи опозиційне поля для електорального маневру.

Березень так і не зрозумів своєї поразки. Лежить під важкими сніговими заметами вже в небутті. Зима його відданості й не помітила. Хурделила, морозила, крутила крижаними завірюхами, тисла важке, сіре небо до стомленої землі. Київ безсило сховався у сірі холодні кучугури. Бароковий Хрещатик, древній Поділ, тендітна Троєщина, сердиті береги Дніпра, золотоверхі Київські Храми зіщулились, закопались у  снігову пустелю, мовби шукаючи у ній тепла і порятунку. Лише за добу Київ запустів, зупинився, запанікував, зарився у маленьких кухоньках, вдивляючись із зневіреною надією в голубі теле-віконця.

     Люди самовідкопувались, торували стежки у снігових тунелях до метро, маркетів, ринків, аеропорту, до рідних, близьких, друзів.

      Влада розгубилась, сховалась. Вичікувала. Техніки не було. Прес-служба не працювала. Попов брифінги не проводив. Кризовий оперативний штаб боротьби зі стихією на вулицю не виходив, ситуацією не володів і розвитку подій не розумів. Плану «Б» не було. На випадок подій надзвичайного, - природного або техногенного, – характеру. Іржаві механізми управління запрацювали надто повільно, непрофесійно, неефективно. Надзвичайний стан реально ввела не влада, а стихія. Вона торжествувала над розумом, здібностями  «гаспадарників» і зухвалим чиновницьким чванством.

     Президент Янукович підтвердив це, поспішно видавши вже 23 березня Указ «Про здійснення невідкладних надзвичайних заходів щодо подолання наслідків безпрецедентних снігопадів в Україні». У ньому він констатував «суттєве погіршення умов життєдіяльності населення, транспортного сполучення і ускладнення господарської діяльності». Цей очікуваний піар-хід кандидата у президенти 2015 року особливого враження на його команду не справив. Попри те, що містив і конструктив. Вона не схопилась за лопати і не очолила боротьбу зі стихією. Та ж  продовжувала диктувати свої умови розгубленій, розбещеній політикою і легкими грошима, пануючій над нами, еліті.

     Ситуація не покращується. Березень зовсім продався зимі. Арктичним демоном носиться вона й до цього часу по замертвілих проспектах і вулицях першоміста русичів, виє по завулках, несамовито б’ється в темні шибки київського люду, що після Вселенського потопу поселилися полянами на Дніпрі.   

     Влада слабо чинить опір, нейтралізуючи надмірний адреналін київської громади таким же перебільшеним, а тому, пустим оптимізмом. На подолання стихії Камбін виділяє аж (?) 6 млн. гривень, з яких основна частина йде на розчистку віп-під’їздів. 29 березня, назустріч невгамовній стихії президент збирає (?) Радбез, де мріє про майбутню, «зовсім нової якості систему, яка б могла би реагувати на техногенні катастрофи і природні лиха», об’єднавши для цього «функції Міністерства оборони і Державної служби з надзвичайних ситуацій». Важко зрозуміти, ми таким чином реформуємо збройні сили, демілітаризуючи їх, чи мілітаризуємо цивільну службу надзвичайних ситуацій? Натомість розробці того ж плану «Б».

     Предтеча Апокаліпсиса. Хаос. У гірській Японії щороку випадає до 20 метрів снігу, але транспортних колапсів немає. 24 грудня минулого року затор у Києві розтягнувся на 21 кілометр. 23 березня 2013 року він сукупно склав уже неможливу його довжину – 790 км при максимальних 10 балах! У цей же час, той же сніговий циклон зовсім не дестабілізував європейські столиці і не зменшив можливості населення по самореалізації.

      Опозиція обмежилась пригніченими заявами щодо відповідальності влади за неспроможність протистояти цілком прогнозованій стихії. На тлі бенефісу мера Кернеса і впевненого монумента Попова в мутнуватому джерелі свободи слова Савіка Шустера. Вона не пропонувала надзвичайної сесії Київради, не спробувала встановити політичний контроль над діями влади, не вимагала негайних реформ в управлінні міським господарством, притягнення до відповідальності істинно винних, звіту уряду, Попова у парламенті. Національна фронда не намагалася, навіть для телекамер, організувати в найбільш потерпілих районах столиці, через свої партійні осередки відновлювальні роботи, пункти обігріву з гарячою їжею, постійне інформування киян через  Твітер, ЖЖ і Фейсбук про розвиток ситуації. Для політичної мобілізації виборців у майбутній електоральній битві за Київ. Це при тому, що вона  контролює усі 13 мажоритарних округи. Де отримала переконливу перемогу над ПР. Вона в’яло,  не виходячи із кабінетів, готувала  мітинг під ВРУ для тиску на затушкованих і рекрутованих ПРигами та комуністами нардепів щодо призначення виборів міського голови.

     Непідкупний і прагматичний квітень без вагань, дощовими, густими туманами, затеплілим сонцем загнав зиму у темні підворіття, складував товстезними біло-сірими канатами сніг уздовж тротуарів, перетворив зацентральні вулиці у маслянисті, коричневі купелі в яких сповільнено й злякано рухаються брудні авто вчорашніх пассіонаріїв. Зима поволі, чіпляючись за кожну ніч і кожен ранок, відступає у холодну безвість.

      Опозиція, підбадьорена сонячним квітнем, на сірому і скромному мітингу під ВРУ програла. Закон про вибори мера Києва преторіанська гвардія президента в парламенті  не підтримала. Виглядало це так, що тринеєдина українська «опонера»  цього не дуже й то хотіла і, навіть, з полегшенням зітхнула, коли система «Рада» показала лише 209 голосів депутатів, які хочуть перемін у Києві. У неї, реально, немає єдиного узгодженого кандидата. Кличко не хоче, Порошенко без успіху веде переговори з двома протилежними сторонами. Кучмі, найкращому господарнику для Києва, ніхто цього й не пропонує. Катеринчук із Ляшко виступають звичними клакерами, дезавуюючи громадськість. Влада ще більше цього боїться, бо її кандидат шансів перемогти в Києві, практично, немає. Більше того, вибори в столиці можуть суттєво підняти температуру протестів, відкрити її брами для невдоволених владою із інших регіонів. Причому, не тільки західних, але й східних.

       Наспіх оголошене пробудження народу акцією «Вставай Україно!», здається, поки що не відбулося. Це ремейк «Повстань Україно». Після неї опозиція у 2004 році отримала радикального лідера – Віктора Ющенка, який до того весь час домовлявся із «батьком» Кучмою. На цей раз її фіаско несе в собі загрозу ще більше дистанціювати опозиційних лідерів. Один від одного. Віталій Кличко, в харизмі якого зовсім  загубився новий лідер «Батьківщини», фактично відмовився від нарощування вуличних протестів, заявивши ВВС,  що «в цей час люди не готові виходити на вулиці». Він досить різко відмежувався й від Тимошенко і інших опозиційних легіонів. Заявка на особисте імперативне  лідерство і тиск на своїх політичних партнерів одночасно?

     Це безсумнівний розкіл опозиційних сил.

     Арсеній Яценюк намагається залишитись, бодай би, модератором спільного політичного процесу. Він оголосив збір підписів за відставку Уряду Азарова, разом із вимогою скасувати недолугу пенсійну реформу та прийняти закон про вибори в столиці. Без Тимошенко.

    Блеф. Бо замість Азарова прийде Арбузов. Пенсійній же реформі опозиція немає ніякої  альтернативи. Як і іншим антиреформам влади. Суцільний експромт, імпровізація і гучні, пусті, сварливі заклики. Але це залишає його опозиційним ньюсмейкером і, одночасно, центром внутрішнього опозиційного переговорного процесу.

      Розгублений Олег Тягнибок звернувся до Олександра Попова з вимогою забезпечення безкоштовного WI-FI – доступу до Інтернету на станціях київського  метро. На тлі гарячої війни пані Фаріон за українську мову. «Свобода» то задкує, то здійснює несподівані кульбіти, лякаючи як «чужих», так і «своїх».

        П’яний березень сховався в мізках політиків і думає там перечекати зиму. Опозиція не думає над стратегією програми приходу до влади, не формулює спільних цілей, гасел, ключових цінностей і не працює над тактикою нарощування вуличних протестів та організації послідовного супротиву Банковій у парламенті, де влада ще немає політичної більшості. Тимошенко стрімко втрачає свій вплив у «Батьківщині», яка без неї приречена розійтися між ПРигами «УДАРом» і «Свободою».

      Захід у Великодні, який змінить православна Пасха. Християнський парадокс.

     Виборці зневірені, знеможені розколом опозиції, її не підтримують і не перетворюють скупі партійні мітинги на дійсно масштабні акції протестів. Це при тому, що «покращення» зробили  українців найбіднішою нацією в Європі. І не тільки.

      За останній рік кількість людей, які витрачають від 60 до 70% сімейних бюджетів на харчування, зросло на 41.5%. Це бідні. Дуже бідні. Число українців, які недоїдають (менше 2100 ккал. на добу) за даними ООН виросло до 16.2%. Найбільш топовими продуктами в минулому році були картопля, хліб, горілка й майонез. Тому, ми серед «лідерів» у світі за смертністю, особливо чоловіків, дітей, суїцидів.

       При цьому Уряд стрімко нарощує державний та гарантований державою борг, який складає 34% від прогнозованого ВВП. Вже немає жодних сумнівів, що у влади відсутні реальні можливості і ідеї необхідних реформ аби виконувати свої боргові зобов’язання без нових запозичень. Це прихований і перманентний шлях до неминучого дефолту. Добавте до цього стрімке, на 81%, зростання дефіциту державного бюджету, наближений до нуля ВВП, прискорення в лютому цього року, до 6% в річному вимірі, падіння промислового виробництва, зростання втричі негативного сальдо зовнішньої торгівлі, прихованого банкрутства основних бюджетоформуючих монополій – «Нафтогазу», Укрзалізниці і Укравтодору, втечу інвесторів, репатріація ними капіталів із України.  Це вперше призвело до того, що заробітчани перерахували у минулому році більше грошей ($8.5 мільярдів), аніж вклали інвестори ($6.013мільярдів). Зрозуміло. В умовах тотального розкрадання бюджету, наприклад, через систему державних закупівель, масового рейдерства, адміністрування ринків урядом, політичного тиску на бізнес опонентів економіка надовго залягла в реанімаційну палату. Це може стати фатальною загрозою національній безпеці.

      І це ще не все. Неминучий прогноз - нарощування ескалації соціальних, і політичних масових протестів. А там - до «Української весни» й рукою подати. Це буде революція «низів», яких обманули лідери «помаранчевого майдану», чутливо образили, принизили нові реформатори. Глибина її емоцій, громадянської рішучості, презріння правил передачі влади і підтримки партійних гасел, мають лякати. Перш за все тих непоступливих і самовпевнених, які щодня збільшують тиск на громадянське суспільство, позбавляють його можливостей для вільної самореалізації і доступу до свобод. Кинуті сніжки у регіоналок, які викликали бурю протесту у залакованої опозиції, є тільки симптомом буревію, який готовий у будь-яку мить вирватись із тісної клітки.

     Не вірите? Послухайте одного із «сніжних терористів»: «Ми би з радістю спалили не тільки машини депутатів, особливо після їх рішення по Голодомору. Плюнули українцям в обличчя! І скаржаться на сніжки, сам подумай – навіть смішно! Думаю, що скоро буде все, що ти кажеш – і вітрини, і машини. І хай тішаться, що це, а не шибениці на Хрещатику».

     Отак…

     Тому, в опозиції відкриті всі вікна можливостей для організації загальнонаціонального фронту супротиву правлячому політичному режиму, що єдине може забезпечити мирний і демократичний процес переходу, передачі влади. Але вона свідомо, поки що, ухиляється від цього. Причина одна – вона не готова до масового протистояння. Ідеологічно, організаційно і фінансово. Все могло би змінити звільнення Тимошенко і Луценка. Але навіть «Батьківщина» не розглядає цю тему як першочергове чи важливе завдання, уникаючи у своїх месиджах будь-якої згадки про них. Це тільки у В.Путіна «своїх не здають».

     У таких умовах президент укріплює свої позиції як єдиний прогнозований і цілеспрямований лідер. Він вже розгорнув широку кампанію соціальних ініціатив, все більш жорстко вимагає порядку, максимально дистанціюючись від урядової і парламентської команд. При поглибленні кризи він буде «скидати баласт» - міняти уряд, розпускати парламент, розширюючи своє і звужуючи опозиційне поля для електорального маневру. Швидше за все на вибори 2015 року він виведе нову, команду на чолі із Арбузовим – «молодих реформаторів і прагматиків». Вона й візьме на себе роль матадорів супроти опозиційних кандидатів, дистанціюючи Віктора Федоровича від чисельних «предяв» і «скелетів у шафі».

      При цьому, президентська команда заповнила вогнетривкі шафи і своїми «скелетованими жмуриками». Спалахи антисемітизму, в яких звинувачується й «Свобода», ефектна операція з морквою, що викликала неприпустимі для політичного лідера емоції, продумана, масова інформаційна дискредитація нинішнього лідера «Батьківщини» є лише розминкою перед майбутньою брудною війною проти нього. Він це розуміє. Тому й поспішає із все більш радикальними закликами, намагаючись сховатись у загальнонаціональному натовпі. Поріділі ряди партії, що починають гучно тріщати,  не дають йому жодних шансів на масштабну загальногромадянську підтримку. Це ще й болючий вотум недовіри.

       Лідер «Свободи», поки що, шукає свого місця в національній політиці. Ресурс його підтримки, як кандидата в президенти, обмежений радикально-націоналістичним і пассіонарно-демократичним електоратом, який, при найбільш оптимістичних прогнозах, не може бути більшим 16-17%. Тому, команда президента, використовуючи й саму опозицію, буде сприяти його виходу у другий тур президентської кампанії. Звичайно, якщо не буде запущений диявольський план зміни правил гри через всеукраїнський референдум із одночасним прийняттям Конституції. В іншому випадку, якраз Олег Тягнибок і визначить перемогу опозиційного кандидата в президенти.

     Віталій Кличко йде шляхом Віктора Ющенка. Він, за даними преси, співпрацює з Банковою, частина якої, без сумніву, готова рішуче зробити на нього ставку. Перший етап, який можливо погоджений з Януковичем, він успішно проходить – виключаючи Тимошенко із ключових політичних провайдерів і ініціаторів порядку денного для України. Його рейтинг, який зростає надто повільно, в час масових заворушень може стрімко вивести його в загальнонаціональні лідери. Як не дивно, це може влаштувати всіх. Крім самого президента. Тому, він почав обережно випускати «скелети із шафи» використовуючи політичну наївність і необережність чемпіона світу. Широко розповсюджена інформація про відсутність у Кличко конституційних прав на балотування в президенти у зв’язку з недостатністю часу проживання в Україні у 2015 році. (10 років – ст.103 Конституції України). Як не дивно, цю тему його юристи навіть не взялись спростувати. Ведучий програми Hard Nalk на телеканалі ВВС Стівен Сакур нагадав йому про зловживання допінгом і виключення його за це із Олімпійської збірної та висловив підозру про ухиляння лідера «УДАРу» від сплати податків і приховування значних сум. У цій же передачі той підтвердив, що дійсно проживає постійно в Україні тільки останні шість років. Його нерішучість, дистанціювання від решти опозиції, робота лідером за принципом «ad hoc», відсутність чіткої стратегії по перебудові держави, модернізації управління нею, системних реформ, тактиці політичної боротьби залишають його надією, але не перетворюють в очікуваного лідера.

      Це влаштовує Віктора Федоровича і дає йому можливість не дуже боятися «скелетованих привидів у шафі», яких збирає й опозиція: біографічних, Кушнарьова зі Щербанем, «Сім’ї», офшорів разом із Межигір’ям.

       Єдине, що має турбувати президента – одночасна війна на трьох фронтах: внутрішньому, який, з потеплінням, має всі шанси на масові непрогнозовані  протести, і два зовнішніх – із Заходом та Росією.

     Залишення, попри прямі домовленості із Кваснєвським-Коксом, в тюрмі Луценка, маніпуляції навколо суду над Тимошенко та сумнівне позбавлення її захисника статусу нардепа, парламентський «кабінетний путч» партії президента разом із комуністами із підозрою в готовності до узурпації влади задля перемоги будь-якою ціною, не залишають Євроунії великих шансів на підписання Угоди у листопадовому Вільнюсі. Санкцій справедливо ніхто не боїться. Ввести їх напередодні президентської кампанії «правильний» Захід не наважиться. Це могло би бути розцінено як втручання у внутрішні справи українців.

        Пам’ятаєте – переможець отримує все. Європа, протестуючи проти жорсткого розширення Росії, нікуди не дінеться.

       У цей час «Газпром» не тільки розширює коло партнерів по будівництву Північного  і Південного потоків, де ціна транзиту газу буде значно вищою, аніж через нашу ГТС, але й готує проект третього обхідного газогону: Ямал-Європа-2 для постачання голубого ресурсу в Польщу, Словаччину й Угорщину. Цей несподіваний персональний проект Владіміра Владіміровича дає можливість зробити два важливих висновки. 

      Перший. Росія не веде і не збирається вести реальних взаємовигідних переговорів з президентом Януковичем, використовуючи для цього тяглу, м’яку дипломатію примусу до Митного Союзу. На нечітких, мало прогнозованих і навіть, принизливих умовах, про які ми ще й дуже мало знаємо. При тому, що будь-яке входження у цей цивілізаційний капкан неминуче розколе, пересварить українців і підірве державність.

   Другий. Це оголошення своєрідної війни Україні. З будівництвом третього обхідного сталевого газового зашморгу українську ГТС можна планувати як сировину на ММК ім.. Ілліча і «Азовсталі». Агресивна спроба перестати купувати у квітні газ в «Газпрому» тільки поглибить вже неприхований конфлікт з РФ на тлі добре роздратованого Заходу.

        Якщо експертиза ситуації в основних реперних точках є об’єктивною, то у Тимошенко різко можуть зрости шанси вернути собі опозиційне лідерство та наблизити кризу її виходу на свободу.

     Квітень щось швидко знесилився. Налякав зиму молодою, рішучою енергією, закликав декілька разів на допомогу зовсім збайдужіле до нас сонце, покропив брудні зимові важкі снігові шати косим дощем і десь сховався. Ну, що ж. Будемо вірити тепер у травень. Він нас точно не зрадить.

     Така наша вдача, а з нею й доля – вірити, що й без нас переміни наступлять і ми приречені бути щасливими.

        Після мітингу опозиції в маленькому дворику кута Шовковичної-Інститутської двадцятеро підлітків, років по 15-16, обперши жовтогарячі стяги «Справедливість» на потріскану цеглу стіни старокиївського будинку, з літрових тетропаків у пластикові білі стаканчики наливали дешеве кримське вино. Його багато. Юнаки й дівчата щасливо гомонять. Дехто довго ховається у поцілунку, запиваючи його густою, терпкою, п’янкою вологою.

      Дивлюсь у вікно. Там нове життя. Але оптимізму воно не викликає. Колись їхні ровесники смертельно стали під Крутами.

      Сирість, мерзлість, захмареність. Амбіційність, дурість, безнадійність. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.