Бути чи не бути Україні: тепер в форматі референдуму

Український парламентаризм не є досконалим. До нього існує безліч слушних нарікань. Однак кращої системи, ніж парламентська, поки що не вигадано...

На референдум, підготовка якого вже триває, насправді буде винесене лише одне питання: бути диктатурі Януковича упродовж наступних 20 років або ні.

Звісно, так прямо виборця не спитають. Не спитають і опосередковано. Референдум-2013 для початку перекроїть парламентську систему. Це – тактична мета, котра улягає загальній стратегії. А стратегія дорівнює увічненню чинного президента.

Що стосується конкретних питань, кооптованих до бюлетеня разом з опорними пунктами влади, то вони є лише димовою завісою. Плюс приманкою для електорату.

…Зменшити кількість депутатів-дармоїдів з 450 осіб до 300. Позбавити їх недоторканості. Забрати пільги. Змусити нероб працювати, прикріпивши їх до округів та провівши вибори за суто мажоритарною системою…  

Популізм подібних пропозицій має спонукати виборця сказати «за». Якщо ж цього не станеться – допоможе норма закону про референдум, котра зобов’язує ЦВК формувати окружні виборчі комісії за поданням голів обласних рад.

А серед голів обласних рад преважають представники Партії регіонів. Тож думка громадян з приводу «дармоїдів» та «нероб» ролі вже не гратиме. В областях голоси підрахують так, як накажуть з Банкової.  

Відтак теперішній парламент можна буде розпускати. Триста нових «нероб» та «дармоїдів», обраних за мажоритарною системою, представлятимуть, звісно, Партію регіонів. Вони-то й візьмуться за переписування Конституції у тій частині, що стосується механізму президентських виборів.

Гнучкість референдумної практики дозволить владі грати на випередження. Якщо опозиція у 2014 році узгодить єдиного кандидата – переформатована Рада проголосує за обрання президента в стінах парламенту. Якщо не узгодить – будуть запроваджені вибори в один тур.

Є такий прийом у «наперсточників» – тримати кульку між пальцями і вкидувати її, куди треба і коли треба. Власне, референдум у вигляді, запровадженому Банковою, і є цією кулькою в руках «наперсточної» влади. А уроки наперсточної гри влада свого часу засвоїла добре.

Кожен, хто стане з ними до гри – приречений на поразку. Єдиний спосіб уникнути програшу: перевернути стіл з «наперстками».  Цим відразу нівелюються усі можливі негативні наслідки та ризики. Включно з небезпекою отримати заздалегідь прогнозований результат референдуму незалежно від того, за якої кількості учасників він відбувся.    

Зайве, вочевидь, згадувати про те, що в розвинених демократіях питання політичного устрою держави на референдум не виносяться. Локальні плебісцити на Заході, до яких апелюють апологети референдуму, торкаються місцевих питань. Але не конституційних змін.

«Глобальні» референдуми полюбляють лише на пострадянському просторі: тут вони відіграють роль симулякра народовладдя. Хоча подібна функція референдуму закладалась давно – іще в часи Наполеона І та Наполеона ІІІ, котрі використовували цей механізм для зміцнення особистої влади.

Український парламентаризм не є досконалим. До нього існує безліч слушних нарікань. Однак кращої системи, ніж парламентська, поки що не вигадано. І прийняття рішень через референдум – в нинішніх українських умовах та при існуючій владі – аж ніяк не запустить «демократію прямої дії».

Додаткова небезпека від референдуму Януковича у тому, що на додачу до зазначених вище питань місцева влада вкине своїх п’ять копійок. Про статус російської мови у Луганську. Про святкування річниці комсомолу на Донеччині тощо. Варіантів, що зіграють на дестабілізацію, – безліч.

Але є факт, котрий складно заперечити: будь-які спроби проведення референдуму підвищують градус суспільної температури. За сильної опозиції подібний чинник має йти в плюс. Загальнонародний спротив цілком здатен рознести вщент гральну дошку шахраїв.

Головне, аби очільники такого спротиву самі виявилися здатними сісти за круглий стіл. І головною темою обговорення має стати те, яку державу будувати потім, після демонтажу нинішніх узурпаторів. 

За цим столом має сидіти майбутня влада і народ, тобто його представники, уклавши врешті просту схему розвитку і реформування держави, хоча б на 20 років наперед. Таким є український шлях у Європейський Союз, таким чином ми маємо впроваджувати зразки західної демократії.

Недопущення проведення референдуму, перемога на президентських виборах – це головні завдання на першому етапі. Але найголовнішим є другий етап: побудова такої держави, у якій не соромно народжуватися, жити і вмирати...