День Києва: якою була столиця та його жителі 100 років тому?

26 мая 2013, 10:42
історик, кандидат історичних наук
0
1824

Період кніця XIX початку XX столітть називають "срібним"...На вулицях Києва легше дихалося не тому, що конні еккіпажи не використовували пальне. Тоді знали імена архітекторів, а зараз назви холдингів

Я знаю, що нові лінгвісти та письменники не сприймають слова інтелігент, як нібито запозичене в російській мові поняття, але я продовжую ним користуватися, бо на даний не бачу іншого слова, яке б містило сукупні риси освіченої, вихованої людини, яка прагне знань та має етичні норми. До того ж додам, що киянин у моєму понятті не обов’язково киянин у п'ятому, третьому чи навіть другому коліні. Це і не той, хто вже має тут житло. Киянин - це той, хто може й приїхав сюди зовсім недавно, але зрозумів, що це – найкраще місце на землі. З усіма провалами та успіхами, з відверто ганебними сторінками та вічними нематеріальними цінностями. Зазвичай, я пишу свої блоги та колонки на музейні теми. Я – директор заповідника, і моє життя це – музеї та історія. Але День Києва дозволяє мені сьогодні вдатися до трохи іншого жанру та іншої теми. Я помітила, що у кожного історика є свій улюблений період історії нашої столиці. Якщо на хвилину забути, що Київ назавжди – другий Єрусалим, та головний духовний та історичний центр цієї частини Європи, та  згадати про світський аспект та розвиток, то я би обрала період другої половини 19 – першої половини 20 століть. Не пам'ятаю, хто саме назвав цей період його «срібним століттям». Але це був самобутній, затишний, втім ані трохи не провінційний Київ. Київ середнього класу, представники якого без проблем могли відвідати культурні події у Москві, Петербурзі, Варшаві чи Берліні. Тоді була сформована цікава (нехай і еклектична) київська архітектура. Не знаю, чи ви згодні, але я вважаю, що предметно-просторове оточення також впливає на формування «духу місця». Колись зрозумівши кияниниа того часу, яким він був, я захотіла розібратися, як він зорганізовував своє житло. Якою була панорама київського житла? І що ми втратили, відколи почалася оця будівельна лихоманка? Якими були люди, які ходили цими самими вулицями, що й ми з вами? Будівельні буми Київ переживав кілька раз у позаминулому столітті. Але якщо будівельні лихоманки 19-початку 20 століть проходили розумно та творчо, під наглядом муніципалітету, то нинішні забудови набули рис жадібності та хаотичності. Сьогоднішні новобудови часто ростуть без жодної поваги до архітектурного минулого та до того Києва, який в той час так любили Грушевський та Антонович, Драгоманов та Лисенко, Леся Українка та Марія Заньковецька.

Для оцінок та порівняння розвитку країн часто беруть історичний період 100 років. Нещодавно, спостерігаючи як ми (не зовсім по-європейськи) святкуємо День Європи (він був якраз напередодні дня нашого міста), я із сумом подумала, що сто років тому Київ за технічними показниками та за рівнем поведінки був значно ближчий до Європи, ніж зараз, а у чомусь навіть випереджав її.

 Модного слова «декор» тоді не існувало, але звичка та бажання прикрашати житло були не менш  стійкими ніж зараз. Каміни, кахлі, художній  метал, декоративні плитки підлоги, ліпнина - вивчаючи це, я чітко бачила образ Києва минулої епохи. Втім, за прикладом інших києвознавців, я не буду плакати над тим, який Київ ми втратили.  Просто хочу пригадати, якими були кияни і що вдалося зберегти.

Досліджуючи київську архітектуру того періоду, я колись створила унікальну колекцію кераміки київських печей та камінів того часу. (До речі, чотири майолікові пічки з цієї колекції кінця позаминулого століття експонуються в інтер'єрах будинку митрополита Софії Київської. Але сьогодні не про колекцію).  

Думаючи про Київ сто років тому та європейські показники: окрім стандартних досягнень того часу (парове опалення, водогін, телеграф, трамвай, каналізація, електроосвітлення) окремо хочу сказати про житло. Те, як жили кияни дозволить зрозуміти, якими вони були. 

Історія столиці кінця 19 початку 20 століття знає три хвилі великого будівництва. На останньому такому піку 1910-11 роках будувалося по триста-чотириста будинків. У 1907-1912 роках було збудовано 1901 будинок, 795 з них було окрасою міста. Саме в цей час стало поширений такий тип забудови – прибуткові будинки, де винаймали житло кияни. (До слова, у нас в Софії з'явилася нова екскурсія, огляд з Софійської дзвінниці, вона включає розповідь про такі прибуткові будинки). Прибуткові будинки стали масовим житлом. Дуже багато столичних будинків, в яких розташовані банки та бізнес-центри були саме житлом для киян.

Що собі могла дозволити родина київського службовця, професора, медика? Житлове приміщення а однієї родини включала п’ять-вісім кімнат: кабінет, вітальню, їдальню, дитячу, спальню, приміщення для покоївок. Для більш заможних ви наймачів пропонувалося житло особнякового типу на вісім- десять кімнат на кожному поверсі. В Києві і зараз збереглося кілька будинків такого типу: Банкова 10 (відомий, як будинок з химерами), Грушевського, 16. А є безліч будинків, минаючи які, ви може й не знаєте, що оце елітне житло або будинок банку, або будинок, де є модний ресторан (наприклад, Ярославів Вал 1, Андріївський Узвіз 15, Шота Руставелі, 23, Володимирська 61/11) насправді сто років тому слугували помешканням для київської інтелігенції. Однак, незважаючи на масовий характер спорудження, всі вони мали індивідуальні особливості. Що я вам скажу: у архітектурі та забудові того часу було значно більше душі. Нехай готика тут товаришувала з ліпиною барокко, модерн з ренесансом, але це створювали неповторний київський стиль, цілковито реанімуючи поняття «еклектика». Деколи я думаю, що в цьому було значно більше порядку. На вулицях Києва легше дихалося не тому, що конні еккіпажи не використовували пальне. Тому, що балкони, лоджії та тераси були неодмінним елементом житла.  І тому, що в принципі забудова було більш просторою, між самими будинками  було більше повітря. Та й порядку було більше. Тоді існувало поняття «фасад вулиці». І за архітектурною вмотивованістю цього фасаду слідкував кожен архітектор, який брався за проектування наступного будинку. Напевно, тому з того часу ми пам’ятаємо імена архітекторів, а в цьому часі лише назви будівельних холдингів. Цікаво, що в під'їздах (які і тоді і зараз називають «парадними»), все було сплановано так, що з кожної точки руху відкривалися різні перспективи.

Якщо ж говорити про те, хто міг дозволити собі індивідуальне житло (особняки, садиби) також окрема тема, то чверть їх належала людям вільних професій  (лікарям, інженерам, архітекторам, художникам, професурі), ще 20% належала підприємцям. Київські особняки мали паркову зону, певний простір з фонтанами, альтанками та скульптурою. Приклади цих будинків: Банкова 2, Липська, 16, Богдана Хмільницького 60. Міщанська забудова (Шулявка та Диміївка), як і забудова ремісничих районів (Гончари – Кожум’яки) практично не збереглися. Звичайно, там не було такого розкішного декору, але там можна було побачити цікавий дерев'яний різьблений декор на вікнах та сходах, а також печі, облицьовані білими кахлями.  Зразків міщанської та ремісничої забудови практично не збереглося.

Під час моєї наукової юності я обійшла із фотографом сотні київських будинків, які є пам’ятками містобудівної архітектури.  І я десятки разів переконувалася у розумності та вишуканості планування житла того часу. Наприклад, в їдальнях, де за столом (переважно овальної форми) збиралася вся родина величезна роль відводилася освітленню. Тобто архітектор продумував відстань цього столу від вікна, і ця зона освітлювалася великою люстрою.  Або туалетні та ванні кімнати жіночої зони помешкання завжди знаходилися у найвіддаленішій частині помешкання і до речі, мали своєї художнє оздоблення. А в гардеробних завжди було трюмо та дзеркало. Не треба було бути купцем та підприємцем, щоб у твоєму помешканні була мармурова ванна з лавровими вікнами та вишуканий малюнок на кахлях та формою кранів. І в великих представницьких будинках і в менших більш камерних та більш демократичних будинках було щось унікальне. Коли я потрапляю у нові (дорожезні, але подібні одна на одну, як близнюки) квартири нашого часу, я мимоволі згадую, що ще сто років точки опори для водяних радіаторів вирішували у вигляді лап для тварин та бутонів квітів, а двері ліфтів сто років тому вирішували у відповідності із іншими декоративними елементами будинків. 

Архітектурний модерн, який змінив еклектику був таким самим насиченим та дбайливим до киян. Коли я писала та друкувала наукові праці та видавала книжки на ці теми мені дуже хотілося прищепити майбутнім поколінням архітекторів, управлінців любов до нашого архітектурного надбання. Я хотіла довести, що саме в таких інтер’єрах народжуються та виростають люди зі смаком, з талантом, з баченням. Я і зараз переконана, що простір та інтер'єр у чомусь також формує людину. Я не знаю, чи вдалося мені. Дивлячись на будівельну вакханалію нашого часу – напевно не дуже. Втім, це задача -  довгострокова. Але, якщо ви, гуляючи Києвом, піднявши очі долу, зможете впізнатиу будинку  елементи прекрасної архітектурної епохи, зустріти «знайомі» еклектичні будинки (їх чимало в столиці), вдивитися у залізні вдало відреставровані балкони та вікна та пригадати, як в них було жити 100 років тому, то напевно, ця дуже європейська епоха Києва стане вам ближчою…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.