Майбутнє партії Свобода - під питанням. Репліка на адресу статті Бахтєєва

4 июня 2013, 14:55
политический аналитик
0
2382

І крок третій. Громадянське суспільство України звертається до держави Україна з вимогою заборонити функціонування в нашій державі тоталітарних політичних партій – «Свободи» і КПУ.

Ця стаття опублікована у «Телекритиці» 4 червня 2013 року.

Автор «Телекритики» Борис Бахтєєв опублікував статтю http://www.telekritika.ua/profesija/2013-05-31/82143 під назвою «Казус Білозерської» як тест на пострадянськість», де, зокрема, згадує і моє прізвище.

Хочу проаналізувати три моменти статті п.Баєтєєва.

Теза перша. Автор акцентує увагу читача, головним чином, на тому, що саме спричинило «поширенню цієї ідеології (ідеології ВО «Свободи» - В.П), й чи немає в цьому й нашої, журналістів, «заслуги»?» Бахтєєв, поряд з іншим, твердить що «Підміну значущого незначущим замість з'ясовувати, як працює політик або чиновник, що й як він робити… - це вже точно наша провина, журналістів. Чи часто ми писали про таке поняття, як політична нація? Чи часто наголошували: національність - то психологічна, а не біологічна категорія».

Теза друга. Б.Бахтєєв згадує і моє прізвище: «Ідеологію, відстоювану Оленою Білозерською, пов'язують із ідеологією ВО «Свобода», яку В'ячеслав Піховшек називає націоналізмом… Про міру коректності такого визначення - дещо нижче, а поки що хотілося б заперечити Піховшекові в одному: електоральний успіх ВО «Свобода» на минулих виборах було забезпечено до значної міри виборцями Центру, а то й Сходу. Відбулася експансія ідеології «Свободи», вона вийшла за межі Галичини. Ми звикли жонглювати штампами: «український націоналізм», «російський шовінізм», навіть не усвідомлюючи: якщо терміни застосовуються різні - то, мабуть, між ними не тільки географічна різниця? Й що український шовінізм нічим не кращий за російський, бо однаково шовінізм? І тепер от В'ячеслав Піховшек підмінює ці два поняття, а ми й не помічаємо».

Теза третя. Бахтєєв пише: «коментуючи дописи Олени Білозерської, часто згадують інтегральний націоналізм Дмитра Донцова. І от тепер запитання: а чи часто патріотичні ЗМІ публікували всебічні, а не лише апологетичні матеріали про нього? Чи багато українців знають, що народився й виріс він на півдні України, в Мелітополі, де high society, до якого належала його родина, не мало нічого спільного з українськими традиціями, побутом і способом життя, а було зорієнтоване на Росію? Що у віці 17 років він поїхав до Санкт-Петербурга, де закінчив університет? А отже, формувався як особистість під упливом російської суспільно-політичної реальності й саме її? Що його опоненти звинувачували його в тому, що він так і не став українцем? Що теорію інтегрального (а чи «чинного») націоналізму можна розглядати як спробу адаптувати до українських умов «славетну» тріаду «самодержав'я - православ'я - народність»? Що теорія інтегрального націоналізму виникла в міжвоєнний час, коли демократичні режими в Східній Європі були рідкісними винятками, а поняття прав людини перебувало в зародковому стані, ще не ставши загальновизнаною у світі цінністю? Чи акцентували ми на цьому увагу, чи роз'яснювали?»

Я відповім Борису Бахтєєву в зворотному порядку: спочатку на третю тезу, потім на другу, і, зрештою, на першу.

Отже, запитання Бахтєєва, «чи часто патріотичні ЗМІ публікували всебічні, а не лише апологетичні матеріали про нього?» позбавлено найголовнішого – змісту.

Що розуміють в Україні під «патріотичними» ЗМІ? В залежності від загальної культури, ерудиції та рівня інтелекту того, хто їх оцінює, під ними можуть розуміти «антиросійські», «антиєвропейські», «про європейські», «антидемократичні», «демократичні», а також «націонал-демократичними» - що є, як відомо, оксюмороном, оскільки не може бути демократії для окремо взятої нації.

Найчастіше ЗМІ у нас поділяють на «правильні», під якими розуміються ті, що, в черговий раз, «проти антинародного режиму», і ті, хто «за нього». «Правильні» ЗМІ, до того ж, публікуються, як правило, «українською мовою».

Саме тому, за всіма цими критеріями, газета «Україна молода» є «правильною», не дотримуючись журналістського стандарту http://osvita.mediasapiens.ua/material/5571 про відділення фактів від думок, висновків, оцінок, не потрапляє під моніторинг Інституту масової інформації Вікторії Сюмар.

Решта сім запитань тези третьої Бахтєєва нагадують собою апологетику, тобто виправдання ідеології та пояснення особистості Дмитра Донцова. Як інакше слід розуміти слова Бахтєєва про те, що Донцов «формувався як особистість під упливом російської суспільно-політичної реальності й саме її?» і «що його опоненти звинувачували його в тому, що він так і не став українцем?».

Для сучасного українського журналіста не мають жодного значення ані апологетика поглядів Дмитра Донцова, ані виправдання його особистості.

Ставлення до Дмитра Донцова у справжнього українського демократичного журналіста не повинно відрізнятися від того, як сучасний німецький журналіст ставиться до Йозефа Геббельса чи Фрідріха Ніцше, а сучасний норвезький журналіст до Квіслінга.

У історії майже кожної країни є темні сторінки. В історії України – створення дивізії СС «Галичина» та батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Знати про ці темні сторінки необхідно. І обов’язково - пам’ятати. Але в жодному разі не виправдовувати.

Адже ніхто у Франції не гордиться створенням дивізії СС «Шарлемань», у Данії – дивізії СС «Денмарк». Національним героєм Британії не є колабораціоніст Гітлера Мослі, Норвегії – колабораціоніст Гітлера Квіслінг.

Тому виправдовувати антидемократизм Донцова, а саме таким виправданням є слова Бахтєєва про творчість Донцова - «теорія інтегрального націоналізму виникла в міжвоєнний час, коли демократичні режими в Східній Європі були рідкісними винятками» - не гідно демократичного журналіста. Такі речі можуть цікавити лише дослідника Донцова, подібно до того, що сучасного німецького аналітика зацікавить, як трансформувалася концепція «надлюдини» Фрідріха Ніцше із 1882 року, коли була видана його книга «Так говорив Заратустра», до госпіталізації автора у психіатричну клініку в університеті Йєни і загострення сифілісу у Ніцше, починаючи з березня 1890 року.

Це я кажу до того, що використання Гітлером теорії «надлюдини» авторства Ніцше жодним чином не пояснюється захворюваннями великого німецького філософа.

І, таким чином, переходжу до тези номер два від Бахтєєва.   Його слова «ідеологію, відстоювану Оленою Білозерською, пов'язують із ідеологією ВО «Свобода», яку В'ячеслав Піховшек називає націоналізмом…» слід поєднати із виразом Бахтєєва – «український шовінізм нічим не кращий за російський, бо однаково шовінізм? І тепер от В'ячеслав Піховшек підмінює ці два поняття, а ми й не помічаємо».

Слід відреагувати.

Я не маю жодної звички щось підмінювати, пам’ятаю кожну дрібницю і не маю звички до неправильних виразів.

У моєму тексті http://www.telekritika.ua/profesija/2013-05-22/81824  сказано: «Белозерская является интегральным националистом в смысле Дмитрия Донцова», «полная правда состоит в том, что Белозерская является интегральным националистом в смысле Дмитрия Донцова, для которой права нации действительно выше прав человека», и «Свобода» просто повторяет то, что было сформулировано идеологом Дмитрием Донцовым».

Тому, - по-перше. Я називаю націоналізмом і націоналістом тих, хто сам себе називає націоналістом. Доступно розумінню?

Якби Донцов називав себе «шовіністом», я б назвав його саме так самовизначення.=Борис Бахтєєв може сам перечитати книгу Дмитра Донцова за цим http://chtyvo.org.ua/authors/Dontsov/Natsionalism/ посиланням. Це прекрасний текст, який доводить, що «Свобода» дійсно просто повторює те, що було сформульовано ідеологом Дмитром Донцовим.

Я не полінувався, і ще раз перечитав «Націоналізм» Донцова і «Програму захисту українців» ВО «Свобода». Чи варто це було часу, щоб переконатися: Донцов є ідеологічним фундаментом «Свободи»? А «Свобода» пристосовує ідеологію Донцова до потреб сучасного політичного моменту.

Візьмемо, для прикладу, пункт 9 програми «Свободи»: «Винести на всенародне обговорення проект Закону про пропорційне представництво в органах виконавчої влади українців та представників національних меншин».

Про що йдеться?

Раз «українці перебувають на своїй, Богом данні землі», то чужоземці, навіть за паспортом громадяни України, повинні мати менше прав на представництво в органах виконавчої влади та національних меншин. Така собі позитивна дискримінація в сторону етнічних українців, етнічність яких пропонується визначати записом у паспорті (у мене одразу виникло бажання записатися у графі «національність» - європеєць або особа без національності).

Що каже Дмитро Донцов із цього приводу? В стилі публіцистики його часу: «і панують лише раси, які не знають сумнівів, які не задумуються над правом на власне існування і на існування коштом слабших і нездар; раси, які покладаються не на обставини, але на свою невгнуту силу». Так «Свобода» як ідейні послідовники Донцова, ідуть далі ніж він, і навпаки, задумуються над правом на власне існування коштом слабших і нездар!

Донцов, критикуючи своїх ідеологічних опонентів пише: «суть провансальського світогляду – це «гуманність» і «толеранція». Для них закон життя не боротьба, лише солідарність і взаємна любов». І «Свобода» своїх тимчасових союзників, зокрема, націонал-демократів, в дусі нинішнього часу називає ліберастами, або (менш поширено) хрунями-угодовцями.

Я хочу підкреслити ще одну обставину: «Свобода» сама і без жодного тиску на неї, підкреслює свою спільність із попередніми діями Української Військової Організації Євгена Коновальця і його ж Організації Українських Націоналістів. Ось цитатаhttp://lb.ua/news/2012/12/19/183088_yuriy_mihalchishin_mi_banderivska.html?utm_source=lbua&utm_medium=link&utm_campaign=mainarticle  від Юрія Михальчишина у «Лівому березі»: «Більше того, ми вже приходили із цим проектом у Київ. 1918 рік, полковник Мельник і полковник Коновалець приходили виручати киян. Грудень 1918-го, парад Директорії на Софійській площі, Симон Петлюра… Ви розумієте, про що я?».

Провідний діяч «Свободи» хоче героїзувати http://zik.ua/ua/news/2013/05/23/410150 Євгена Коновальця. При цьому Михальчишин знає, що Гітлер фінансував організацію Коновальця. Але відповідає на це: Сталін був союзником Гітлера, радянські і німецькі війська спільно марширували в Бресті, Чемберлен підписував із Гітлером Мюнхенську угоду. І при цьому ні він, ні інші «нацики», ні близькі до них люди не хочуть чути, що ніхто не пропонує бути героями України Гітлеру, Сталіну, Чемберлену, то ж і Коновалець з Бандерою бути не повинні. Але тут у «нациків» пропадає слух, починається аутизм.

Борис Бахтєєв пише, що «поки що хотілося б заперечити Піховшекові в одному: електоральний успіх ВО «Свобода» на минулих виборах було забезпечено до значної міри виборцями Центру, а то й Сходу. Відбулася експансія ідеології «Свободи», вона вийшла за межі Галичини». Це відповідь на мої слова «именно в последние годы «Свобода» из маргинальной галицкой партии стала парламентской партией. Можно сколько угодно говорить о том, что это следствие разочарования западноукраинцев в оппозиционных партиях, что это реакция на «антиукраинские законы» Партии регионов, например, по языкам».

Із висновком Бахтєєва можу частково погодитися.

«Свобода» із маргінальної галицької партії стала парламентською партією справді за рахунок того, що електоральний успіх ВО «Свобода» на минулих виборах було забезпечено до значної міри виборцями Центру, а то й Сходу і відбулася експансія ідеології «Свободи», вона вийшла за межі Галичини.

Я лише бажав сказати, що ядро виборців «Свободи», її антидемократичний ядерний електорат – все таки не виборці Центру і Сходу України, а виборці Західної України.

Саме тому дуже важливим завданням української демократичної журналістики, західноукраїнської демократичної журналістики, яка не боїться, яка готова протистояти зростанню антидемократичної ідеології націоналізму, а також української громадськості, яка готова до цього, є боротьба із «Свободою» за інтереси громадянського суспільства.

Що це означає?

Що, зокрема, кафедра журналістики Українського католицького університету впровадить курс критики тоталітарних ідеологій, наприклад, донцовської, бандерівської і комуністичної. Що найвпливовіша суспільна сила Західної України – Українська Греко-Католицька Церква почне виступати проти «Свободи». Я ще раз повторю, що аргумент, мовляв, ця Церква не втручається у політику – повністю спростовується кількістю заяв цієї Церкви про Віктора Януковича.

Зрештою, багато чого може зробити і так зване громадянське суспільство України.

Наприклад, перечитати Конституцію України. Там є стаття 24 Основного Закону: «Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Зовсім не важко прийти до висновку, що пункт 9 програми «Свободи»: «винести на всенародне обговорення проект Закону про пропорційне представництво в органах виконавчої влади українців та представників національних меншин» у випадку його прийняття суперечить Конституції України. Що Закон про пропорційне представництво в органах виконавчої влади українців та представників національних меншин суперечить рівності прав громадян.

Звідси і ще один висновок – запровадження систематичної антибандерівської, тобто антитоталітарної, тобто антинаціоналістичної освіти в школах України, а також антикомуністичної освіти.

І крок третій. Громадянське суспільство України звертається до держави Україна з вимогою заборонити функціонування в нашій державі тоталітарних політичних партій – «Свободи» і КПУ.

КПУ – Бахтєєв найде, за що. «Свободу» - за пропагування нерівності громадян перед законом, наприклад, більших прав українців порівняно із неукраїнцями.

Плюси від цієї ситуації очевидні.

По-перше, Бахтєєв перестане ставити запитання із тези третьої своєї статті – «чи часто наголошували: національність - то психологічна, а не біологічна категорія?». «Свобода» б його за таке твердження назвала ліберастом. Для неї національність - то біологічна, а не психологічна категорія.

По-друге, більшість виборців Центру, Сходу і Півдня України побачили б події на Західній Україні після юридичної заборони «Свободи». І змогли б переконатися, що переконання більшості голосуючих на цій території мають набагато більше спільного із націоналізмом, аніж з демократією.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.