Чому «донецьких» – геть!?

27 июня 2013, 07:58
Народний депутат України
0
1481
Чому «донецьких» – геть!?

На футболках моїх агітаторів разом із цим гаслом намальована рука киянина, який за хвіст викидає з міста щура. Щур – один із символів кримінального світу – хитрий і жадібний крадій.

На футболках моїх агітаторів разом із цим гаслом намальована рука киянина, який за хвіст викидає з міста щура.

Щур – один із символів кримінального світу – хитрий і жадібний крадій. Саме так, «по-щурячому», поводяться в Україні «донецькі». Настав час взяти їх «за хвости» та викинути з Києва та усієї країни.

За законами кримінального світу

Коли я кажу «донецькі», то не маю на увазі жителів окремої області. Під «донецькими» я розумію лише представників кримінальних угруповань з конкретного регіону. Саме так в 90-х роках минулого століття представників різних бандитських «бригад» ділили на «сонцевських», «люберецьких» і т.п. в Росії, «луганських», «мукачівських» тощо – в Україні. 

Самі жителі Донецька не називають себе «донецькими». Вони – донеччани. Цю різницю мешканці Донецька відчувають дуже тонко, і не стануть ображатися на «донецьких – геть!». 

Щодо Києва, то він завжди славився своїм космополітизмом і гостинністю. У цьому сенсі він нічим не відрізняється від інших світових столиць. У всьому світі вони, наче губки, вбирають у себе найкращі «мізки» з усієї країни. Молодих, активних, амбітних. Людей, які прагнуть розвиватися, робити кар’єру, рухатися уперед. Тож саме донеччани, сумчани, дніпропетровці або чернівчани у Києві згодом перетворюються на своїх – киян. Тут вони живуть і працюють, народжують дітей, купують майно, сплачують податки, протестують проти забудов і знищення парків. І, незалежно від того, звідки хто приїхав, у кожного є шанс завдяки своєму розуму, здібностям та таланту зробити кар’єру – у політиці, бізнесі чи будь-якій іншій сфері.

Але все змінилося після того, як у Києві з’явилися «донецькі». Вони самі виділили себе в окремий клан, який живе за конкретними законами. Цей клан виріс із криміналітету на Донбасі і спочатку захопив владу у своєму регіоні, а потім почав захоплювати усю країну. 

До 2000-х років донецький криміналітет не виходив за межі регіону. Це був локальний світ, який не мав суттєвого впливу на велику українську політику. Сьогодні цей клан оформився в політичну силу та вийшов на загальнонаціональний масштаб. Колишні бандити вбралися у дорогі костюми та посіли високі посади. Але їхні методі і замашки не змінилися. Вони так і залишилися кримінально-маргінальними.

«Донецька клановість» як критерій професіоналізму

 Як сарана, «донецькі» за короткий час заповнили собою усі більш-менш значущі посади в країні. Вони з’явилися на чолі міліції, СБУ, судів, прокуратури. Скрізь, де є влада та повноваження, посади керівників та їхніх заступників обіймають особи з донецькою реєстрацією. Зрештою, вся владна вертикаль «прогнулася» під «донецьких». В результаті склалася дика ситуація: головним і мало не єдиним критерієм для призначення на посаду стала приналежність до «донецького» клану.

Чим небезпечні «донецькі»? Тим, що хочуть нав’язати закони кримінального світу в загальнонаціональному масштабі. Головний закон для них – право сили. Ти правий, якщо маєш силу. В такому разі ти можеш наплювати на закони. Якщо ти маєш силу і депутатський значок – можеш ухвалювати лише ті закони, які тобі вигідні. Або підлаштовувати ці закони під себе. В їхньому кримінальному світі такі методи називаються «бєспредєл». І цей «бєспредєл» за правління «донецьких» підмінив собою закон, мораль і здоровий глузд. 

В розумінні простих людей це має такий вигляд: жодних правил немає. Якщо ти – маленька людина, тобі ніколи не виграти в суді. Натомість, якщо ти маєш гроші, у тебе є можливість відкупитися від суду. Бо саме так «донецькі» розуміють правосуддя. Ще одна характерна риса «донецьких» – брутальна  неповага до людини: її життя, прав та свобод. Ієрархія для «донецьких» – це бандитський «розклад»: сильний ображає і принижує слабшого, той – ще слабшого, і так до нижчих щаблів.  

Без права на «українську мрію»

 «Донецькі» загарбники спотворили головний принцип демократії – рівність прав українців. Якщо раніше будь-який сільський хлопець чи дівчина, маючи талант, здібності та цілеспрямованість, мали шанс добитися кар’єрних висот, то відколи «донецькі» захопили країну, відсутність ознак приналежності до «донецького» клану стало непереборною перепоною до кар’єрного зростання. 

Для «донецьких» не існує понять «професійний», «компетентний», «талановитий» тощо. Для них єдиним мірилом є «свій» чи «не свій». Господарюючи по всій країні, «донецькі» ніяк не можуть насититися владою, ресурсами, грошима (причому – чужими). Їхня філософія – захопити, загарбати, відібрати, вкрасти, переділити. Таким чином, мало не всі ключові підприємства – як київського, так і національного значення – перейшли у власність донецьких олігархів. Це і «Київводоканал», «Київмлин», «Київенерго», «Укртелеком»… Перелік, на жаль, майже нескінченний. 

У бізнесі їхні підходи такі самі варварські. Якщо хочеться, а не моє – можна просто забрати. Якщо власник пручається – залякати та примусити. «Закон», «свобода», «право» – це слова не з «донецького» лексикону. Неповага до людини, до її власності або й життя у «донецьких» розповсюджена і всередині самого клану. Ти «свій» до того моменту, доки вищому за тебе «своєму» не захочеться забрати твій бізнес. І тоді не чекай пощади. Бо такого поняття у «донецьких» теж немає.

Є й інший Донецьк

 Ще раз підкреслюю: говорячи «донецькі», я не маю на увазі жителів цього міста. Їхні ненажерливі земляки «дістали» всіх, але самих донеччан – найбільше. Більшість українців дізналася, хто такі «донецькі», лише восени 2004 року. А донеччанам доводиться жити в такому оточенні все життя. І вони від самого початку розуміли, що собою являють їхні «донецькі». Саме мешканці Донбасу – луганчани, краснодонці, єнакієвці, маріупольці, найбільше потерпають від «донецьких».

 Нинішня влада настільки спаплюжила образ колись потужного міста Донецьк, що ми забули, що це місто асоціюється з безліччю позитивних речей. У Донецьку живе величезна кількість інтелігентних, розумних, цілеспрямованих людей. За радянських часів Донбас був промисловим серцем не лише України, а й Союзу. Тут добували вугілля, ртуть, виплавляли метал. Тут процвітала машинобудівна і хімічна промисловість. Навіть міністерство вугільної промисловості УРСР було розташоване в Донецьку. 

У Донецьку народилося багато людей, якими може пишатися Україна. Це Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний, Микола Руденко, Олекса Тихий, Леонід Биков та багато інших. Я вірю, що повернуться часи, коли Донецьк викликатиме тільки позитивні асоціації. І коли я стверджую: «донецьких – геть!», маю на увазі, що їх треба вигнати насамперед із самого Донецька.

Донеччани, ми боремося не лише за нашу, а й за вашу свободу! Свободу від «донецьких».

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.