Атака антиукраїнського ідіотизму

12 июля 2013, 08:38
політолог
0
6024
Атака антиукраїнського ідіотизму

Загострення боротьби за Україну

Напередодні осені, коли має бути зроблений ще один рішучий крок у напрямку європейської інтеграції України, боротьба проти цього процесу набуває все більш і більш виразних рис.

Цікаво, що у бажанні зупинити українську євроінтеграцію дехто із геополітичних гравців виходить за будь-які рамки. У тому числі і здорового глузду.

Приклад цього – знамените звернення 148 народних депутатів України (список можна прочитати у даній публікації, а також побачити підписи) до польського Сейму щодо визнання трагічних подій на Волині у 40-х роках минулого століття геноцидом польського народу. Подібний акт державного ідіотизму вже встиг викликати здивування у самої польської сторони. І у цьому немає нічого дивного, адже такі звернення мають безпрецедентний характер у світовій історії. Нічого подібного в ній не було зафіксовано раніше, і, впевнений, не буде зафіксовано у подальшому. Ви тільки вдумайтесь, що пропонують ці провокатори із депутатськими значками. Українські депутати просять поляків визнати українців винуватими у геноциді поляків. Висікаючи себе публічно як та унтер-офіцерська вдова, вони всі заслужили на орден Леопольда Захер-Мазоха (як тільки такий буде засновано, а заснувати його в Україні вкрай потрібно).

І це у той час, коли абсолютно усі держави рішуче намагаються відкидати будь-які звинувачення у участі своїх народів у геноциді інших.

На це є цілком зрозумілі причини, адже будь-яке обвинувачення у геноциді завжди має цілком конкретні правові наслідки, які часто супроводжуються фінансовими виплатами різноманітних компенсацій. І не тільки.

То що ж примушує українських депутатів втягувати власну державу у таку халепу із не прогнозованими наслідками? Відповідь очевидна. Це не можуть бути українські національні інтереси. Більше того, це явно інтереси, що суперечать українським національним. І цілком очевидно, що це все спрямовано на зрив української євроінтеграції шляхом роздування у Польщі антиукраїнських настроїв.

Цікаво, що якщо у самій Польщі майже половина населення не знає нічого про події минулого на Волині, в Україні проводяться акції на їх ушанування. При чому, у Харкові, який, м’яко кажучи, до Волині знаходиться не надто близько.

То кому це все потрібно? Польщі? Україні? Чи Росії, яка прагне розсварити ці дві держави, позбавивши Україну свого головного європейського адвоката?

Далі, В. Колесніченко і на цьому, польському напрямку не зупиняється. Граючи свою улюблену гру в історію, він створює в Україні центр із розшуку нацистів. І мені видається, що народжений через 13 років після війни син згорілого танкіста, і тут думає зовсім не про історичну справедливість. Це вже зайвий аргумент для Німеччини, де зараз всерйоз занепокоєні проблемою перегляду результатів 2-ї світової війни у плані того, аби не залишатися її головними винуватцями. У цьому контексті вони знімають фільми, у цьому ж контексті варто розглядати і нещодавню “справу Дем’янюка”, лейтмотивом якої була ідея, що не тільки німці, але, приміром, і українці винуваті у геноциді європейців під час війни. Тепер уявимо собі, що Колесніченко знайшов все-таки у нас якогось нацистського злочинця. Для Німеччини та німецьких ЗМІ це все буде як щедрий подарунок, який неодмінно стане темою номер один. І на цьому тлі буде нескладно просувати ідею, що, мовляв, нації нацистських посіпак (українцям) не місце у Європі… Звісно, враховуючи, що вона буде щедро оплачена.

Із цієї ж серії – смішні “українські націоналісти”, що влаштовують “терористичні акти” у столицях суміжних держав, нападаючи на пресу та зазіхаючи, тим самим, на свободу слова, а потім записують відео-звернення під перевернутим навпаки українським державним прапором. Мабуть, у фахівців із ФСБ зовсім стало кепсько із фантазією. Це ж треба додуматися вигадати таку назву – Автономні націоналісти. Автономні від кого? Від здорового глузду? Тепер треба чекати на появу федеральних фашистів, конфедеративних нацистівта унітарних скінхедів?

Вся ця робота, що включає в себе зусилля як внутрішньо українського запілля, так і зовнішньої агентури, спрямовані на досягнення однієї мети: налаштування громадськості європейських країн проти України з тим, аби чутливі до громадської думки уряди держав – членів ЄС були змушені заморозити відносини з Україною. У хід йде будь-що, від невідомо-ким та невідомо заради-чого проведених гей-парадів, і до звернень депутатів Кнесету, які занепокоєні якимись наклепами та погрозами. Впевнений, що із цих 30 жоден не назве конкретного списку цих погроз.

Судячи із масштабів та кількості включених у процес штиків, боротьба ведеться украй серйозна. І призначення її теж більш ніж зрозуміле.

Із місяць тому я вже писав про те, що Росія, наче, знайшла підхід до українського президента, який дозволив його нарешті втягнути в орбіту своєї зовнішньої політики. В цьому контексті було навіть видано солідний аванс. Родину президента (в особі с. Курченка) долучено до найсвятішого – газового причастя, тобто його взяли у долю з продажу російського вуглеводневого капіталу.

Аванс треба відпрацьовувати, але тут є одна проблема. Персона українського президента, його підходи до політки та ухвалення рішень. Віктор Федорович більше всього боїться самостійно щось вирішувати, підписувати та ухвалювати. Він взагалі уникає навіть привиду відповідальності, шукаючи за будь-якої нагоди стрілочників. Приміром, знамените помилування Тимошенко йому, наче, не дозволила комісія із помилувань. Ним самим сформована комісія не дає йому милувати. А він же так сильно хотів… І це стосується будь-чого. Наш президент настільки сміливий, що взяти і рішуче відмовити ЄС він не наважується. Набагато цікавіше сидіти за парканом, під охороною відданих армій персональних тілоохоронців, займаючись пеньковою гімнастикою або ще чимось.

Для нього і його оточення важливо, аби саме ЄС відмовився продовжувати відносини з Україною.

Тоді б він зробив стурбовано-засмучене обличчя (це взагалі його найкраще мімічне амплуа), та сказав би у зверненні до громадян, як він та його уряд прагнули до Європи, але європейці виявилися не готові до такої щирості, а тому слід шукати долі на новому, східному напрямку. І вже, наче, не він щось вирішує, а якась нездоланна сила обставин (у якій можна побачити і руку вищих сил, за бажання) рухає його. Можна знову не думати, не вирішувати, а поїхати собі у чергову робочу відпустку.

І Кремль у цьому йому з радістю допомагаючи, проводячи операцію із примусу ЄС до ненависті по відношенню України.

Але є одна проблема. ЄС справді зацікавлений у асоціації з Україною. Протягом останніх років президент робив усе “правильно”: влаштовував політичні процеси та переслідування, знищував судову владу та парламентаризм, ледь не оприлюднював публічно корупційні схеми влади. Зробив більш ніж достатньо, чого мало б вистачити, аби відносини були заморожені. Але ЄС, очевидно, в них настільки зацікавлений, що поки сміливо закриває на все очі. І що далі? А раптом восени справді щось підпишуть? Як тоді звітувати перед східними друзями та партнерами?

Тому навала антиукраїнського ідіотизму тільки посилюватиметься. Занадто великі ставки на кону.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.