Сім’я більше нікому не довіряє

18 июля 2013, 12:29
політолог
0
7952
Сім’я більше нікому не довіряє

Та боїться удару від своїх

Призначення на посаду голови Конституційного суду В. Овчаренка є свідченням логічного завершення процесу концентрації центральних важелів судової влади у руках навколосімейних, тобто наближених до головної політичної родини держави.

В. Овчаренко у цьому контексті є надзвичайно цікавою фігурою. Він не просто був суддею у Єнакієвому (малій батьківщині діючого президента), але й дуже давно та тісно з ним пов'язаний, ще беручи участь у залагоджені темних питань з минулого В. Януковича.

Це означає дуже і дуже багато. Загалом, за останні 3 роки країна звикла до навали донецьких на усі більш-менш значимі пости у центральних органах української влади. Таким чином вирішувалися кілька завдань: 1) влада скріплювала себе, переміщуючи вірних собі осіб на відповідні пости; 2) талановиті донецькі родини насолоджувалася наслідками власної перемоги та одержували справедливу (на їх думку) відплату за усі попередні зусилля; 3) посилюючи власний клан, послаблювали усі інші.

Але останнім часом ми спостерігаємо виразну зміну тренду у комплектуванні, що виражається у переході від просто донецьких, до сімейних. Тобто людей, що не просто є земляками президента, але людьми, яким він може 100% довіряти або особисто, або через сина. Людей, яких пов’язують із ним не просто бізнесові або політичні стосунки, а особисті, які, на думку президентської сімї, є перевіреними та абсолютно вірними кадрами.

Даний процес досить виразно проявився ще під час формування останнього складу Кабінету Міністрів, коли єдиною “білою вороною” залишився колишній/нинішній прем’єр, котрого із невідомих причин не наважилися змінювати. Очевидно, у цьому своє значення мало і перетворення прем’єр-міністра у нашій державі на камуфляжну фігуру, яка повністю позбавлена реальних повноважень. В такій ролі краще було тримати Миколу Яновича, як потенційного цапа-відбувайла. Однак до нього одразу ж приставили міністра Кабміну О. Лукаш, котрій повністю підпорядкували кабмінівський апарат, а на усі ключові пости розставили людей родини президента: Арбузова, Колобова, Захарченка та Клименка. Саме у їх руках опинилися найбільш значимі для утримання влади питання: грошей та сили.

У подальшому цей процес лише набуває подальшого розвитку, і останні кадрові призначення лише підтверджують цю тенденцію. Щоправда, останнім часом призначають більше людей, особисто пов’язаних із самим президентом, а не з його сином. Зокрема, вірний соратник по більш ніж десятилітній роботі з В. Януковичем на різних постах О. Лавринович очолює Вищу раду юстиції. Орган, що відіграє важливу роль у формуванні та функціонуванні судів. Президент призначає свого наглядача над суддями. Його заміщає у Мінюсті О. Лукаш – людина, що зобов’язана своїй кар’єрі відданості, яку вона показала, захищаючи В. Януковича у суді 2004 року, коли всі інші його залишили. Очевидно, президент про це не забув, а тому тримає її завжди у своїй команді. Не менш відомий по послідовному захисту інтересів президента у ЦВК у різні періоди М. Охендовський очолює даний орган.

Що об’єднує усіх цих людей? Вони усім, абсолютно усім зобов’язані особисто президенту В. Януковичу. Ні з ким, окрім нього із впливових політичних фігур не пов’язані, не відіграють, не можуть відігравати жодної самостійної політичної ролі. Вони – ніхто, що стали кимось лише милостю царя. Малюти Скуратови та Меншикови діючого царя. Не буде його при владі – не буде при владі і їх (навіть і близько), та й можуть зробити крайніми у злочинах режиму (така доля часто спіткає політичних пішаків), тому вони, очевидно за розрахунками, мають захищати саме персонально Януковича, а не ПР, олігархів, донецьких і т.д. Це важливо.

Ну і новий голова КС. Не просто земляк В. Януковича, але людина, долучена до його найутаємниченіших особистих питань. Очевидно, що поки В. Янукович – президент, то ніхто не питатиме в нього про долю зниклих кримінальних справ із минулого. А коли він вже не буде президентом? Спитають, обов’язково спитають. Хоча б заради того, аби  показати свою відданість закону. Тому, очевидно, лише члени родини президента можуть бути зацікавлені більше у збереженні його при владі. Очевидно, таку людину можуть поставити керівником КС зовсім невипадково. Він – остання барикада, останній аргумент, котрий має зберегти владу для персонально Януковича за будь-яких обставин.

Схоже, ми маємо справу із проявами страшенного страху родини за своє майбутнє, що виражається у суцільній недовірі до всіх і кожного, очікуванні того, що удар можуть нанести у спину у будь-який момент.

Пам’ятаючи 2004 рік, вони розуміють, що свої можуть “злити” у будь-який момент. А тому влаштовують систему запобіжних заходів, будучи довкола себе стіну із людей, які мають зубами гризтися за те, аби В. Янукович залишався президентом.

Очевидно, побоювання є небезпідставними. Олігархічний консенсус, щодо заміни В. Януковича на іншу, менш дратуючу фігуру, яку можна знайти у будь-який момент, не видається вже настільки неймовірним. Тому все це перетворюється у загальну гру на понтах, у якій кожен прагне продемонструвати свої сильні позиції.

Схоже, що опудало С. Курченко, що настільки показово скуповує все підряд (від банків до ЗМІ) має показати, що родина – сильна як ніколи, що змагатися з нею – марна справа, що альтернативи діючому президенту немає.

Але одночасно замикання правлячої еліти у родинному колі президента свідчать, що більше йому опертися ні на кого, що він сам – колос на глиняних ногах, який балансує над прірвою. Консенсус правлячого класу зробив його президентом 2010 року (як найменш небезпечного ы найбільш керованого), він же може його і замінити, коли це буде потрібно. Не явно, а експлуатуючи протестні настрої мас, які останнім часом наростають у геометричній прогресії. Чим сучасні штурми міліції не знак для президента та не репетиція майбутньої боротьби за перші пости? Народ привчають, тренують штурмувати та протестувати. Впевнений, це не мине просто так, і розумію це, очевидно, не тільки я.

Про це можна міркувати довго, але одне можна стверджувати впевнено: останні кадрові призначення – вияв страху та невпевненості президентської родини у своєму майбутньому.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.