Це важко пояснити

23 июля 2013, 09:12
Школа кинокритиков ОМКФ 2013
0
1479
Це важко пояснити

Монтаж як драматургія кадрів, і драматургія як монтаж діалогів

Презентуючи на ОМКФ свою нову роботу «Вечное возвращение», Кіра Муратова зазначає, що драматургія і монтаж для неї суть одне й те ж. І ці двійнята є безтілесними головними героями стрічки. Особливо це помітно по відношенню до діалогів – дійсно складається враження, що їх було не написано, але змонтовано. Це важко пояснити, але таке відчуття є, і стосується воно не лише останнього фільму Муратової.


Розмова двох персонажів зациклюється, повторюється знову і знову, але трохи в різних декораціях, з різними акторами та інтонаціями. Розігрується зустріч двох дуже давніх знайомих. Чоловік безпардонно вторгається до помешкання самотньої жінки і починає систематично тероризувати її своїми особистими проблемами. Виглядає це досить абсурдно. Жінка навіть не може згадати його ім’я, а чоловік будь-яку пораду сприймає так, ніби йому в душу плюнули. Потім замінюються актори і – наша пісня гарна нова, починаєм її знову.

Спочатку поведінка героїв дратує манерністю та награністю. Вони кривляються, наче в молодіжних америкоських комедіях. Таке враження, що грають якихось космітів, що переховуючись на планеті Земля від міжгалактичної каральної психіатрії, змушені маскуватись під затурканих людей. Але згодом доводиться взяти себе в руки, заспокоїтись і зрозуміти, або хоча б припустити, що цього вимагає концепція фільму. Апофеоз починається, коли в кадрі виникає Рената Літвінова зі своєю неперевершеною манерою спілкування.

Десь на двадцятій хвилині глядацький зал сором’язливо, але проріджується. І дійсно, може здатись, що все з цим кіно ясно. Та іноді бездіяльність виявляється найрадикальнішим з-поміж усіх можливих варіантів. Якщо ти не можеш дістати плід, то стій і чекай, доки той вистигне і сам впаде тобі в руку. «Вечное возвращение» – саме такий випадок, коли необхідно просто терпляче споглядати і не паритись стосовно контекстів і відповідей. Розгадка сама прийде до тебе, подзвонить і голою ляже під двері. Тобі залишиться тільки вирішити, що з нею робити. Тож, якщо вирішите ознайомитись з фільмом – не поспішайте його лінчувати.

Нова стрічка Муратової більш схожа не на кіно, але на затяжний відео-перформанс із анекдотичною кінцівкою. Задоволення досить сумнівне і подекуди мазохічне. Його необхідно перетерпіти, подібно самобичуванню. Не лише через іменитість режисера, але щоб очиститись від очікувань та ілюзій. Адже, якщо ти не схильний плекати ілюзії, то і не страждатимеш від розчарувань. Це важко пояснити, але маю стійке відчуття, що недаремно переглянув стрічку. Я одночасно солідарний з хейтерами і з тими, кому вона видалась симпатичною. Новий фільм Кіри Муратової – це вишуканий батіг, любовно змайстрований і оздоблений золотими руками.

Рижий Владислав,

Школа кінокритиків ОМКФ

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: ОМКФ
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.