Мита й квоти: ЄС vs Митний союз

19 сентября 2013, 14:00
громадський діяч
0
4263
Мита й квоти: ЄС vs Митний союз

Розмови про матеріальні вигоди від вступу до МС не підтверджуються.

Поки ми сперечаємося про напрям інтеграції - на Захід чи на Схід, випадає з уваги важлива річ. На Заході нам пропонують лиш зону вільної торгівлі. На Сході - цілий митний союз. 

Принципова різниця між цими типами міждержавних об'єднань - у ЗВТ країни встановлюють єдині правила для торгівлі між собою. У митному ж союзі - не лише між собою, але й з рештою світу. 

В останньому випадку йдеться про значно більшу міру інтеграції. Та, відповідно, про значно більшу втрату національного суверенітету. Йдеться про політику.

Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) є частиною Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Як пишуть експерти з ЄС, вона є однією з найамбітніших двосторонніх угод, які будь-коли укладав  Євросоюз. 

Що Україні дасть підписання Угоди про асоціацію та утворення ЗВТ з ЄС - багатогранне питання. Очевидно, буде певний перехідний період, протягом якого відбуватиметься взаєна адаптація економік. Ринок ЄС висококонкурентний, і залишається питання, як наша продукція впишеться у їхні технічні стандарти та численні регулювання. 

Є питання й щодо того, як наша продукція впишеться в кількісні баланси, які непросто підтримуються у ЄС. Наприклад, на перенасиченому ринку аграрної продукції серед країн-членів Євросоюзу в рамках Common Agricultural Policy. Наскільки зросте чи впаде експорт України до країн ЄС після підписання Угоди про асоціацію?

Проте подібного плану питання виникатимуть і щодо МС. Більш того, там ще є проблема суперечності багатьом положенням Світової організації торгівлі. 

Зараз ми робимо історичний, принциповий вибір. Валентин Хохлов у тексті внизу на простих прикладах показав переваги та недоліки економічної інтеграції на Захід і на Схід. 

* * * 

Мита й квоти: за чи проти?

Митне питання наразі є досить актуальним. В Інтернеті активно обговорюють геополітичний вибір: Митний союз чи зона вільної торгівлі з ЄС. Більшість людей чомусь вважає митне питання теоретичним, хоча насправді воно впливає практично на ціни усіх товарів, з якими ми маємо справу щодня. Зазвичай питання мита та квот розглядають з точки зору захисту національних інтересів, розуміючи під цим інтереси національних виробників. Мовляв, нехай більше купують вітчизняні товари. Тоді, мовляв, буде більше робочих місць усередині країни, більше експортної виручки. Красиво, але неправильно. Коли ми говоримо «що краще для України», то треба уточнити: це «краще» стосується українських виробників чи українських споживачів? Далеко не всі українці є акціонерами підприємств-виробників, які експортують свою продукцію за межі України. Але всі ми є споживачами. Тому логічний ланцюжок дуже простий – для України краще те, що краще для її громадян; усі громадяни є споживачами; тому для країни краще те, що краще для споживачів. Будемо далі спиратися саме на цей факт.

Вплив мита та квот на торгівлю, ціни, конкуренцію та інтереси споживачів знайомий мені дуже добре. Я відповідаю за міжнародний маркетинг в одному з найбільших FMCG-виборників нашої країни, визначаю продуктову та цінову політику компанії на десятках національних ринків. На кожному з них знаю усі аспекти ціноутворення, одним з яких є тарифне (за допомогою мита) на нетарифне (квота і т.п.) регулювання імпорту. Мій досвід та розуміння різних ринків країн ЄС, Митного союзу та інших країн світу, до яких ми експортуємо нашу продукцію та на яких досліджуємо структуру конкуренції та настрої споживачів, дозволяє мені впевнено сказати: мита та квоти завдають шкоди місцевим споживачам. Тому для України не є корисною ані поточна тарифна політика, ані вступ до об’єднань, які практикують політику високого митного тарифу.

Спочатку розглянемо простий приклад – у нас є автомобілі в ціновому сегменті $10,000 (один місцевий бренд і кілька зарубіжних), долі ринку приблизно рівні і немає ніякого мита. У цій ситуації усі виробники мають стимул до постійних інновацій та високих стандартів якості, бо ті, що пасуть задніх, швидко стануть неконкурентоспроможними та підуть з ринку. Більш того, дистрибуція та рітейл  також будуть вимушені працювати на розумній маржі, оскільки, якщо вони будуть націнювати більше за інших, то теж підуть з ринку. А тепер уявімо, що наш уряд запроваджує мито на імпортні автомобілі у розмірі 20%. Знайома ситуація, чи не так? У цьому випадку події можуть розвиватися за одним із двох сценаріїв. У них є дещо спільне – імпортні автомобілі подорожчають приблизно на ті ж 20% і будуть коштувати $12,000. Відмінності полягають у реакції вітчизняного виробника.

Перший сценарій, найбільш імовірний у ринковій економіці: вітчизняний виробник теж піднімає ціну до $12,000,  ринок знов є збалансованим, усі виробники мають стимул до інновацій та високої якості, але вітчизняний виробник при цьому одержує надприбуток у розмірі тих 20%, на які він змог підняти ціни через неринкові фактори. Хто страждає у цьому сценарії? Очевидно, споживач, який тепер платить на 20% більше за той самий товар. Вітчизняний виробник отримує надприбуток за рахунок вітчизняного споживача. Тобто, фактично держава забирає гроші в нас з вами, українських громадян, та передає їх у руки невеликої кількості власників українських автовиробників.

Другий сценарій, характерний для країн з більшим впливом держави на ціни – вітчизняний виробник залишає ціну $10,000, а імпортні автомобілі коштують $12,000. Здається, мета тарифного регулювання досягнута. Але це не так, бо починають працювати закони конкуренції. Ціна завжди є важливим фактором для споживача, нижча ціна – більший попит. Держава створила штучну конкурентну перевагу для вітчизняного виробника, його автомобілі продаються хоча б тому, що вони на 20% дешевші. Навіщо тепер «паритися» з інноваціями, навіщо витрачати час на підтримку стандартів якості? Нас же все рівно купуватимуть, бо ми дешевші. До речі, інновації та якість коштують грошей, і якщо в них вкладати менше, то матимемо менші витрати. Отже, вітчизняний виробник знову отримує надприбуток, а вітчизняний споживач витрачає зайве. Якщо він бажає якісної імпортної продукції, то сплачує на 20% більше, а якщо купує вітчизняні автомобілі за старими цінами, він отримає гіршу якість та меншу функціональність.

Який би сценарій ми не розглядали, введення чи підвищення мита завжди призводить до того, що вітчизняний виробник отримує вигоду за рахунок вітчизняного споживача. І навіть якщо частина цієї вигоди повернеться до споживачів за рахунок більших витрат з боку держави чи створення нових робочих місць, це буде лише частина, і вона набагато менше, аніж втрати

Тепер перейдемо до порівняння країн Митного союзу та ЄС. У першому з них діє так званий «Єдиний митний тариф», який розробляє наднаціональний орган союзу та який встановлює дискримінаційне мито для третіх країн. Цей документ доступний за посиланням http://www.tsouz.ru/db/ettr/ettwto/Pages/default.aspx. Перегляньте цей документ, щоб хоча б оцінити його розмір. У країнах Митного союзу тарифне регулювання застосовується до досить великого спектру товарів і середня ставка мита є суттєвою у порівнянні з розвинутими країнами. Як ми вже знаємо, весь тягар цього мита несе споживач. Якщо Україна вступить до Митного союзу, то дискримінаційні мита не будуть застосовуватись до українських виробників у межах союзу. Це плюс для акціонерів цих підприємств. Але сплачувати за ці плюси доведеться нам, українським споживачам, бо саме ми будемо платити всі ці мита.

Чому ЄС кращий за Митний союз? Розглянемо середній розмір мита, який можна переглянути за посиланням http://data.worldbank.org/indicator/TM.TAX.MANF.SM.AR.ZS. Середній розмір мита (tariff rate) у Росії 7.5%, у Білорусі 6.8%, у Казахстані 6.5%, в Україні 4%, в США 2.9%, в країнах ЄС 1.4%. ЄС кращий саме тим, що ставки мита там менші. Важливо зрозуміти, що поганий не Митний союз сам по собі, погана ідея стягувати мита з широкого спектру товарів та мати високі ставки мита взагалі. Україні невигідно вступати до Митного союз не тому, що його контролює Росія, а тому, що він зобов’язує своїх членів до такого тарифного регулювання, яке не відповідає інтересам громадян цих країн. Навіть якщо зона вільної торгівлі з ЄС не передбачає гармонізації митних ставок України з країнами ЄС, все ж таки нам краще йти у напрямку зменшення митного тарифу та спрощення митних процедур, а не навпаки.

До речі, щодо спрощення чи ускладнення митних процедур. Наприкінці минулого року ми мали неприємну переписку з урядовими структурами однієї з країн Митного союзу. Наша компанія намагалась, щоб митниця цієї країни буквально слідувала Єдиному митному тарифу, у якому для нашої продукції задано ставку мита и базу її обчислення (одиницю виміру). Але через неоднозначне трактування цього документу, використовуючи казуїстику, до якої так схильні державні установи колишнього СРСР, уряд нам відмовив, встановив іншу одиницю вимірювання та стягує мито у більш високому об’ємі, аніж передбачено у тарифі. Нагадую, що платить за все споживач.

Тепер коротко розглянемо питання нетарифного регулювання за допомогою квот. Яскравий приклад такої політики – Білорусь. Лише минулого тижня я вів переговори з директором одного з найбільших білоруських імпортерів, і пишу під впливом тієї дискусії. Мита на нашу продукцію в Білорусі немає, але є квота, що у десятки разів менша за попит на нашу продукцію. Це зроблено спеціально – нехай білоруси купують власні товари, а не імпортовані. Як і у другому сценарії тарифного регулювання, про який я писав вище, місцевий виробник втрачає у такому разі стимул конкурувати з імпортними товарами, тому якість білоруських аналогів значно нижча за якість нашого продукту (та й іншого імпорту теж). Через штучні обмеження на кількість імпорту виникає пам’ятний ще з радянських часів дефіцит. Незважаючи на те, що мита на нашу продукцію немає, а акциз однаковий, ціна на поличці магазину на неї у два рази вища, ніж на білоруську. Чому? Тому, що попит значно перевищує пропозицію. А ціна визначається саме співвідношенням попиту та пропозиції, а не структурою витрат. Навіть за ті ж самі витрати у дистрибуційному ланцюжкові (імпортер, дистриб’ютор, рітейл), він не буде продавати нашу продукцію за ту ж ціну, що й білоруську. Завдяки дефіциту вона буде дорожча для споживача, отже кожен елемент дистрибуції буде націнювати на неї більше, аніж на вітчизняній. Через квоту виграє не лише місцевий виробник, який отримує надприбуток через неринкову конкурентну перевагу, а й дистрибуція, яка використовує штучний дефіцит для отримання надприбутку на кожному етапі дистрибуції.

До речі, для суспільства в цілому квоти є ще більшим злом, ніж мито. Це тому, що у випадку квот весь надприбуток розподіляється між вітчизняним виробником та дистрибуцією, а у випадку мита частину коштів, які сплачує споживач, отримує держава. В останньому випадку можна хоча б теоретично розраховувати, що держава витратить митну виручку на суспільно значущі потреби, хоча в умовах України ймовірність цього не дуже велика.

Підсумовуючи, ми можемо зробити висновок: мита та квоти не відповідають інтересам українських громадян, оскільки вони не мають позитивних економічних наслідків та призводять до того, що дуже вузьке коло осіб (власники виробників-експортерів) отримують надприбуток, за який сплачуємо всі ми (споживачі). Квоти є ще більшим злом, аніж мито. Для України невигідно вступати до об’єднань з високим митним тарифом, таких як Митний союз. Натомість, в інтересах громадян України буде зменшення митного тарифу –нам варто брати приклад з країн ЄС, які мають значно нижчі ставки мита и застосовують їх до меншого спектру товарів.

Валентин ХОХЛОВконсультант з корпоративних фінансів, МВА. Координатор групи з розробки Економічної програми Української альтернативи.

Джерело: сайт Української альтернативи

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: євроінтеграція,Митний союз,зона вільної торгівлі,економіка України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.