Класика на грані божевілля

14 октября 2011, 13:24
Галерист
0
2174

Нині в Київському музеї російського мистецтва проходить виставка робіт Михайла Врубеля, геніального представника символізму і модерну, присвячена 155-річчю з дня народження майстра.

Зараз його картини вважаються класикою живопису, але в свій час він був новатором, створюючи провокаційні образи, сповнені  трагічною пристрастю, чим заробив собі чимало недоброзичливців.

Майстрові не дали змоги розписувати Володимирський собор, дозволивши виконувати лише орнаменти, через його скандальне, відмінне від православних канонів бачення, хоча Врубель чудово  володів технікою візантійського та давньоруського розпису, а його стиль відрізнявся монументальністю і духовною напругою. Одна з найзнаковіших робіт художника за його київського періоду (1884-1889 рр.) – розпис Кирилівської церкви під час її реставрації. Неабиякий резонанс серед киян викликав образ Богоматері з драматичним поглядом та повними чуттєвими губами, написаний з дружини мецената Врубеля – Емілії Прахової. Дивакуватий майстер був без відповіді закоханий у цю досвідчену світську левицю, яка, до речі, поводила себе досить екзальтовано та особливою набожністю не відрізнялась. Легенда говорить, що одна жінка, зайшовши до церкви та побачивши ікону, обурилася: «Невже я маю молитись на сусідку?». До сих пір у Києві  поширені марновірні містичні забобони про Кирилівську церкву. Пізніше у «Демоні сидячому» (1890 р.) також проявилися риси коханої художника, «злої, чуттєвої, літньої баби».

«Сударь, как мне найти Кирилловскую церковь? – Возьмите извозчика и скажите ему, чтобы отвез Вас к дому для умалишенных».

Врубель, працюючи в Києві біля лікарні для душевнохворих, більш за все боявся там опинитися в якості пацієнта. І, мов в розплату за дар та порушення заборонених тем, останні вісім років геній страждає на душевні розлади, що супроводжуються слуховими галюцинаціями, в яких хтось невидимий нашіптує йому, що він бездарність та нікчема. Життя майстра було сповнене трагізмом та містикою, продовжилось це і після його смерті (1910 р.).  У 1928 р. в Петербурзі один душевнохворий розіб’є  голову Демона, втілену Врубелем в глині. В світських колах поповзуть чутки про одержимість покійного художника, і його роботи … почнуть стрімко розкуповувати.

Врубель здобув визнання, але для багатьох традиційних, релігійних, «нормальних» сучасників так і залишився незрозумілим, бо під інакшим, пророчим кутом бачив їх цінності, і мав сміливість заявити, що Бог і Демон  співіснують в кожній душі. І це є хрест митців в будь-який час. Нині художників-авангардистів, експериментаторів і новаторів також піддають критиці за неординарні та часом провокаційні ідеї, не розуміючи, що вони і є класика майбутнього. Стара, як світ історія: геній – жебрак, а спадкоємці його творчості – мільйонери. Але ж мораль цієї казки мало хто розуміє, а тим більше використовує навіть у нашому вільному у поглядах та практичному у побуті суспільстві.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.