Чи буде ідеологія архітектора в новій Україні?

9 марта 2011, 09:15
Архітектор
0
3360

Світ – особливо сьогодні – кардинально змінюється. Іншою стала і Україна. Але в мене таке враження, що ніхто ще не може охарактеризувати її справжнє обличчя. З поглибленням фінансово-економічної кризи люди почали переорієнтовувати свої життєві та професі

Як відомо, архітектура – віддзеркалення ідеології держави та народу. Мова архітектури завжди дає зрозуміти: в місті переважає православне, католицьке чи протестантське суспільство, схильне воно до демократії  чи до авторитарності, молиться на гроші чи на сімейні цінності, ну і, звичайно, дасть зрозуміти чи присутня у суспільстві взагалі будь-яка ідеологія.

Практично історію всіх європейських держав можна проілюструвати власне архітектурними зразками і відслідкувати зміни ідеології народів у різні періоди. Наполеон став батьком Ампіру, Гітлер ініціював реінкарнацію римської архітектури у творчості Альберта Шпеєра, Сталін розправився з конструктивізмом і поклав початок своєму «сталінському ампіру».

Час, як виявилося, не завжди лікує. Нова, пострадянська Москва за перше двадцятиріччя пережила вже кілька ідеологічних стилістик в архітектурі. Бандицький період  дев’яностих характерний розвалом проектного цеху, який запліднював весь Союз типовими проектами та мав величезний досвід проектування громадських споруд. За радянського часу архітектори повністю розівчилися проектувати житло, приватного просто не існувало, а те, що називали багатоквартирним житлом, краще назвати соціальним будівництвом, та не архітектурою. Тому до двохтисячного  року скалічілі архітектори набудували сотні тисяч жахливих особняків. Криза жанру призвела до відновлення сентиментів до «класичних» форм. «Русские дворянские усадьбы» виростали як гриби. Були, звичайно, і проектанти, які пробували мікшувати цю класику з сучасними прийомами, але зазвичай це виглядало примітивно. Утопія під назвою постмодернізм вмерла на Заході ще до розвалу Радянського Союзу. Але виявилося, що душа цього стилю перевтілилася на нових теренах. Коли відомого сучасного архітектора Стівена Холла спитали, яке враження він отримав від Россії, то він відповів, що такої кількості огидних постмодерністичних особняків не бачив в жодному американському штаті. Москва стала знову ідеологом архітектури для певних кіл. За звичкою столиці колишніх республік активно почали копіювати ці жалюгідні потуги в постмодерні. Думаю, Київ це успішно купував в першу чергу. Так само, як і досі купує телепроекти на російських каналах. Інтелектуальна імпотенція триває.

Вигнанець Лужков встиг закорінити кілька архітектурних течій в Москві. Неокласичні висотки з вежами активно врізалися в силует міста. Але згодом ситуація стала змінюватися. Не знаю, хто був радником в одіозного мера, але в певний момент він став просувати архітектуру сучасну, але сучасну, звичайно, в його розумінні. Все, що було облицьовано склом та алюмінієм називали хайтеком. Лужков захотів збудувати собі пам’ятник під назвою «Москоу Сіті». З’явилися спроби міжнародних конкурсів за участю таких знаменитостей як Норман Фостер, Ерік ван Егераат, Беніш енд партнерс тощо. Всі ці «демократичні» спроби розбилися об стіну корупції. Свята архітектури не відбулося. Київ все це підхопив, але в значно гіршому вигляді. Корупція тут перемогла і без конкурсів. Вождем лужковського підходу в українській столиці став колишній головний архітектор Києва Бабушкін, який будував у всіх напрямках, як постмодерну і «хай теку», так і в безіменній стилістиці.

Як не дивно, Казахстан пішов зовсім іншим шляхом. Незмінний керівник казахського народу Нурсултан Назарбаєв приголомшив всіх своїм підходом. Він зрозумів, що для народу, що розвивається, Алмати буде малим містом і вирішує побудувати нову столицю Астану. Ідеологія розвитку своєї країни підштовхнула Назарбаєва на надскладний проект. Уряд цієї країни замовляє проект генплану нового міста в легенди японської архітектури Кішо Куракави. Місто проектується з замахом у сторіччя і вже активно експлуатується.

В Україні все значно простіше - складних і масштабних проектів за роки незалежності не спостерігається. Країна не багата газом, нафтою та іншими копалинами, тому архітектурні завдання в архітекторів значно простіші – забезпечити всіх чиновників та олігархів «елітними» котеджами, площа яких сягає двох, а деколи і трьох тисяч квадратних метрів. «Незалежні» архітектори винайшли особливий підхід в житловому будівництві, бурна еклектика в архітектурі особняків, переорієнтація з заробітку на проектах на заробіток на відкатах. 80% людей з освітою архітектора займаються оформленням квартир, особняків, магазинів та офісів. В цій гонитві за дизайнерським лідерством архітектори здеградували у питаннях суспільних. Архітектура стала особистісна. Навіть коли ми працюємо із сім’єю Замовників, в ній вирішує все рівно хтось один. Цей один зазвичай вибирає стилістику і свого офісу і супермаркету, в який він інвестує, і в ресторан, що будує. От тут і прийшов час зазирнути в душу народну. Сотні аморально жахливих ресторанів в «народному» стилі, які до народного стилю мають зовсім опосередковане відношення, розмаїття ресторанів у «класичних» стилях, які насправді ніколи і ніде не існували. Все аналогічно з медіа простором. Попса в музиці замінила перли року, арт-року, джаз-року. Але в архітектурі України, на жаль, свого арт-року ще не було і нема досі.

Архітектори сьогодні повністю втратили контакт із соціумом. Ми не ведемо діалогу з народом, ми не ведемо просвітянської роботи, ми не виховуємо смаків. Ми заручники бізнесу. Звичайно, архітектурні послуги завжди були замовленням, але існувала культура відносин між замовником та клієнтом. На Заході так і залишилося, бо архітектор –адвокат і партнер замовника і ніхто, як він, не дбає про інтереси проекту. Українські архітектори втратили навики проектування об’єктів соціального призначення, таких як дитячі садки, будинки культури, театри, концертні зали, ландшафтна школа відсутня. Немає нічого дивного, що Майдан в Києві викликає таке невдоволення і роздратування, бо це не архітектура, а продукт хімічної реакції історичних обставин, лихоманливих спроб знайти єдину ідеологію нації, роботи пострадянських архітекторів, інтересів бізнесу та чиновницької тваринної жадоби заробити.

Найкращий індикатор свідомості держави – архітектура. Коли співвідношення кількісті нових ресторанів, офісів та котеджів до кількості нових бібліотек, дитсадків, лікарень та фабрик тисяча до одного, можна зі всією відповідальністю стверджувати, що ідеологія сьогоднішньої України –поклоніння золотому тільцеві та благополучній долі.  Архітекторам пора пропагувати не тільки екологічну та соціальну архітектуру, якою зараз активно переймається Захід, пора задумуватися взагалі над архітектурою, як середовищем для нашого соціуму. Досить архітектури, як продукту!

Як кажуть китайці: «Найгірше жити в час змін», хоча сучасні бізнес видання кажуть, що криза та зміни – ідеальні умови для стрімкого стрибку. Я переконаний, що без зміни ідеологічного вектору час змін може закінчитися катастрофою для всієї країни.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.