Про фінансовий сектор, моральне обличчя банкірів та світову економічну кризу: пі

6 октября 2011, 08:05
Senior Researcher and Assistant Professor, Kyiv School of Economics
0
6836

Ви колись відвідували лекції чи семінарські заняття одночасно з двома викладачами? А з двома відомими викладачами?

Мені пощастило і я мала такі заняття, мала змогу не тільки слухати монологи, але й доповнення, суперечки двох відомих професорів у галузі економічної демографії. Я вважала цей досвід чи не найзахоплюючим досвідом навчання в своєму житті. Але подія, на яку мене запросили за рекомендацією ЄБРР, затьмарила ці спогади. 17 лауреатів Премії Шведського банку з економіки імені Альфреда Нобеля зустрічалися з нами, молодими науковцями зі всього світу, з ранку до ночі протягом 4 днів. Вони ніколи не збиралися всі разом, хоч про це і писали деякі видання, і, на жаль, не обговорювали разом жодного питання. Вони зустрічалися з нами у невеличких групах, відповідали на питання або брали участь у пленарних засіданнях по 4-5 осіб. Але ці 4-5 осіб – Нобелівські лауреати! На цих засіданнях ми отримували такий концентрат знань із різних гілок економічної науки, який могли би самі осягти місяцями кропіткого опрацювання останніх публікацій. Звичайно, що це були не глибинні знання, але це були зерна, ідеї, що, сподіваюся, потрапили у плідний грунт задля розквіту економічної науки у майбутньому.

Ми почули історії про те, як лауреати дійшли до своїх впливових теорій, почули дещо про їхні нові розробки, а також їхні погляди на сучасні економічні проблеми. Зрозуміло, що найбільше обговорювалися питання, повязані із сьогоднішньою економічною кризою, яка охопила різні сфери життя майже у кожній країні. Отже, я вирішила спробувати коротко передати ці обговорення, спираючись на висловлювання Нобелівських лауреатів протягом Зустрічі у Ліндау, що відбулася у серпні 2011, а також на їхні останні публікації.

Ніхто вже не заперечує той факт, що криза почалася з кризи на ринку житла в Сполучених штатах, потім перекинулася на фінансовий сектор, а згодом на цілі країни, які тепер знаходяться на межі дефолту. На жаль, на сьогоднішній день вчені ще не мають всіх пояснень, наприклад, як проблеми фінансового ринку транформуються у безробіття на ринку праці, але зрозумілим є те, що таке можливо, і ці процеси необхідно досліджувати.

Надмірна заборгованість домогосподарств, надмірна заборгованість банків, та, врешті-решт, надмірна заборгованість урядів – це, скоріше, не причини, а наслідки більш глибинних процесів, які не лежать на поверхні. Лауреати та інші запрошені вчені-економісти говорили про різні причини, які, безумовно, мали місце. Але здається найважливіші зазначили Джозеф Стігліц (Joseph Stiglitz) та Роджер Майєрсон (Roger Myerson). На їхню думку, причина сучасної кризи полягає у порочних стимулах, які були або створені урядами, або ігнорувалися ними, - стимулах, які заохочували ризиковану поведінку на всіх рівнях – домогосподарств, банків, фінансових фондів, урядів. Як зауважив Вільям Уайт (William White), фахівці фінансового сектору всі ці роки вважали, що вони отримують такі величезні доходи тому, що вони такі розумні, але насправді доходи були великими через великі ризики.

Якщо банківський робітник отримує відсоток від розміру та кількості виданих іпотечних позик, а потім ці позики секьюритизуються (тобто перепродаються) і дохід цього робітника більше не залежить напряму від долі цієї позики, то, зрозуміло, що таким чином створено умови для ігнорування ризиків. Так отримували іпотеку позичальники з низьким кредитним рейтингом.Сподівання на нескінченне зростання цін на житло, а також на те, що неспроможність домогосподарств розраховуватись по зобовязанням буде несистемною, виявилися хибними – мільйони домогосподарств виявилися неспроможними виплачувати борги одночасно, та їхні активи – житло – втратили свою вартість. Тобто відбулася реалізація ризиків, які тривалий час ігнорували банкіри. Про можливість такого сценарію Стігліц писав ще в 1992 році (Banks versus Markets as Mechanisms for Allocating and Coordinating Investment,” in J. Roumasset and S. Barr (ed.) The Economics of Cooperation), посилаючись, в першу чергу, на некомпетентність банкірів щодо ризик-менеджменту. Генеральні директори отримували величезні зарплати та бонуси у той час, як ризик-менеджери знаходилися у кращому випадку серед фахівців середньої ланки та не мали достатнього впливу під час прийняття рішень. На цьому ґрунті стимули не закінчувалися, адже генеральні директори банків, які навіть після початку кризи продовжували (і продовжують) отримувати бонуси за «продуктивність» збиткового банку, були певні, що у разі великих збитків їх буде врешті-решт врятовано.

Головні функції фінансової системи, ядром якої є саме комерційні банки, пов`язані зі здійсненням платежів та спрямуванням фінансових ресурсів від дрібних заощаджувачів до великих інвесторів, або навпаки, а також пересуванням цих ресурсів у часі, просторі та між галузями економіки. Ці функції дійсно є важливими для будь-якої економіки та потребують уваги урядів та, можливо, допомоги платників податків. Однак, коли цей сектор перетворюється на гравців у занадто ризикованій грі, варто запитати, чи не є аморальним спрямовувати державні ресурси на допомогу таким гравцям? Саме на цьому наголошував Вільям Шарп (William Sharpe), зазначаючи, що треба дозволити банкам ставати банкрутами, а отже нести відповідальність за свою надмірно ризиковану поведінку. Іншим інструментом стримання такої поведінки має бути простіша система бухгалтерського обліку, відкрита та зрозуміла для клієнтів банків. Інформація по банках має бути публічною та обовязково включати не тільки рівень ризику інвестицій у певний момент часу, але і його динаміку.

Мирон Шольс (Myron Scholes) прокоментував поведінку урядів, яка протягом тривалого часу була несиметричною. Більшість урядів під час економічного зростання витрачали надто багато ресурсів на споживання, наче зростання мало бути довічним, а тоді, коли економіка починала гальмувати, вони все одно продовжували витрачати, запевняючи населення, що падіння скоро мине. Таким чином вони і потрапили в пастку надмірних боргів, і зараз знаходяться на межі дефолту.

Значну частину свого виступу Джозеф Стігліц присвятив процесам глобалізації. Він порівняв кризу до інфекційної хвороби та світову фінансову систему до системи електромереж. Що ми робимо з інфекційно хворими? Вірно, відокремлюємо від решти населення та встановлюємо терміни карантину в залежності від виду хвороби. Процеси глобалізації та відкритість більшості країн унеможливлює встановлення таких карантинів, а отже «хвороба» поширюється занадто швидко та вражає увесь світ. Щодо майбутнього світової фінансової системи, як зазначив Стігліц, вона має бути побудована за зразком електричної мережі: державне та міжнародне регулювання має встановити такі «запобіжники», щоб система відключала проблемні ділянки, залишаючи інші неушкодженими та функціонуючими.

Едмунд Фельпс (Edmund Phelps) неодноразово викривав корпоратизацію цілих країн як чинник, що погіршує загальну ситуацію  під час кризи та, зрештою, призводить до суспільних заворушень. Копоративні суспільства на відміну від капіталістичних занадто обмежують конкуренцію, яка сприяє поступовому зникненню несумлінних гравців на ринках. Отже, в таких суспільствах утворюються групи інсайдерів, тобто тих, хто має багато можливостей та доступ до суспільних ресурсів, та аутсайдерів, або маргіналів, які з часом можуть і зруйнувати існуючий суспільний устрій, як це сталося нещодавно в арабських країнах Афріки. Не слід вважати, що це не стосується Європи, де безробіття серед молоді в деяких країнах сягає неймовірних розмірів (напр., в Іспанії більше 40%).

Отже, що має змінитися в наслідок цієї, тепер вже світової, кризи, яка вийшла далеко за межі фінансової?

По-перше, неминуча перебудова фінансової системи. Вона має стати більш регульованою. Це регулювання має створити:

  • стимули задля уникнення надто ризикованої поведінки;
  • «запобіжники», аби уникнути розповсюдження локальних проблем на всю систему;
  • прозору систему звітності (включаючи бухгалтерської) перед вкладниками, урядом та всім суспільством.

Ці зміни призведуть до значного зменшення фінансового сектору та падіння прибутків в ньому до нормальних меж. І це має бути сигналом для сьогоднішних студентів, які мріють про надприбутки, бо їх в цьому секторі скоріше за все вже не буде.

По-друге, уряди мають залучати до своєї діяльності фахівців, які розуміються на більш складних прогнозах, ніж, наприклад, одна цифра ВНП на наступний рік, прогнозах, які міститимуть цілий набір показників із відповідними ймовірностями. Виходячи з прогнозованої інформації, ці фахівці розроблятимуть стратегії поведінки урядів та вноситимуть коригування до законодавчого простору, які дозволять відповідним чином реагувати на ту із прогнозованих ситуацій, яка, врешті-решт, спрвдиться. Отже, талановитим людям буде де застосувати свої знання та навички і за межами фінансового сектору, аби тільки середовище було по-справжньому конкурентним.

Накінець, мають змінитися акценти і в використанні економічної науки урядами та міжнародними організаціями. У минулому ці інститути регулювання часто нехтували дослідженнями поведінки домогосподарств, умов, в яких діють керівники, моделюванням стосунків між власниками бізнесів та чиновниками, зосереджуючи увагу на абстрактних законах про взаємодію між курсом валют, пропозицією грошової маси та платіжного балансу, тощо. Адже за всіма цими цифрами стоять люди та їхні реакції на  ті  чи інші  подій. Економіка має багато чого запропонувати саме щодо поведінки людей, яка є основою всіх соціальних процесів за будь-яких обставин. Залишається тільки зробити ці дослідження доступними для урядів – через підвищення кваліфікації чиновників, а також через популяризацію економічних досліджень.

До речі, завтра кияни матимуть змогу долучитися до схождої події. Адже Київська школа економіки пропонує відкриту лекцію – дискусію з цілою низькою всесвітньо відомих вчених-економістів з різних країн світу «Куди нас привели три роки фінансової кризи: Досвід Сполучених штатів Америки, Європи та України» (http://www.scribd.com/fullscreen/65925876?access_key=key-pzel47fq4g26afebio7), яка відбудеться у Будинку вчителя. У дискусії братимуть участь професор Джорджтаунського університету Джордж Дейлі (George Daly), професор Хьюстонського університету Пол Грегорі (Paul Gregory), професор Вільного Берлінського університету Ірвін Кольєр (Irwin Collier), професор Маастріхтського університету Франц Палм (Franz Palm), а також представник Міжнародного валютного фонду в Україні Макc Альєр (Max Alier). Вести  дискусію буде професор університету Дьюку Чарльз Беккер (Charles Becker).

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
ТЕГИ: банки,мораль,криза,банкиры,дефолт,прогнозування,Нобелівська премія,економічна криза,іпотека,фінансові послуги,дефляція,порочні стимули,надприбуток,державний борг,ризик,зростання цін
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.