«Поступай с людьми так, как бы ты хотел чтобы поступали с тобой...»

25 октября 2011, 20:48
Економіст
1
4118

Хочеш щось змінити, зміни себе!

Ці слова прадавньої мудрості знає кожен. Окрім того що знає, сподіваюсь, і бажає так чинити! У цій короткій настанові сказано занадто багато, щоб осягнути. Просто і складно водночас.
Просто – ти хочеш, щоб тобі робили добре, роби іншим добро; хочеш, щоб тобі говорили правду, не бреши іншим; хочеш, щоб любили, люби всім серцем.
Складно – бо сутність більшості людей полягає у зворотньому. Ми хочемо мати все не віддаючи. Чи це закон накопичення енергії, чи це просте “жлобство” – не знаю. Прикро, що ця складність десь у середині більшості з нас. У більшості з нас – УКРАЇНЦІВ.
Розумічи, що яблуко від яблуні далеко не котиться (це про себе вже як про пересічного українця), все ж наважуся викласти наступні думки.
Отже!
Цікаво, хто ще зустрічав у повсякденному житті:
- наркоманів-курців, які нехтуючи інтересами і правами інших, палять у підїздах, громадських місцях, засмічуючи і завонюючи їх;
-  „козлів”, які паркують свої авто так, що можна було б ще припаркуватись трьом автівкам, а то і білазом;
-  продавців, які обдурюють;
-  друзів, які кидають”;
-  коханих, які зраджують;
- тих „іносранців”, які під нашим носом і за мовчазного нашого „одобрямс” за “доллары североамериканских штатов” купують красу і молодість наших сестер і дочок”;
-  політиків, які щиро дивлячись в очі і безсоромно нам брешуть...
Перелік величезний. І дня не вистачить звести ліку.
Але, чи не дивно, що зустрічають таке вочевидь усі (принаймні, мені так видається). А хто ж тоді ті, кого ми зустрічаємо? Невже МИ САМІ?! Та ні! „Ні, я не такий, я не курю, гарно паркуюсь, не обдурюю, і друзів не “кидав”, ееееее...” – думає кожен про себе. Ага. Далеко від ідеалу – у чомусь кращий, а в чомусь – гірший, а хто оцінить, що страшніше. Точно – не нашим розумом збагнути.
Ось так і живемо: один одним нехтуючи і один одного використовуючи! Хтось когось більше, а хтось когось менше, а, можливо, й однаково. Тільки “терези небесні”, нам незрозумілі, можуть це виміряти. Замкнуте коло. Де вихід? І навколо ж повно розумних досвідчених людей, які все розуміють, але ...
Протягом останніх шести років політика є головною темою. Головною темою у телевізорі, на роботі, на кухні. Багато говорять... Нам ніби й не подобається... Ми критикуємо... Дискутуємо... Але насправді це нас манить, бо говорять вони все те, що ми хочемо чути. Хочемо знайти винного у тому, що ми погано живемо!!! Винним має бути будь-хто: політик, друг, сусід, дружина, чоловік, але ТІЛЬКИ НЕ МИ, МИ - НЕЗРІВНЯННІ. Всі погані,а ми – молодці. Ми – ангели без крил. Ніби ми не вміємо брехати так само щиро як політики і не робимо це навіть близьким людям, не кажучи вже про далеких. Вся відмінність від політиків лише у тому, що у нас можливостей менше. Так само і крадемо ми менше, бо немає можливостей як у “чинуш” вищого ешелону. Ну а закони порушуємо ми вже точно всі без винятку, хто би що мені не казав (як приклад – елементарний перехід на червоне світло, перевищення швидкості, запізнення на роботу і так далі, і тому подібне). ВИСНОВОК – МИ ВСІ ВИННІ!!! Всі без винятку (окрім, мабуть, дітей, які діють без умислу). Ми самі зробили цю країну з її політиками і олігархами, з її алкоголіками і туніядцями. І ми порпаємось у цьому лайні. Ми намагаємось щось змінити не змінюючи себе! Постійно обираючи собі керманичами таких самих брехунів, ледацюг та злодіїв, якими є самі. Ці керманичі нас використовують, але мені, здається, і від цього моторошно, що більшість з нас на їхньому місці, чинила б так само. Тільки туди не всі потрапили. НЕ склалось. Не так карта лягла.

Що ж робити?
Одна розумна людина вчила – висловлюючи критику чи порушуючи питання – май свою пропозицію і відповідь.
Історія свідчить, що унікальні правителі, розуміючи безвихідь самоуправлінських можливостей власного народу, запрошували керівників (жандармів) з-за кордону. Боляче думати і вся сутність цьому спротивлюється, але, може, це на сьогодні вихід для України. Можливо,  треба зрозуміти свою меншовартість і запросити, для прикладу, японців навести лад у своїй країні? Може це вихід?

Що це – розчарування? Малодушшя?
Скоріше упередження себе й інших, щоб схаменулись. І розкривши очі, щоб щось спромоглись змінити, передусім,  у собі.
Як рецепт, щоб вилікувати Україну від смертельної хвороби – шукати та об’єднувати небайдужих, тих, кого дратує безвихідь майбутнього у розрізі гнилої але припудреної картинки сьогодення. І одночасно ставати критичними і відвертішими до всіх, у тому числі й до себе. Не мовчазно проходити повз мілку несправедливість, а голосно говорити ні поганому. Намагатись змінити хоча б частинку, бо саме з дрібниць і складається великий всесвіт.

Треба починати відверто говорити “Ні”!

Далі буде.

P.S. Читаю різного роду блогерів і розумію, що часто-густо пишуть вони і гарно, і захоплююче, але якось зовсім не по-справжньому. Думаю, що мої роздуми на вільну тему дещо вирізняються, бо вони не чепурні, але відверті, на зрозумілій сьогодні усім мові, на мові “кухні”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
ТЕГИ: Украина,суспільство,Украина - бренд,податковий кодекс,Україна,життя,українці,Україна Украина,підприємництво
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.