Нема практики, нема роботи, не буде роботи,не буде практики...

23 декабря 2011, 09:02
Архітектор
0
2906
Нема практики, нема роботи, не буде роботи,не буде практики...

Українські реалії соціального та громадського архітектурного проектування. Погляд з середини.


Ні для кого не є секретом, що сучасна архітектурна ситуація в Україні позначена гострим браком соціального проектування. У переважної більшості українських архітекторів понад 50% портфоліо це об‘єкти котеджного будівництва. В проектуванні індивідуального житла ми можливо і можемо сміливо конкурувати з американськими архітекторами, де саме цей рівень є дуже сильно розвиненим, але, говорячи про це, ми забуваємо, що в тих самих Сполучених Штатах або й навіть на заході загалом, є величезна кількість людей які спеціалізуються власне на об‘єктах соціального призначення та громадських об‘єктах. У нас же архітектор перетворився в декоратора ресторанів і особняків. Ситуація ускладнюється тим, що кількість учасників архітектурного цеху кожного року не лише не меншає, а й зростає мало не в геометричній прогресії, – лише в Харкові чотири ВНЗ готують студентів по спеціальності «архітектор». Зважаючи на практично повну відсутність замовлень на нові об‘єкти соціального призначення, - дитсадки, школи, вокзали, автобусні термінали, нові корпуси університетів, бібліотек і музеїв, - новоспеченим спеціалістам не залишається нічого іншого як плодити будинки для багатіїв. Загалом же, якщо ми подивимось на початок творчого шляху видатних архітекторів сучасності, то переважна більшість з них, дали старт своїй кар‘єрі з перемоги в конкурсі на музей сучасного мистецтва або бібліотеку. В Україні ж конкурсів такого типу просто немає і, відповідно, ми не можемо навіть говорити про будь-яку достойну практику у цій царині. І це при тому, що ми ще не згадуємо про такі стандартні для нашої держави «ускладнення», як обмеженість бюджетів чи бюрократичні перепони.

Реальність сучасної України така, що із сучасних об‘єктів у нас є лише більш-менш новітній «PinchukArtCentre» і «Мистецький Арсенал», але й той перероблений зі старого середовища. Реально, - це лише крапля в морі потреб, які повинне мати суспільство з населенням в 46 млн. чоловік. Якщо ж навіть, у рідкісних випадках, і робляться проекти типу реконструкції вокзалів – то потім їх результат автоматично, хоч часто і не заслужено, розхвалюється до захмарних висот. Яскравий приклад - вокзал «Південний » в Києві, – поки тривало саме будівництво він абсолютно втратив своє лице в контексті історії сучасної архітектури. Тобто проект застарів ще в на стадії будови і став просто неактуальним. І це стосується не лише естетичних рішень застосованих при будівництві «Південного», на жаль, технологічно він також не може похвалитись винятковою сучасністю. Проекти такого типу нереально показувати на мистецьких сайтах типу «Аrtdaily.com» – їх просто висміюватиме все архітектурне суспільство світу. Якщо уявити собі, що Україна почала б розвиватись такими темпами як Сингапур то у нас не було б іншого виходу аніж залучати на ринок фірми, які мають в своєму доробку уже щонайменше по 10 аеропортів чи 10 вокзалів, бо лише тоді можна досягти найкращого результату, коли є вже певна напрацьована кількість подібних об‘єктів. Якщо фірма займається наприклад стадіонами, то відповідно кожен наступний стадіон все кращий, більш технологічно оптимізований і часто є синтезом усіх попередніх напрацювань. Нові ж стадіони в Україні (Київський і Львівський) зі всіма їх амбіціями досягти рівня сучасної архітектури, хоч і є частково новаторськими і доволі цікавими, але з огляду на кожен вузол зокрема - будь то банальна електрична проводка, якість заливки бетону чи розробка схем руху потоків людей - то уже на відкриттях було помітно, що вони не працюють. Ці недоробки, на які наші архітектори не звертають уваги, якраз і є результатом відсутності практики в проектування та будові об‘єктів такого типу. І це велика проблема, яку українським митцям неможливо вирішити без належної кількості практики. Тут важливо відзначити і той момент, що проблема полягає не лише у відсутності замовлень, а й у не згуртованості архітектурного соціуму як такого. Спілка Архітекторів України, яка повинна була би бути основним його об‘єднавчим стержнем, сама загрузла в різноманітних чварах і міжусобицях і не може належно виконувати свою функцію рупора, а часто і важеля впливу, у взаєминах представників архітектурного цеху із державою.

Виходом з такої ситуації є пошук нових ринків і участь в міжнародних конкурсах. На жаль, вихід на європейський ринок для українських архітекторів є вельми малоімовірним, але ж є ще Азія, а зокрема, локальні ринки Казахстану чи Азербайджану, і також надпотужний за своїми об‘ємами ринок Росії. Що ж до взаємин архітектурного соціуму із державою, то тут основну роль напевне все таки варто перекласти на різного типу громадські та молодіжні архітектурні організації чи об‘єднання. Вони, будучи чітко орієнтованими на потреби сучасних архітекторів, зможуть більш повно та об‘єктивно доносити їх до влади, одночасно виступаючи доволі вагомим важелем впливу на неї.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.