Про український сир і не тільки...

25 января 2012, 08:06
Економіст
0
2135

Що стоїть за "сирною" претензією Росії?

Cеред останніх зовнішньополітичних новин багато уваги приділяється обговоренню питання якості українського сиру. Шпальти Інтернет-видань заповнені новинами і статтями на кшталт : “Росія не пускає український сир”, Азаров на камеру їв український сир – нехай Росія ще постарається”, “Український сир став жертвою Митного союзу”, “Український сир захистив Прем'єр-міністр України і навіть Британська служба новин BBCприділила увагу цій тематиці публікуючи статтю „Азаров про український сир: Претензій до нас бути не може.

Як людина, яка свого часу працювала у сфері захисту прав споживачів, хочу поділитись з читачами своїм баченням існуючої проблеми. Ще у 2007 році мав безпосереднє відношення до якості продуктів харчування і неодноразово порушував це таке хвилююче на сьогодні  питання, звертаючи увагу  очільників держави  та преси.

 

По-перше. Не буду відволікати увагу читачів аналізом зовнішньополітичних мотивів, бо про це і так занадто багато пишуть. Можна витратити чимало часу на обговорення політичних та економічних зазіхань сусідньої держави на наш суверенітет, і впевнений, що належні підстави знайдуться.

 

По-друге. Пересічні громадяни не мають забувати, з чого розпочалася вся ця „катавасія”. Нагадаю, що санітарна служба Росії зробила заяву 8 січня цього року про необхідність обмеження ввезення з України аграрної продукції. Однією з підстав для такого рішення стало – цитую дослівно: “В Україні повноваження з контролю за продовольством і харчуванням, у тому числі, в дитячих організованих коллективах, передано ветеринарній службі. Де-факто, у цьому міститься визнання громадянина України твариною. Оскільки, в Україні, як у всьому світі, чинним законодавством передбачено, що здоров'ям людей займаються особи, які мають спеціальну медичну освіту. А харчування, як відомо, 70% всіх проблем зі здоров'ям”.

Тобто, для Вашого розуміння, проблема конфлікту в першу чергу пов’язана з існуванням двох котролюючих служб вже нашої держави. І дуже прикро, що сторона, яка програла “війну” за контроль над продуктами харчування, а відтак і була усунута від “хабарницького корита”, звернулась за допомогою до своїх колег з Росії, втягнувши Україну у політичні баталії.

До читачів хочу довести інформацію, що конфлікт, пов’язаний з контролем ринку продуктів харчування, точиться вже понад 5 років! Санепідемстанція і ветеринари, а тоді ще й Держспоживстандарт вели боротьбу за вплив на цей контроль. Першим цю гру програв Держспоживстандарт, тому і його взагалі як контролюючого органу вже на сьогодні не існує. Можна багато роздумувати над тим, хто ж таки повинен контролювати ринок харчових продуктів. Хоча, на моє особисте переконання, це не компетенція ні ветеринарів, ні санітарів. І саме така структура як Держспоживстандарт, звичайно без корупційних проявів, має  постійно відслідковувати якість та безпечність харчових продуктів, використовуючи при цьому всю існуючу базу стандартів, регламентів й інших нормативних документів. Все інше – від лихого! Як можна злодію себе ж контролювати? Хіба будуть ветеринари контролювати продукти, коли саме вони відповідають за тваринництво. Чи санітари, які відповідають за здоров’я людей. Це взаємопов’язані речі і цілком зрозумілим є бажання зловживати показниками у сфері безпечності харчових продуктів задля отримання того чи іншого показника в іншій підконтрольній сфері. Це завжди буде притаманне чи то Санітарам, чи Ветеринарам, чи то Держкарантину. Натомість наявність самостійної дієвої структури, відповідальної за якість та безпечність продуктів харчування, є запорукою існування і процвітання держави одночасно із забезпеченням здоров’я населення. Але це вже тема іншої публікації.

Повернімось до сиру.

ГОЛОВНЕ: Як не прикро буде це читати моїм колегам підприємцям, але зауважу, і готовий довести істину, що, на жаль, український сир у більшості випадків не є "гарним" продуктом для мене з позиції споживача. Не буду проводити аналогії з іноземними сирами, і тим більше, європейського виробництва, а зверну увагу передусім на те, що сучасна якість сирів часів незалежної України поступається якістю, а відтак і безпечністю сирів, які вироблялись за часів Радянського Союзу. Прикро, але факт.

Для прикладу: норми, викладені щодо виробництва сиру у ГОСТ 7616 від 1985 року „Сыры сычужные  твердые. Технические условия”, значно жорсткіші і більш чіткіше прописані, аніж у сучасному ДСТУ 6003 від 2008 року. Мова йде про те, що український сир, який ми з вами споживаємо, вже далеко не той “сир” у класичному розумінні. Так, відповідно до ДСТУ 6003 діють ліберальні вимоги щодо технології виробництва та випуску у реалізацію продукту, а також відсутній поділ на сорти з органолептичними показниками. Це дає можливість широкого поля для маневрів товаровиробникам. За таких умов наявність рослинних жирів у продукції – це лише маленька частинка недоліків, яка може бути виявлена, зокрема, у сирах. Взагалі у згаданому чинному ДСТУ вилучено поняття „вік сиру”. Це важливий показник, зокрема у ГОСТ 7616 було визначено вік сиру відповідно до марок з чіткою нормою терміну виготовлення продукту. Поясню більш детально для читачів: це показник часу, за який повинен визрівати свіжозварений сир у спеціально облаштованих приміщеннях для доведення флори, потрібної для процесу виготовлення сиру, у безпечний для здоровя людини стан. Зрозуміло, що світові технології йдуть уперед, але тоді давайте все називати своїми іменами. Український сир – є “сирним продуктом”, тому що класичні технології видозмінено на вимогу виробників України, у той час, коли рецептура і технологія знаних світових сирів залишились незмінними.

Важливим аспектом, на який ще раз хочу звернути увагу, є  безпечність. Безпека для здоровя людини класичної технології виробництва сирів перевірена сторічним досвідом споживання. А які наслідки будуть у прийдешніх поколінь від споживання їхніми батьками видозмінених продуктів? У мене особисто це питання викликає чималі застереження.

Ми наповнюємо наше життя технологічними нововведеннями на кшталт ГМО, гербіцидів, пестицидів, харчових та смакових добавок і чомусь взагалі забуваємо про фактор критичного накопичення сполук, дію яких на наступні покоління достеменно не вивчено. І не важливо, що та чи інша добавка покращує смак, вигляд чи технологію у плані раціональності і швидкості виробництва, а доцільніше ставити на чільне місце питання не тільки безпечності для здоров’я громадян сьогоднішної держави Україна, а й питання здоров’я прийдешніх поколінь наших нащадків.

Адже безпечна на перший погляд добавка може з часом осідати і накопичуватись до вже небезпечних норм в організмі, завдаючи непоправної шкоди людині, або може впливати на передання спадкових вад новим поколінням.

На жаль, технологічний прогрес не залишає нам вибору, але ми маємо хоч якось стримувати фактори ризику.

Безумовно, потрібно запроваджувати нові технології, але вони мають бути апробовані часом, достеменно вивчені і тільки потім обережно запроваджені з обов’язковим попередженням споживача про відмінності з класичною продукцією аналогічною на смак, запах і вигляд. Бо, обманюючи покупця, виробник отримує короткотермінову вигоду, але завдає при цьому удар майбутньому, а відтак рубаючи гілля, на якому сам сидить.

На жаль, існуюча тенденція гонитви за швидким прибутком за допомогою запровадження неперевірених часом технологій притаманна більшості сфер товаровиробництва. Задумайтесь, лише у продуктовій групі діється немислиме.

Важко знайти справжній чай, його замінив пересів зі смаковими добавками і барвниками.

Зайдіть у магазин і спробуйте знайти за класичним поняттям сік з овочів чи фруктів. Його теж майже нема. Нагадаю, що “сік – це рідкий продукт, отриманий з одного або декількох видів фруктів і (або) овочів механічною дією, та законсервований фізичними способами, окрім обробляння іонізуючим опромінюванням, здатний до зброджування, але незброджений, без добавок” (саме таке поняття було викладене у ГОСТах Радянського Союзу). А зараз, для порівняння, у чинному ДСТУ вже нашої незалежної держави: “сік – це рідкий продукт без добавок, призначений для подальшого промислового переробляння”. Як Вам? Що ще Ви особисто виходячи з такого опису можете запропонувати споживачу замість соку? Та все! Хоч шмурдяк, хоч ацетон!

Щодо якості та безпечності товарів можна говорити багато. Це і молоко, і ковбаси, і пекарські вироби, тощо.

Загрозливим є і бажання товаровиробників використовувати у виробництві Генетично модифіковані організми, вплив яких на спадкові риси наступних поколінь взагалі вкритий пеленою здогадок.

Чудово розумію, що цією статтею викличу не лише схвалення споживачів, але і невдоволення своїх колег підприємців, інтереси яких я маю відстоювати. Але це вже у протиріччі зі своїм внутрішнім переконанням: бізнес має нести соціальну відповідальність, а тим паче відповідати за безпечність і якість наданих послуг і товарів, вироблених із запровадженням неапробованих поколіннями технологій!

І до тих пір, поки ми будемо мати внутрішні проблеми, повязані з якістю товрів, над нами буде постійно нависати загроза, що саме ці фактори будуть використовувати у боротьбі з нами наші опоненти.

Сподіваюсь на розуміння.


Сергій Доротич
Голова ВГО "Союз захисту підприємництва"
www.zahust.com
dorotych@zahust.com
+380681000001
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
ТЕГИ: Россия,производство,бизнес,продукты,Росія,предприниматели,апк,предприниматель,внешняя политика,сыр,политика,сырная война,Украiна,політика,бізнес,Росія-Україна,підприємець,бізнес-клімат,підприємництво,продукти харчування,прем'єр-міністр,Зовнішня політика,сир,виробництво,продукти
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.