Завдання для архітектора політика

28 августа 2012, 20:17
Архітектор
0
1713
Завдання для архітектора політика

В минулому блозі я порушив питання, чому немає архітекторів у політиці. Тепер я описую чим варто зайнятися такому архітектору політику чи їхньому рухові в першу чергу.


Сьогодні головний архітектор міста – посада підневільна. Він не є другою людиною після мера у своїй сфері, бо над ним, між мером та ним, є начальник департаменту містобудування. Отже, говорячи просто, він ніхто! Якщо у місті з’являється проект достойний, та громада задоволена, орден на груди вішає мер чи губернатор. Якщо споруда викликає емоції , всіх псів спускають на головного архітектора. 

Тому первинно це потрібно змінити. Доки архітектори не будуть мати важелів впливу, а себто незалежних від мера повноважень, доти генплани міст та зонінг (ще одне огидне слово від ПР, невже нема в українській мові слова зонування?) буде не потрібний. Бо великий капітал буде узгоджуватися з мером та губернатором, а головний архітектор буде тихо все підписувати. 

Звідси випливає питання формування відповідальности архітектора-політика. Зрозуміло, що відповідальність, як явище, не може бути одностороннім. Тому архітектори-практики повинні теж відчувати відповідальність. В новому законі про регулювання містобудівельної діяльности є спроба таких змін, але вона унеможливлена тим, що з одного боку архітектору даються більші повноваження, але нема жодних механізмів захисту проти свавілля як чиновників, так і Замовника. Воно і не дивно, адже коли юристи Тігіпка писали той закон, вони запрошували іноземних спеціалістів та архітекторів, які живуть в цивілізованому світі і далекі від наших реалій, але не запросили жодного українського архітектора. Тому наступним завданням є врегулювання питань відповідальности архітектора, чиновника та замовника у такий спосіб, щоб у всіх ціль була єдина –реалізований об’єкт, бо на сьогодні термін від початку проектування до реалізації переважно складає мінімум 2 роки, а зазвичай 3. 

З цього випливає наступне питання. Чим вимірюється відповідальність? Якщо за порушення закону, згідно нововведень, архітектори повинні платити штрафи у сотні неоподатковуваних мінімумів, то і оплата їхніх послуг повинна бути переглянута. Знову ж таки, якщо держава змушує архітектора працювати на ліцензованому програмному забезпеченні, то єдиний шлях сприяння цьому - підняття вартості послуг проектування. Наразі держава вимагає послуговуватися збірником цін на проектні роботи, що створений ще у глибоких застійних часах СРСР, оновлюються тільки коефіцієнти, на які треба множити ціну у рублях. Так і виходить нонсенс, що наприклад бібліотека на 210 000 томів може коштувати не більше 33 000 євро за сьогоднішнім курсом. Щоб ви розуміли, працювати на цим проектом повинно не менше 10 фахівців десь близько півроку. Якщо навіть фірма не захоче заробляти, а виключно роздати всі гроші на зарплатню, то вийде, що оплата праці одного спеціаліста складе близько 500 доларів. А звідки взяти ліцензійний автокад, остання версія якого коштує близько 3 000 доларів на одне робоче місце? От тому провідні архітектори і не працюють з бюджетом, бо це «смерти подобно». А ті, хто працює, мають можливість проектувати тільки за хліб з маслом. А, як відомо, архітектор, який переймається тим, чи буде завтра в холодильнику шмат ковбаси, не може повноцінно думати про якість чи харизму, новочесні технології у своєму проекті. Йому треба віддати пагонаж креслень , а там хай хоч горить. 

Отже, зміна законодавства щодо ціноутворення – глобальне завдання. 
Уявімо, що проектанти отримали важелі впливу, і їм достойно почали оплачувати їхні послуги. Що далі? Далі потрібно забезпечити їх роботою. Складність в тому, що, якщо в країні нема грошей, то можна хоч на стіни лізти, роботи для архітектора не буде. Тому політика повинна створювати умови для виходу на зовнішні ринки, починаючи з того, щоб домовлятися з Європейськими державами про практику та навчання наших спеціалістів, закінчуючи домовленостями про проектні підряди на ринках, де це потрібно. 

Крім того, є чудовий механізм, не нами придуманий. Після Великої депресії у США для стимулювання будівельного сектору та архітектури розвинули конкурсну політику. Отже потрібно довести до ідеалу прозорість конкурсів і відкрити наш ринок для західних архітекторів,  але тільки на рівні ескізного проектування. Креслити робочі проекти повинні виключно громадяни України.

Звідси випливає питання конкурентноздатности наших спеціалістів. А от тут вже питання освіти. Чому в IT технологіях наші програмісти заробляють, а архітектори не можуть? Тому, що відсутня школа. Школа вмирає і це треба визнати.

Отже Завдання наступне –просвітянське. Архітектор політик у ВР повинен не тільки фінансування освіти проектного цеху, але і брати безпосередню участь у методології навчання спеціалістів.

А там, як то кажуть, за деревом дерево. Всі спитають, а як же краса? А от красою хай займуться задоволені, вільні, ситі, щасливі та натхненні архітектори-практики у країні, де ще стільки непаханої цілини.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.