Шедеври, на які надихнула Любов

13 февраля 2013, 12:38
Галерист
0
2505
Шедеври, на які надихнула Любов

До Дня усіх закоханих пропоную підбірку 10 світових шедеврів, що написані про кохання, для кохання і в ім’я кохання


 Ці роботи різняться за підходами, стилями , поглядами на найсильніше почуття у світі. За кожною з картин стоїть значно більше, ніж просто красиве зображення – в них вписані людські долі.    

Любов як богиня. Сандро Ботічеллі, «Народження Венери» (1486 р.)

Головними замовниками і меценатами Ботічеллі були брати Медичі – Лоренцо і Джуліано, чий рід правив  Флоренцією. Сімейство Медичі велику увагу приділяло мистецтву, розуміючи, що завдяки йому увічнить своє ім’я.

Флоренція того часу була квітучим мистецьким осередком, а перлиною у ньому вважалася юна Сімонетта Веспуччі. Вона була  дамою серця Джуліано Медичі, а також об’єктом кохання половини чоловіків у місті.  Від сухоти Сімонетта помирає у віці двадцяти трьох років. Рівно через два роки в день смерті коханої від ножа політичних ворогів гине і Джуліано Медичі.

 Ботічеллі, глибоко зворушений фатальною долею Сімонетти і Джуліано, втілює образ прекрасної Веспуччі у своїх роботах. Її лик навіки став символом  чистої, досконалої, абсолютної  краси.   

На картині, народжена з морського шумовиння богиння кохання Афродіта, у раковині пливе до берега.  Зліва західний вітер Зефір в обіймах дружини Хлориди дує на неї  квіточками, зправа з покривалом її зустрічає одна з грацій.

Любов як філософська категорія. Тіциан, "Любов земна і Любов небесна" (1515 – 1516 рр.)

Картина створювалась на замовлення літнього венеціанського придворного Ніколо Ауреліо, що вирішив одружитися на молодій заможній вдові.  Таким способом жених похилого віку збирався показати майбутній дружині, що справжня любов – це  не земні  плотські втіхи, а божественна духовна близькість. Невідомо, чи убезпечив цей тонкий натяк нерівний шлюб від зрад, але, безсумнівно, подарував людству дивовижний алегоричний шедевр.

Дві любові Тіциан написав зі своєї коханої – дочки друга,юної  Віолети. Земна любов вбрана у  традиційне весільне вбрання. Вона тримає в руках чашу з дорогоцінним камінням – символ тлінності та швидкоплинності земного щастя. Любов небесна – оголена, без прикрас. Вона нічого не приховує, вона чиста і первородна. В руках у неї чаша з вогнем – символ вічного небесного щастя. Купідон, що занурив пухку ручку у фонтан-саркофаг, перетворює мертву воду на живу.

Назва картини неодноразово змінювалась.  Спочатку вона називалась «Краса прикрашена і неприкрашена» (1613), потім – «Три типа кохання» (1650), «Божественна і світська жінки» (1700). І нарешті у 1792 році вперше з’являється  її остаточна назва «Любов земна і Любов небесна».


Героїчна любов. Франсуа Буше, «Геракл і Омфала» (1740 р.)

Представник стилю рококо Буше вважався кращим живописцем при дворі Людовіка XV та був улюбленцем маркізи де Помпадур. Його роботи чуттєві і розкуті, як і погляди французької аристократії того часу. Стиль рококо передбачає ляльковість і театральність образів, легковажні і грайливі відносини. Це ідеалізований солодкий світ, де немає місця глибоким переживанням і трагізму, де амури в’ються біля закоханих пар, як мухи навколо меду.  Модною у той період темою вважається пастораль: сценки кохання безтурботних пастухів і пастушок.

Буше часто обирає  міфологічні сюжети. Але не з метою повідати глядачу історію, а тому що цей контекст дозволяє зображати тіла у їх оголеній пишноті і величі. «Геракл і Омфала» вважається однією з найкращих картин художника. Вже після звершення дванадцяти подвигів Геракл у приступі гніву скоює вбивство. За це боги карають героя і віддають його у рабство лідійській цариці Омфалі. Але таке служіння не обтяжує Геракла. Побачивши  Омфалу, він закохується у неї і добровільно складає зброю та левову шкуру, яку, насміхаючись, одягає цариця. Сам Геракл вбирається у жіночий  одяг, пряде разом з іншими рабинями , а у вільний час дарує своїй коханій пані пристрасні втіхи. 


Любов, на яку моляться. Михайло Врубель, «Богоматір з немовлям» (1884 – 1885 рр.)

А цей шедевр знаходиться під куполом Кирилівської церкви у Києві. 28-річний студент Петербурзької Академії мистецтв Михайло Врубель приїхав до Києва на запрошення мистецтвознавця і мецената Адріана Прахова реставрувати Кирилівську церкву. Частий гість будинку Прахова, Врубель проводить вечори у компанії чарівної дружини мецената Емілії. Мати трьох дітей, тридцяти дворічна Емілія має славу жінки освіченої, але екзальтованої.   Врубель безнадійно закохується у Прахову і саме з неї пише лик Богоматері. В образі немовляти  Ісуса втілює риси молодшої доньки Емілії Ольги. Такий вибір моделі викликав резонанс у суспільстві. «Чого я маю молитись на свою сусідку!»,  – вигукнула обурена прихожанка, побачивши ікону.  Сама Емілія  віддаляється від Врубеля і ставиться до нього досить прохолодно. Через кілька років Михайло у листі другу напише: «Я різав себе ножем. Зрозумієте Ви? Я любив жінку, вона мене не любила навіть любила, але багато чого заважало їй зрозуміти мене. Я страждав, а коли різав себе, страждання зменшувалися».  За жорстокою  іронією долі Врубель закінчить своє життя у стінах Кирилівської психіатричної лікарні, що входила до складу Кирилівського монастиря.


Еротична любов. Густав Клімт, «Поцілунок» (1907 – 1908 рр.)

Вся творчість Клімта просякнута еротикою. Сам художник жодного разу не був одружений, але мав незліченну кількість романів. Йому приписують від трьох до сорока дітей. Після смерті Клімта  14 осіб претендувало на спадок, стверджуючи, що художник – їх батько.

«Поцілунок» – одна з найромантичнішх картин в світі. Чоловік і жінка злилися в одну золоту фігуру, що за ствердженням деяких мистецтвознавців, нагадує фалічний символ. Символічний характер несе і орнамент на одязі: строгий, геометричний у чоловіка і м’який округлий у жінки. Чоловік, стиснувши обличчя коханої і цілуючи її,  втілює активну домінуючу силу. Жінка пасивно підкоряється. Деякі мистецтвознавці-феміністки критикують Клімта за те, що у його картинах жінка – лише пасивний об’єкт чоловічого бажання. 


Любов, що  дарує крила.  Марк Шагал, «Прогулянка» (1917 р.)

Саме картини, присвячені щасливому коханню до своєї дружини Белли Розенфельд,  зробили Марка Шагала  популярним. Герої художника майже невагомі – вони літають, зависають в повітрі. Кохання дарує їм крила, відриває від землі і реальності.

Пізніше у щоденнику художник зізнається, що жодну картину він не міг закінчити без схвалення дружини. «Прогулянка» – тепла і радісна робота. Щасливий художник однією рукою тримає кохану , свого журавля в небі, в іншій руці синиця – його творчість.

Любов в обличчі однієї жінки. Амедео Модильяні, «Портрет Жанни Эбютерн» (1918 р.)

Кокосовий  горішок – так називали Жанну Ебютерн друзі Модильяні за яскравий контраст білої шкіри і каштанового волосся. Історія кохання Жани і Моді одночасно прекрасна і трагічна. Тридцятитроьхрічний скандаліст і звабник  Модильяні познайомився з талановитою студенткою-художницею Жанною Ебютерн, коли тій було лише двадцять.  Не звачаючи на заборону батьків на союз з євреєм, Жанна стає коханкою і музою Модильяні, проходить з ним разом через злидні і роки тяжкої хвороби Амедео, прощає йому образи і грубощі, народжує від нього доньку. Жанна розбилась насмерть, викинувшись з вікна будинку батьків. Це було наступного дня після смерті Модильяні. Вона була на девятому місяці вагітності другою дитиною.

Сліпа любов. Рене Магрітт, «Закохані» (1928)

Магрітт був підлітком, коли  його мама утонула, викинувшись з моста. В момент,  коли її тіло  на очах у Рене дістали з води, сорочка закривала лице покійної.  Подейкують, що цей факт відобразився на творчості художника: він малює  русалку  з головою риби і ногами жінки, часто приховує на картинах обличчя людей.

Сам Магрітт був одружений раз і на все життя: з  Жоржеттою Бергер він прожив довгих 45 років.  Тринадцятирічну Жоржетту  Рене  вперше побачив на ярмарці, коли йому самому було лише п'ятнадцять. Це було кохання з першого погляду, але тоді  доля розвела пару. Через сім років вони зустрілися знову, щоб більше не розлучатися.  Витончена і талановита Жоржетта стала  вірною музою і критиком Рене: їй першій художник показував свої роботи, до її думки найбільше прислухався.    

«Закохані» або «Коханці» , як ще інакше називають  роботу – метафора сліпоти романтичної любові. Ці двоє не бачать не тільки нічого навколо себе, але й не можуть розгледіти істинного обличчя один одного. Існує й інша версія картини : голови героїв теж закутані у тканину, але «дивляться» на глядача. Досвідчені мистецтвознавці не радять трактувати цю картину лише в контексті сліпоти любові, адже  для любителя ребусів і загадок Магрітта це занадто просте пояснення.  


Неврівноважена любов. Пабло Пікассо, «Портрет Дори Маар з кішкою» (1941 р.)

У Пікассо було багато романів, але Дору Маар по праву можна назвати найяскравішою і найзагадковішою жінкою в його житті.

Вона була в чорних рукавичках, розшитих рожевими квітами. Вона розважалась: поклавши долоню на стіл, швидко встромляла ніж між розставленими пальцями. І раптом промахнулась. Рожеві квіти стали червоними від крові. Такою Пікассо вперше побачив Дору Маар у кафе «Дві кубушки». І відразу закохався в її руки з тонкими пальцями і довгими, мов кігті, нігтями. Ті рукавички він беріг під склом усе життя.

Дора була розумною і творчою жінкою, талановитим фотографом, поетесою, представницею паризької богеми того часу. Проте характер Маар відрізнявся нервовістю і неврівноваженістю. Дора часто впадала в істерики. Через це на всіх картинах Пікассо зображав кохану в сльозах, хижих позах, з безумними очима.  З часом психічний стан жінки загострився. Їх відносини з Пікассо, що  тривали майже 10 років,  добігали кінця. Побоюючись, що жінка вкоротить собі віку, Пікассо і спільні друзі наполягли на лікуванні Дори у психіатричній лікарні. То був фінал. Дору згодом виписали, але їх стосунки з Пікассо більше не поновились.

Картина «Дора Маар з кішкою» написана у роки окупації Парижу. Тоді відносини Маар і Пікассо дали тріщину. Художник пізніше зізнається, що зображуючи тоді Дору, він вбачав у ній персоніфікацію війни. Нині портрет вважається однією з найдорожчих картин у світі. У 2006 році полотно пішло з молотка за 95,2 млн. доларів.   

Надреальна любов. Сальвадор Далі ,«Атомна Леда» (1949 р.)

«Я люблю Галу більше за батька, більше за мати, більше за Пікассо. І навіть більше за гроші» - так Далі писав про любов свого життя Єлену Дьяконову, уродженку Казані, більш відому як Гала. Жінка не відрізнялась канонічною красою, але мала виняткову харизму. І дуже любила таланти. У прямому сенсі: до знайомства з Далі Гала була заміжня за поетом Полем Елюаром і мала роман з відомим сюрреалістом Максом Ернстом. Старша за Далі на десять років, Гала безпомилково розгледіла в ньому генія  і стала його єдиною натурщицею, музою та агентом на довгих 53 роки. Це вона титанічними зусиллями створила йому коло багатих меценатів – рекламувала, переконувала, продавала. Це вона навчила Далі бути скандальним та екстравагантним. 

На картині «Атомна Леда» втілений міфологічний сюжет. Зевс перетворився на лебедя і прилетів, щоб звабити грецьку царівну Леду. У Далі цей  міф зображений на оригінальному  футуристичному фоні.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Бизнес-блоги
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.