Право власності мешканців гуртожитків стало ближчим, однак все одно далеким

20 ноября 2015, 12:39
Заступник директора ГО «Публічний аудит»
0
14

Щодо уточнення сфери застосування та удосконалення окремих положень передачі гуртожитків у власність територіальних громад і забезпечення реалізації житлових прав законними мешканцями гуртожитків.

Із важливих для населення законопроектів в листопаді ВР прийнято за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо уточнення сфери застосування та удосконалення окремих положень передачі гуртожитків у власність територіальних громад і забезпечення реалізації житлових прав законними мешканцями гуртожитків)».


Внесено зміни до  Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», визначивши, що сфера його застосування    поширюється на громадян (та членів їхніх сімей), які (сукупність характеристик):

— не мають власного житла, +
 не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, +
 перебувають (перебували) у трудових (службових) правовідносинах з підприємством (організацією), яке надало їм право проживати в гуртожитку, +
 тривалий час на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей та фактично проживають у них (проживають у гуртожитку відповідно до спеціального ордера, виданого на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української РСР. 

Громадяни, які проживають у гуртожитках на законних підставах, вважаються їх законними мешканцями відповідно до цього Закону. Поняття «проживають у гуртожитку тривалий час» законодавець розкриває як  «проживають у гуртожитку постійно п’ять і більше років». Вимога щодо проживання у гуртожитку тривалий час не поширюється на членів сім’ї громадянина, якому було видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем житлового приміщення в гуртожитку).

Поряд з цим з переліку осіб, на яких поширюється сфера дії зазначеного Закону, виключено тих, хто мешкає в гуртожитку, але не перебував (не перебуває) у трудових (службових) відносинах із підприємством (організацією), яке надало їм право проживати в гуртожитку

Для цілей цього Закону визначено поняття  гуртожитки включені до статутних капіталів – як гуртожитки, збудовані в радянські часи за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що було включено до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені іншим способом, передбаченим законом.

Законні мешканці гуртожитку, які проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, набувають права на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади відповідно до цього Закону та Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у комунальну власність.

Передача повинна бути здійснена в строки, визначені Загальнонаціональною програмою.

Гуртожитки державної форми власності у власність територіальних громад передаються на безкомпенсаційній основі.

Передача гуртожитків, що були включені до статутних капіталів товариств, у тому числі і тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені іншим способом, у власність територіальних громад здійснюється на :

1) добровільних (договірних) умовах;
2) у випадку відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі – за рішенням суду. Для цього і внесено зміни до Цивільного кодексу України.
Гуртожитки, включені до статутних капіталів, передаються у власність територіальної громади:

 на безкомпенсаційній основі відповідно до цього Закону – за рішенням власника гуртожитку;
 на частково-компенсаційній основі – за спільним рішенням власника гуртожитку та сесії місцевої ради;
 на частково-компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України в розмірі, меншому ніж повний розмір компенсації, – за спільним рішенням власника гуртожитку та сесії місцевої ради або за рішенням суду за позовом місцевої ради; 
 на повній компенсаційній основі за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, – за рішення суду за позовом власника гуртожитку.

За згодою власника гуртожитку та місцевої ради компенсація власнику гуртожитку відповідно до цього Законуможе здійснюватися грошима, векселями (належним чином оформленими) або майном (майновими правами).

Тобто, апріорі законодавець розуміє, що реальних коштів для виплати компенсацій фактично найближчим часом ні в місцевому, ні в державному бюджетах віднайдено не буде. Тому допускає розрахунок борговими  паперами.  Порядок визначення розміру компенсації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідь на питання про те, хто оплачуватиме компенсацію, визначено у властивий законодавцю завуальований спосіб: «видатки, пов’язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад <…> здійснюються за рахунок передбачених на це відповідно до Загальнодержавної цільової програми  <…> коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших коштів, не заборонених законом». Тобто, усіма та одночасно ніким.  

Рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймають відповідні органи управління (уповноважені особи) власників гуртожитків або суд за позовом місцевої ради.

Які особливі правомочності щодо ініціювання судового розгляду надано місцевим органам?  

Стосовно судового розгляду: 

1) звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків в належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у випадку відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу;
2) звертаються до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на частково компенсаційній;
3) звертаються до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на повній компенсаційній основі, у меншому розмірі, ніж розмір, на якому наполягає власник гуртожитку.

Для того щоб органи місцевого самоврядування мали можливість реалізувати першу правомочність, внесено зміни до Цивільного кодексу України, а саме до ст. 268, ч. 1 якої доповнено п. 7, визначивши, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Внесення таких змін надає можливість подальшого оскарження, однак лежить у тій площині, що судам доведеться вирішувати питання про те, що на момент, коли спливав термін позовної давності, за справами цієї категорії, відповідна норма в цивільному кодексі була відсутня. Закон зворотної сили в цьому випадку не має.

Отже, як це, ймовірно, виглядатиме на практиці: 

1) Загальнонаціональна програма визначає перелік та строки.
2) Теоретично державні гуртожитки передаються органам місцевого самоврядування без ускладнень та відповідно приватизовуються суб’єктами, які мають на це законне право. Питання в тому, як на практиці виселити тих незахищених осіб, які проживають, але не підпадають під поняття тих, хто має право на приватизацію в розумінні цього закону, залишається відкритим. 
3) Органи місцевого самоврядування запропонують власникам гуртожитків, які передані до статутних капіталів підприємств, добровільну, безкоштовну передачу їм гуртожитків. Очікувано, вони отримують відмову, оскільки останні можуть отримати матеріальну компенсацію.
4) На підставі не розробленої ще методики Кабінету Міністрів розраховується сума компенсації, яка має бути сплачена з місцевого бюджету, яку в кращому випадку погодять, у гіршому – ні.
5) А далі – довгі роки судових розглядів та виконання рішень судів. Що ж, норма є – час покаже, як її реалізують.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости бизнеса
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.