Під гаслами

3 июля 2015, 12:20
0
159

Огляд ситуації навколо металобрухту

 Згідно із статистичними даними за січень-квітень 2015 року порівняно з відповідним періодом 2014 року індекс промислової продукції становив 78,5%. У металургійному виробництві, виробництві готових металевих виробів випуск продукції зменшився на 25,9%. При цьому виробництво сталі у 2015 році прогнозується на рівні ~20 млн. т.
     Гірничо-металургійний комплекс (ГМК) нині забезпечує ~10 відсотків внутрішнього валового продукту (ВВП) і ~27 відсотків експорту. Зараз ці показники майже вдвічі гірші ніж ще приблизно десять років тому, коли ГМК України забезпечував більше 25%  ВВП і біля 40% експорту.
     Пояснювати такі сумні результати однієї з пріоритетних нещодавно галузей промисловості подіями на сході України неправильно, бо спад виробництва у металургійній галузі прогнозувався експертами вже досить давно. Причина такого негативного розвитку подій обумовлена, перш за все, відсутністю ефективної промислової політики як у металургії, так і в економіці держави в цілому. В останні роки державні органи прохолодно ставились до базових галузей промисловості України, у тому числі до металургії. Показовим підтвердженням сказаному є той факт, що у Законі України про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні, прийнятому в 2011 році, металургійна промисловість не значиться серед галузей, які потребують особливої уваги з боку держави.
     В той же час не можна заперечувати, що допомога металургам з боку держави у важкі для галузі часи зовсім не надавалась. Так, у 2008 році Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України були прийняті законодавчі та розпорядчі акти, якими металургійним підприємствам надали підтримку шляхом розстрочок (відстрочення) деяких платежів до державного та місцевих бюджетів, фондів тощо. Для металургів було скасовано нараховані раніше пені і штрафи на суму 855,7 млн. грн. Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи підтримки підприємств ГМК» від 14 жовтня 2008 р. №925 було передбачено скасування цінової надбавки до діючого тарифу на газ, а також введення мораторію на підвищення тарифів на перевезення вантажів та вартості електроенергії. Але, на превеликий жаль, металурги не використали ці преференції для модернізації, переоснащення і оптимізації виробництва, реорганізації заходів по ресурсо- та енергозбереженню, для підвищення конкурентних позицій на внутрішньому і зовнішньому ринках. Фінансові ресурси нерідко виводились з галузі і направлялись в інші сфери. І тому, як і очікувалось, чергова фінансова криза у світі знову привела металургію до прогнозованих труднощів.
     Розуміючи, що «подоїти» в черговий раз бюджет України нині не вдасться, металургійні клани йдуть іншим шляхом. Намагаються за допомогою влади отримати прибуток за рахунок постачальників сировини, а саме постачальників брухту чорних металів, брухтозаготівельних підприємств. І роблять це вельми активно, нерідко використовуючи некоректні прийоми.
    Розглянемо цей процес детально.
            Наслідки діяльності «папередників»
    Після отримання незалежності Україна мала потужну брухтозаготівельну підгалузь. За даними Української асоціації вторинних металів (УАВтормет) наприкінці 2000-х років обсяг заготівлі брухту чорних металів в Україні щорічно складав 8-11 млн. т., а експорт ~5 млн. т. Навіть при обсязі виробництва сталі ~50 млн. т. брухту вистачало як для внутрішнього ринку, так і для значного експорту цієї продукції. За рахунок експорту брухту чорних металів Україна отримувала приблизно 1 млрд. дол. США надходжень валюти. Кожна держава намагається збільшити свій експорт. Але в Україні експорт металобрухту, починаючи з 2001 року, постійно скорочувався і зменшився до 255 тис. т. у 2013 році. Тобто майже в 20 разів. Брухтозаготівельна підгалузь опинилась на грані катастрофи.
     Мета подібного розвитку подій, запроваджених корупційними колами, полягала в тому, щоб, по-перше, завдяки умисному обмеженню і введенню владою квотування обсягів експорту металобрухту примусити брухтозаготівельників продавати зібраний брухт металургійним підприємствам по бросовим цінам і з відстрочкою платежів. По-друге, у міністерських коридорах була запроваджена система поборів (хабарів) за надання брухтозаготівельникам розрішень (квот) на експорт металобрухту. При цьому, чим менше Україна експортувала брухту, тим більшими були хабарі за право експорту певних обсягів. Деталі зазначеної злочинної схеми в подробицях розглянуті в статті «С металлическим звоном», надрукованої в газеті «ZN.UA» 6 березня 2015 р, та інших публікаціях.
     Слід зазначити, що нове керівництво Міністерства економічного розвитку і торгівлі (Мінекономрозвитку) на чолі з А. Абромавічусом під тиском громадськості запровадило заходи по очищенню свого закладу від металобрухтових корупціонерів, створило умови для збільшення в 2014 році експорту брухту чорних металів до ~1 млн. т. і запланувало на 2015 рік експорт брухту в обсязі 1,25 млн. т.
     Потреби внутрішнього ринку і експортні можливості брухтозаготівельної підгалузі
     Для висвітлення цього питання скористуємось експертними висновками науковців із Національної академії наук України, які глибоко обізнані з розглядаємою проблемою.
       Багаторічний досвід роботи металургійної галузі свідчить, що в цілому по Україні для виплавлення запланованого обсягу сталі металургійним підприємствам потрібно ~12-13% привізного брухту чорних металів. Більше брухту металурги фізично не взмозі використати. Немає виробничих потужностей та технологічних умов. Таким чином при прогнозованому обсязі виробництва сталі у 2015 році ~20 млн. т. металургам потрібно усього  ~2,4-2,6 млн. т. привізного металобрухту. При заготівлі ~5,0 млн. т. брухту (в останні роки в Україні щорічно заготовляли по ~5,5 млн. т. брухту чорних металів) його експорт має складати більше 2,0 млн. т. в рік.
Потреби металургійної галузі в металобрухті в найближчі роки будуть зменшуватись. Це зумовлено тим, що за виключенням меткомбіната «Запоріжсталь» на всіх металургійних підприємствах припинено використання мартенівських печей для виплавлення сталі, сировиною для яких є металобрухт. В 2015 році виведено з експлуатації мартенівське виробництво на Маріупольському комбінаті ім. Ілліча. Ще раніше, в 2011 році вивели з експлуатації мартени на комбінаті «Азовсталь», на яких виплавляли більше 1 млн. т. сталі в рік. Відмовились від мартенівського способу виробництва сталі «Інтерпайп», «Донецьксталь», «Арселор Міттал Кривий Ріг». Будівництво нових електросталеплавильних потужностей в найближчій, середньостроковій і, навіть, в довгостроковій перспективі в Україні не планується.
Заяви представників металургійних компаній, що запаси металобрухту в Україні зменшуються не відповідають дійсності. Зменшення заготівлі брухту чорних металів в останні роки від 11,0 млн. т. до 5,5 млн. т. було обумовлено не відсутністю його в державі, а штучним обмеженням експорту. При дерегуляції сфери експорту брухту чорних металів обсяги експорту можуть бути доведені до рівня ~4 млн. т. в рік при повному забезпеченні потреб внутрішнього ринку в цій сировині.
При цьому слід підкреслити, що металургія України побудована таким чином, що основною сировиною для неї є не металобрухт, а залізна руда. Експорт залізної руди та вироблених з неї концентрату та обкотишів, до речі, ніяк не обмежується і не квотується. При цьому експорт залізної руди значно прибутковіший, ніж експорт металобрухту.
В якості сировини залізну руду використовують саме великі металургійні комбінати, на яких виплавляється більше 90% української сталі.  Ціна залізної руди на світових ринках нині значно знизилась, а тому повинна знизитись собівартість вироблених з руди чавуну та сталі. Привізний металобрухт металургійні комбінати використовують в зовсім невеликих, відносно мізерних обсягах, головним чином виходячи з технологічних вимог. Для них металобрухт однозначно не є «стратегічною сировиною».
Підкреслюємо, що експорт залізної руди, чавуну, заготовки, слябів, інших напівфабрикатів та металопродукції не квотується. Квотується тільки металобрухт, бо задіяні в цій сфері злочинні схеми дають величезні прибутки корупціонерам, на шкоду інтересам України.  
Законодавчі ініціативи

В червні 2015 року Народними депутатами України Ляшком О.В. та іншими внесений до розгляду Верховною Радою України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки вітчизняної металургійної галузі» (реєстраційний номер 2031а). По суті цей законопроект присвячений внесенню змін до Закону України «Про металобрухт», а саме внесенню змін щодо порядку експорту металобрухту. Суть законопроекту полягає в створенні законодавчих підстав для обмеження і, навіть, блокування експорту брухту чорних металів. До речі, експорт брухту чорних металів обмежується і нині, внаслідок чого економіка України щорічно втрачає надходження в державу сотен мільйонів доларів США і десятків мільйонів Євро від експортного мита.
Раніше внесений Тетяною Чорновол законопроект про внесення змін до ст. 9 Закону України «Про металобрухт» (щодо скасування реєстрації контрактів на експорт брухту чорних металів),був зареєстрований 03.02.2015 під номером 2012. В разі його прийняття знищується підґрунтя для зловживань і корупції в сфері експорту металобрухту. Цей законопроект запроваджує  дерегуляцію  сфери експорту брухту чорних металів. На превеликий жаль законопроект №2012 у Верховній Раді не розглядається. Можна припустити, що він умисно блокується лоббістами  законопроекту 2031а.
Детальний аналіз внесеного у Верховну Раду законопроекту №2031а свідчить про його корупційну сутність і вкрай шкідливість для економіки України. Цей законопроект підриває принципи і основи ринкової економіки, до якої намагається наблизитися Україна. Замість дерегуляції сфери експорту брухту чорних металів законопроект №2031а загоняє експорт металобрухту у корупційне стойло і фактично завуальовано, під виглядом впровадження біржових торгів експортними квотами, знищити саму можливість експорту брухту чорних металів. В результаті цього буде знищена брухтозаготівельна підгалузь, яка не може існувати без здійснення експорту. А це піде на шкоду і самим металургам.
 Конкретні зауваження до законопроекту №2031а викладені нижче.
Зомбування свідомості громадськості і Народних депутатів України
З метою здійснення «революції» в сфері металобрухту зацікавлені в блокуванні експорту цієї сировини клани за всіма правилами воєнної стратегії для зомбування свідомості суспільства і формування необхідної їм позиції розвернули широкомасштабну агітаційну кампанію в напрямку дискредитації зусиль Уряду по дерегуляції сфери експорту брухту. Великі металургійні компанії в листах до урядових інстанцій та в публікаціях у власних ЗМІ, майже щоденно, починаючи з травня 2015 р., умисно і цілеспрямовано надають відверту дезінформацію щодо ситуації із заготівлею, забезпеченням внутрішнього ринку і експортом брухту чорних металів в Україні. Наголощують про страждання металургів. Недоопрацювання у виробництві і зменшення прибутків металургів на зовнішньому ринку вони пояснюють ніби-то недопоставкою їм металобрухту і намагаються свої проблеми перекласти на брухтозаготівельні підприємства. При цьому купувати брухт по ринковим цінам відмовляються і нерідко порушують умови договорів щодо строків оплати поставленого брухту. На сьогодні металурги заборгували брухтозаготівельним підприємствам ~300 млн. грн. При цьому підкреслимо, що великі металургійні компанії мають підрозділи (підприємства), які займаються збором і заготівлею брухту чорних металів виключно для власних потреб цих компаній, і спроможні самостійно заготовляти для себе металобрухт.  
Наведені в деяких надрукованих статтях твердження, що в металургії України працює 250 тисяч чоловік завищені вдвічі. При цьому гірничо-збагачувальні комбінати, коксохімічні, метизні та інші підприємства, відносяться до ГМК вельми умовно і безпосередньо не мають ніякого відношення до виплавлення сталі. Чисельність працюючих на електросталеплавильних заводах в цілому по Україні не перевищує ~1,5 тисячі людей. В сфері заготівлі, переробки і експорту металобрухту задіяно більше 15 тисяч українців.
Автори заангажованих публікацій вдаються, навіть, до залякування читачів тим, що Україна, внаслідок неконтрольованого експорту металобрухту, може залишити власні підприємства без цієї сировини і вони вимушені будуть купувати брухт чорних металів за кордоном або використовувати для виплавлення сталі більш коштовне горячебрикетоване залізо або чавун.
Зразу ж заспокоїмо читачів, що гарячебрикетоване залізо і чавун для виплавлення сталі українські металурги ніколи не імпортували і не планують це робити. В Україні ніколи не було і немає проблем із забезпеченням металургії необхідною для виробництва кількістю брухту чорних металів. Є проблеми, обумовлені недодержанням металургійними підприємствами ринкових цін на металобрухт і умов оплати цієї продукції.
Україна спроможна повністю забезпечити власну металургію потрібними для виробництва обсягами брухту чорних металів і збільшити експорт цієї продукції в поточному періоді до 2,0-2,5 млн. т. в рік і до ~4,0 млн. т. в найближчій перспективі. Це збільшить щорічні надходження валюти в державу до ~1,0 млрд. доларів США і до ~40 млн. Євро прямих поступлень в бюджет від експортного мита. Однак про це заангажована преса мовчить.
Псевдодерегуляція бізнесу
В законопроекті 2031а ніби-то з метою дерегуляції бізнесу і боротьби з корупцією запропоновано ввести біржові електронні торги з реалізації (купівлі) права на обсяги експорту відходів та брухту чорних металів. Але це «ноу-хау» забезпечує інтереси виключно українських і російських власників металургійних підприємств, а тому не може бути запроваджено. Причина в тому, що металургійні компанії, чи пов’язані з ними посередники, враховуючи їх зацікавленість в блокуванні і навіть припиненні зовсім експорту брухту чорних металів, скуплять на аукціонах (біржових електронних торгах) права на експорт буквально всього запланованого обсягу металобрухту. Брухтозаготівельники не зможуть фінансово протистояти металургійним кланам. Різні вагові категорії.  
Така поведінка металургійних компаній на аукціонах для них обґрунтована економічно. Прибуток від експорту брухту чорних металів, як правило, складає не більше $5÷10 за тонну проекспортованої продукції. На практиці реально цей прибуток в 1,5-2,0 рази менший. Заплатити ці навіть максимальні $10 за право експорту тонни брухту металургам вигідно тому, що  при такому розвитку подій брухтозаготівельники будуть позбавлені можливості експортувати свою продукцію і будуть вимушені навіть собі на збиток продавати металургам брухт за ціною на $100-150 за тонну меншою, ніж світові ринкові (експортні) ціни. Більше ніж названі ~$5-10 за право на експорт тонни брухту експортери сплачувати не зможуть, бо для них це збитково. Металурги ж, витративши при покупці права на експорт ~$5-10 за тонну брухту, отримають чистий прибуток ~$100-150 завдяки примусовому зниженню ціни брухту на внутрішньому ринку і закупівлі брухту з відстрочкою платежів. В решті-решт брухтозаготівельні підприємства стануть збитковими (це вже було у 2013 році, коли збитки вторметів складали по 4-5 млн. грн. в рік) і припинять свою діяльність. Заготівля брухту в Україні зменшиться, а це негативно відобразиться і на забезпеченні брухтом металургів. Така ситуація в Україні вже була декілька років тому. Тоді експортне мито підвищили до 30 Євро за тонну і експорт брухту став збитковим. Заготівля металобрухту зменшилась. І мито в розмірі 30 Євро терміново зменшили до економічно обґрунтованого розміру.
Передбачений в законопроекті біржовий збір при проведенні аукціону на продаж квот на експорт брухту чорних металів суттєво підвищить витрати на здійснення суб’єктами господарювання експортних операцій з металобрухтом, що призведе до їх збитковості і, як наслідок, припинення діяльності багатьох заготівельників і експортерів брухту, зупинки брухтозаготівельних підприємств, втрати робочих місць. Бюджет держави від цього заходу реально нічого не отримає. Це також вагомий аргумент, щоб процедуру аукціонних торгів квотами на експорт брухту не впроваджувати.
В законопроекті 2031а пропонується аукціони на право експорту металобрухту проводити двічі на рік. Така норма, такі терміни повністю паралізують господарську діяльність в сфері заготівлі і експорту брухту чорних металів. Причина в тому, що для здійснення експорту брухтозаготівельні підприємства повинні накопичити великий обсяг брухту (одну чи декілька корабельних партій). При відсутності у брухтозаготівельників та експортерів впевненості, що вони виграють на аукціоні право на експорт запланованого (невідомо якого) обсягу брухту (а можливо, що не виграють), брухтозаготівельники не будуть на протязі 6 місяців, від одного аукціону до другого чергового, скупляти і заморожувати на складах металобрухт, бо це збитково.
Згідно із законопроектом 2031а в аукціоні за право експорту металобрухту можуть приймати участь і вигравати це право також фірми, які зовсім на мають у себе в наявності заготовленого металобрухту. А суб’єкти, що мають металобрухт для експорту, таке право можуть на аукціоні не виграти. Що їм тоді робити? Куди дівати зібраний, закуплений металобрухт? Відповідь одна – їх примусять продавати за безцінь заготовлений металобрухт спритникам, які зуміли виграти аукціонні торги. В результаті в Україні розкрутиться чергове коло корупції, зловживань, тіньових схем в розглядаємій сфері. Ось така задумана псевдорегуляція бізнесу.
Сімбіоз необізнаності, некомпетентності і безграмотності
В законопроекті 2031а в статті 9 зазначається, що,  експорт металобрухту здійснюється з урахуванням балансу утворення та споживання металобрухту в Україні, який визначається кожні 6 місяців центральним органом виконавчої влади (нині Мінекономрозвитку). Багаторічний досвід діяльності металургійної галузі свідчить про те, що ні одного разу за останні роки прогнозований (розрахунковий) центральним органом виконавчої влади баланс утворення та споживання металобрухту в Україні не підтверджувався реальною практикою. Баланс розраховується на підставі заявок металургійних підприємств. А останні завжди завищують свої потреби в металобрухті на 20-25%. На всякий випадок, виходячи з досвіду радянських часів. Ніякої відповідальності, а тим більше фінансової, за цифри в подібних балансах ніхто не несе.  
Запропоновані в законопроекті 2031а на підставі такого лжебалансу формули для встановлення обсягів можливого експорту металобрухту помилкові навіть з позицій здорового глузду, а тому однозначно нікчемні.
Перший варіант в формулі передбачає, що «розмір квоти на експорт металобрухту на наступні 6 місяців» розраховується як подвійна різниця між обсягом збору металобрухту і обсягом внутрішніх продажів брухту металургійним підприємствам за останні 3 місяці. Але такий підхід є принципово помилковим тому, що обсяги заготівлі (збору) металобрухту плануються в залежності від розміру експортної квоти, а не навпаки. Більше квота – брухтозаготівельники більше збирають металобрухту. Якщо обсяг квоти зменшується, то брухтозаготівельники зменшують заготівлю брухту. Тобто в законопроекті переплутані функція та аргумент цієї функції.
Другий варіант передбачає, що розмір квоти на експорт брухту складає 20% від розміру його продажів металургійним компаніям. Такий підхід зовсім неприйнятний, помилковий категорично. По цьому варіанту виходить, що в разі, коли металурги в останні три місяці брухт не будуть купувати (S=0), наприклад внаслідок наявності його залишків на складах у металургів або зупинки металургійного виробництва внаслідок його збитковості чи відсутності заказів та інших причин, то виходить, що і розмір експортної квоти буде дорівнювати нулю (Q 6 місяців =0). Але ж це абсурд!! В разі, коли українські металургійні компанії по будь-яким причинам не купують брухт, то його експорт повинен збільшуватись, а не зменшуватись.
В запропонованій у законопроекті 2031а формулі для розрахунку розміру експортної квоти передбачено прийняття меншого значення (результату) з двох варіантів. Тобто вибір робиться на шкоду експортерам брухту, а значить на шкоду Україні. Чи можна погодитись з такою хибною для держави ідеологією законопроекту?
За основні показники для розрахунку розміру квоти на експорт металобрухту в законопроекті пропонується прийняти обсяг збору металобрухту в Україні за останні 3 місяці (показник Z) і розмір внутрішніх продажів металобрухту брухтозаготівельниками металургійним чи пов’язаним з ними компаніями (показник S). Але ні один центральний орган виконавчої влади не збирає офіційну інформацію щодо цих показників. Статистика в сфері заготівлі і внутрішніх продажів брухту чорних металів в Україні ведеться виключно громадськими об’єднаннями, асоціаціями. Щоб достовірно збирати такі статистичні дані на державному рівні необхідні додаткові витрати з бюджету України.
Внаслідок відсутності достовірних статистичних даних щодо обсягів збору і внутрішніх продаж металобрухту і неможливості запровадити такий облік на державному рівні, запропонований метод і формули для розрахунків обсягів експорту неприйнятні взагалі.
Законопроект 2031а налічує ще багато ніби-то дрібних, але суттєвих недоліків, наприклад в застосованих термінології, визначеннях понять та інш. Назвати їх необхідно, бо навіть ці похибки зводять нанівець можливість використання законопроекту на практиці. Так, в законопроекті №2031а не визначені поняття «брухтозаготівельників», «металургійних чи пов’язаних з ними компаній». Хто це такі? Феросплавні підприємства вважаються металургійними компаніями чи ні? А ливарні заводи, які також споживають металобрухт? А хто такі «пов’язані компанії»?  
В законопроекті не визначено про який металобрухт йде мова – про брухт чорних металів, брухт спеціальних чи нержавіючих сталей, чи брухт кольорових металів. Не визначено також поняття «розмір внутрішніх продажів металобрухту». Тим паче, що для металургійної промисловості має значення обсяг використання у виробництві металобрухту, а не «розмір внутрішніх продажів».
Економічні псевдорозрахунки
Будь-які розрахунки щодо додаткових надходжень в бюджет України в разі прийняття законопроекту №2031а його авторами не надані, бо додаткових надходжень в бюджет ніколи не буде. А втрати бюджету і зменшення надходження валюти в державу внаслідок обмеження експорту металобрухту будуть обов’язково!
В принципі українська сировина (залізна руда, металобрухт, деревина - кругляк та інш.) повинна перероблятися в Україні і експортуватися у вигляді продукції з доданою вартістю. Це всім зрозуміло. Але існують виключення із загально відомих правил. Металургія ніяк не може порівнюватись з переробкою деревини-кругляка. І тому висновки, що зроблені на підставі аналізу ситуації в деревообробній галузі, для металургійної промисловості України зовсім не підходить внаслідок інших, непорівнянно більших масштабів, різних умов виробництва, забезпечення сировиною, цін на металобрухт і готову металопродукцію, вартості переробки металобрухту в напівфабрикати (заготовку, сляби та інш.). Якщо деревообробних підприємств налічується в Україні декілька сотен, а може і тисяч, то кількість електросталеплавильних заводів можна порахувати на пальцях однієї руки. А нові не з’являться, бо вартість такого заводу близька до ~$1 млрд. На проектування і будівництва потрібно не менше 5 років, а окупність таких об’єктів складає не менше 10 років. Діючі ж в Україні сталеплавильні потужності не потребують для здійснення виробничого процесу брухту чорних металів більше ніж  названі вище ~2,4-2,6 млн. т. і наростити потужності для збільшення переробки металобрухту і отримання додаткових обсягів металопродукції з доданою вартістю нереально. Тому не треба навішувати суспільству локшину на вуха. Всі розмови лоббістів про додану вартість в разі переробки брухту в заготовку, сляби та інш. на українських металургійних заводах – це демагогія. При нинішній вартості металургійного перетину нерідко вигідніше експортувати брухт, ніж його переплавляти і переробляти за ~$200-210, в заготовку або сляби, які  далі експортувати.   
   До речі, економічні розрахунки, навіть орієнтовні, свідчать про те, що нерідко експортувати металобрухт вигідніше, ніж продавати виготовлену з переплавленого брухту заготовку, сляби та іншу металопродукцію. Ціна на українську заготовку, наприклад, на світових ринках вище, ніж ціна металобрухту, приблизно (максимально) на $100-150 за тонну. І це в той час, коли вартість переробки металобрухту в заготовку на одному із сучасних електрометалургійних заводів в Україні складає ~$210. До речі, зазначена вартість переробки в рази вища, ніж на аналогічних підприємствах, наприклад Туреччини. Завдяки декларуємої у податкових звітах завищеної собівартості металопродукції українські підприємства, схоже, штучно зменшують прибуток і відрахування в бюджет. В той же час, при експорті металопродукції отримують відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) з державного бюджету. В підсумку ефективність діяльності таких підприємств для бюджету України є неоднозначною. Відшкодування ж з бюджету ПДВ експортерам металобрухту не передбачено на законодавчому рівні.
І ще одне, суттєве. В Туреччину Україна експортує низькоякісний дрібний металобрухт, який українські підприємства, як правило, відмовляються купувати, а якщо і беруть, то за низькими цінами. Що ж виходить. Турецькі електросталеплавильні заводи, які задорого купують в Україні низькосортний брухт чорних металів, працюють рентабельно, з прибутком. А аналогічні українські підприємства, які «перебирають харчами» і за заниженими цінами купують крупногабаритний, найкращий брухт за порівняно низькими цінами, неприбуткові. Розібратися в цій «незрозумілій» економіці повинні податкові органи.  
Повторно підкреслюємо, що для виплавлення ~20 млн. т. сталі металургам необхідно 12-13% привізного металобрухту тобто 2,4-2,6 млн. т. Запропонованою в законопроекті 2031а формулою передбачено, що квота на обсяг експорту брухту чорних металів не перевищує 20% від розміру внутрішніх продажів його металургійним компаніям. Таким чином, максимально можливий розмір квоти на експорт металобрухту в рік дорівнює (20% від 2,4-2,6 млн. т.) 480-520 тис. т. В реальному житті розрахований по запропонованій формулі розмір квоти буде в 1,5-2,0 рази меншим або зовсім дорівнювати нулю.  І це при заготівлі брухту чорних металів в останні роки більше ніж 5,0 млн. т., щорічно. В задачі запитується куди підприємцям дівати зайві [5,0-(0,48÷0,52)] млн. т. заготовленого брухту чорних металів. Відповідь – тільки експортувати. Більше нікуди. І це вигідно для держави. Але законопроект 2031а, в разі його прийняття, зробити це не дозволить. Очевидно, що запрограмоване в законопроекті 2031а обмеження експорту металобрухту ніяк не обґрунтовано ні розрахунками, ні, знову ж таки, здоровим глуздом.
Всупереч аксіоми економічної науки, яка стверджує, що кожна країна повинна збільшувати свій експорт, розглядаємий законопроект 2031а націлений на максимально можливе зменшення експорту металобрухту. Це не просто некомпетентність, це абсурд. Ніякі розрахунки не підтверджують віртуального припущення, що при скороченні експорту металобрухту металургія України збільшить експорт готової металопродукції і відрахування в бюджет. Навпаки, надходження валюти в державу і відрахування в бюджет зменшаться. Ефективність же діяльності української металургії не залежить від обсягів експорту брухту чорних металів.  
Обов’язково слід зазначити, що в результаті зменшення експорту брухту чорних металів, що обумовлено законопроектом 2031а, зазнають значних збитків порти, які займаються перевалкою металобрухту (при вартості перевалки ~$16 за тону та загальному об’ємі експорту в 1 250 000 тонн це становить – ~$17 200 000). Крім того, доставкою  металобрухту до портів задіяні автомобільний та залізничний транспорт. А для перевезення експортуємого металобрухту фрахтуються десятки українських кораблів та наймаються українські моряки. Всі ці підгалузі економіки України зазнають суттєвих втрат.
Приховане фінансування російських компаній
Завдяки змушенню брухтозаготівельників продавати металургійним підприємствам брухт за ціною на ~25% нижчою, ніж на світових ринках, бо експорт і нині штучно стримується, металургійні компанії отримують додатково без будь-яких виробничих зусиль чистий прибуток в розмірі ~$300 млн. в рік, з яких ~$150 млн. отримують щорічно російські компанії, які володіють українськими заводами і комбінатами. Ніхто з українців не хоче, щоб росіянин Абрамович, який володіє декількома металургійними активами в Україні (метзаводом ім. Петровського в Дніпропетровську та інш.), чи росіяни, що володіють мажоритарними пакетами акцій Алчевського комбінату, меткомбінату ім. Дзержинського і т.д., отримували, нічого не роблячи, ~$150 млн. в рік завдяки продажу їм українцями металобрухту по бросовим цінам (на ~$100 за тонну дешевше світової ціни). Це стосується також ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг», який фактично отримує ~$80млн. в рік завдяки продажу в Україні металобрухту за заниженими цінами, та інших далеко не бідних металургійних підприємств і їх власників. По суті йде пограбування України під гаслом «підтримки металургії».  
Корупція – це трагедія України
Запропонований законопроект №2031а посилює корупцію і принципово неприйнятний для впровадження в економіку України. Він являє собою неприховане лобіювання інтересів великих металургійних компаній і надає переваги одним комерційним структурам (металургійним) за рахунок інших (брухтозаготівельних підприємств). Він підриває основи ринкової економіки, що базується на відкритій конкуренції суб’єктів господарювання, порушує прийняті на себе Україною міжнародні зобов’язання. Ще раз підкреслюємо, що цей законопроект забезпечує отримання прибутку російськими компаніями в розмірі до ~$150 млн. щорічно. А це неприпустимо як з економічних, так і політичних міркувань.
Запропоновані в законопроекті підхід і формула для розрахунку експортної квоти націлені не на збільшення експортних можливостей України і надходження валюти в державу, а навпаки створюють перепони для експорту металобрухту навіть тоді, коли це ніяк не впливає на постачання його на внутрішній ринок. Це прихована корупція!
В разі прийняття Верховною Радою України розглядаємого законопроекту 2031а надходження валюти в державу від експорту і прямі надходження до бюджету не збільшаться, а, навпаки суттєво зменшаться. Обсяги експорту брухту чорних металів будуть зменшені до мінімально критичного рівня. Не виключено, що експорт брухту чорних металів припиниться. Брухтозаготівельна підгалузь промисловості фактично буде знищена. Кому вигідний такий розвиток подій в економіці України?
Про недоліки і шляхи їх усунення
Деякі зауваження, що лунають в ЗМІ, відносно не зовсім прозорої діяльності підприємців і суб’єктів господарювання в сфері заготівлі металобрухту слушні, а недоліки і прогалини в законодавчому полі потребують усунення. Ряд експертів та і самі брухтозаготівельники вважають, що для збільшення наповнення бюджету України від діяльності зазначеної сфери і поліпшення її прозорості необхідно, перш за все, удосконалити систему оподаткування заготівлі брухту чорних металів. Нині, відповідно до норм чинного законодавства, брухтозаготівельники при купівлі за готівку металобрухту невідомого походження зобов’язані сплачувати податок у розмірі 15% від його вартості. Це «біла» схема, яка, слід визнати, не завжди працює. В реальному житті нерідко застосовується «сіра» схема, відповідно до якої «податкові посередники» за ~2,5% вартості надають документи про походження цього брухту. Як наслідок, держава не отримує податок у розмірі 15%, ділки, що фабрикують документи отримують 2,5%, а покупці, ухиляючись від сплати податку державі, «економлять» 12,5% від вартості металобрухту.
Очевидно, що особи, які працюють за такою «сірою» схемою, порушуючи  Закон,  знаходяться під постійним  тиском податківців, міліції, прокуратури, служби безпеки. Вони відчувають значний дискомфорт, оскільки постійно вимушені «домовлятися» з перевіряючими та правоохоронцями. Але 12,5-відсоткова різниця у витратах (15%-2,5%=12,5%), яку надає «сіра» схема нерідко спонукає так працювати, бо в разі виплати 15-відсоткового податку операції по купівлі брухту нерідко стають збитковими.
Самі брухтозаготівельники пропонують для викорінення «сірих» схем зменшити податок на придбання металобрухту за готівку з 15% до 5%, чи ще менше. В разі прийняття такої зміни до податкових норм брухтозаготівельники автоматично відмовляться від «сірої» схеми і будуть працювати виключно «по-білому», бо їм це вигідніше і спокійніше. В результаті збільшаться надходження до бюджету, оскільки бюджету краще отримувати 5% від вартості закупляємого за готівку брухту, ніж неотримувати 15%.       
Чи дотримується Україна підписаних міжнародних угод і курсу на євроінтеграцію
Розглядаємий законопроект 2031а, який передбачає обмеження експорту брухту чорних металів, його квотування та впровадження аукціонних торгів квотами на право експорту металобрухту порушує підписані Україною договір про вступ до СОТ і Угоду про асоціацію з ЄС. Цей законопроект фактично підриває вибраний Україною шлях демократичного розвитку нашої держави, грубо порушує прийнятий Україною курс на дерегуляцію бізнесу, підриває інвестиційну привабливість України.
    Вище вже сказано, що нормативно-правові акти, що  діють у сфері заготівлі та експорту металобрухту, порушують закони України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, підписані Україною міжнародні угоди. Всі проблеми починаються з порушення ст. 9 Закону України від 05.05.1999 №619-ХІV «Про металобрухт». Цією статтею передбачено, що «…контракти (договори, угоди) на експорт металобрухту підлягають реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України». Але Мінекономрозвитку запровадило систему саме «погодження» контрактів і надання квот (дозволів) на експорт металобрухту. А далі більше. Для обґрунтування ніби-то правомірності системи «погодження» контрактів у формі надання квот на експорт брухту було видано ряд підзаконних актів. Саме введенням системи квотування експорту брухту чорних металів були порушені закони України, договір про вступ України до СОТ і Угода про асоціацію з ЄС. Так, у ст. 35 (обмеження експорту або імпорту) підписаної Україною Угоди про асоціацію з ЄС наголошується, що «жодна Сторона не повинна запроваджувати або зберігати в силі будь-які заборони чи обмеження або заходи еквівалентної дії щодо імпорту будь-якого товару іншої Сторони або експорту чи продажу для експорту будь-якого товару, призначеного для території іншої Сторони…». Зазначене повною мірою стосується й експорту Україною металобрухту, але законопроект 2031а чомусь не звертає уваги на це принципове положення Угоди про асоціацію з ЄС.
   Таким чином слід визнати, що Верховною Радою України слід якнайшвидше прийняти саме запропонований Т. Чорновол законопроект 2012, який передбачає виключення із Закону України «Про металобрухт», статті 9, бо використаний в цій статті термін «реєстрація» спонукає до названих вище порушень. Прийняття законопроекту 2012 було б реальним кроком для дерегуляції бізнесу в сфері металобрухту.     
В завершення викладеного аналізу слід заключити, що для запобігання вкрай негативних наслідків для України, що обов’язково виникнуть в разі прийняття Верховною Радою законопроекту 2031а необхідно всім Комітетам Верховної Ради України провести ретельний аналіз і обговорення зазначеного законопроекту. Перед цим отримати за дорученням Кабінету Міністрів України розгорнуте експертне заключення Мінекономрозвитку, Мінприроди, МЗС, Мінюсту, Державної регуляторної служби України, Держмиткома та інших органів державної влади. Необхідно в обов’язковому порядку виконати розширену експертизу законопроекту Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України з врахуванням наведених вище його недоліків. Без отримання експертних заключень і висновків названих органів державної влади виносити в сесійну залу Верховної Ради законопроект 2031а стратегічного для України значення неприпустимо. Необхідно запобігти намаганню лоббістських сил проштовхнути цей корупційний законопроект на голосування у сесійній залі Верховної Ради без проведення процедури розгляду, передбаченої Законом. Ще не пізно!
В депутатському корпусі достатньо здорових сил і чесних,  незаангажованих, патріотично налаштованих політиків, які спроможні зупинити корупційну вакханалію в державі. Успіхів їм. 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости бизнеса
ТЕГИ: металлургия
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.