Оверсайт за платіжними системами та українські законодавчі реалії

Стаття присвячена ініціативі НБУ, в якій прописується нагляд за платіжними системами та її можливим наслідкам

Постановою №755 від 28 листопада 2014 року Національний банк України, керуючись пунктом 29 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статті 41 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" затвердив Положення про нагляд (оверсайт) за платіжними системами і системами розрахунків.

Відповідно до даної Постанови, опублікованому на сайті НБУ, яка вступає в силу 3 грудня 2014 року, платіжні організації та учасники платіжних систем повинні привести свою діяльність у відповідність до вимог даного положення протягом 120 календарних днів з моменту набрання чинності цього документа.

Положення визначає основні організаційні засади та порядок здійснення безвиїзного нагляду (т. зв. оверсайту) платіжних систем, критерії та порядок визначення їх важливості, а також вимоги до системно- та соціально важливих платіжних систем, що здійснюють діяльність на території України. Виїзні перевірки  здійснюються відповідно до нормативно-правового акта, що визначає порядок організації та проведення Національним банком України перевірок дотримання вимог законодавства України об’єктами нагляду (оверсайту).

Вимоги цього Положення поширюється на платіжні організації платіжних систем, їх учасників/членів, операторів послуг платіжної інфраструктури та міжнародних платіжних систем, платіжними організаціями яких є нерезиденти у частині їх діяльності на території України.

Роблячи з цього невеликий висновок, можна побачити, що Національний банк України буде здійснювати нагляд за платіжними системами шляхом моніторингу та оцінювання платіжних систем (Національний банк України розміщує на сторінках Офіційного інтернет- представництва НБУ результати моніторингу платіжних систем двічі на рік, у лютому та серпні, наступними за звітними періодами).

Це говорить у першу чергу про бажання бюрократичного апарату  повністю контролювати діяльність компаній, що працюють у сфері електронної комерції, що, у першу чергу, негативним чином вплине на інвестиційну привабливість відповідного національного економічного сегменту.

Я не наголошую на відсутності регулятивних механізмів з боку держави. Вони необхідні, як і завжди, ба більше – зараз вони особливо актуальні у світлі комплексної боротьби з корупційними схемами, почати яку мали вже давно. Але у світлі нинішнього стану виконання реформ можна сказати, що замість очікуваного приведення взаємодії держави та бізнесу до стандартів ЄС, ми бачимо черговий наступ на одну з найбільш динамічних комерційних сфер, законодавчу стагнацію замість інкорпорації європейського досвіду в українські реалії.