Рецензія на книгу "Вони не дочекалися світанку" Гаруна Токака

24 января 2013, 05:26
Студентка Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. 1 курс, 4 група.
0
117
Рецензія на книгу  Вони не дочекалися світанку  Гаруна Токака

"... Коли піджак змок від моїх сліз, я дещо помітила. Знаєш, таточку, твій піджак пахне тобою. Твоя донечка Бюшра."

 

Зізнаюся чесно, до знайомства з цією книгою, я не захоплювалась подібним стилем написання творів. Завжди здавалося, що історія має бути досить велика обсягом, аби найкраще розкрити характер та історію усіх ключових осіб. Я помилялася. Знімаю капелюха та щиро захоплююся – Гаруну Токаку просто немає рівних у влучності слова та лаконічності кожного рядка.

В голові не вкладається, що людина здатна помітити так багато у звичайних побутових моментах життя. Те, що пересічний чоловік залишив би поза своєю увагою, автор виділив на тлі усього світу та розкрив, демонструючи нам надзвичайні, емоційні та подекуди шокуючі історії з життя оточуючих. Про прості людські якості, які в нас виховують з дитинства, а потім що їх поглинає сіра картина сьогодення, ці якості автор відкриває у довершеності та усьому багатогранні значення. Нагадуючи нам, що ми забули головне – бути людиною. І сором накриває від маківки до п’ят.

Те, що роблять герої коротких оповідань – нормально. Це правильно. Але видається читачеві справжнім подвигом зі шпальт фантастичних книг. Любов двох знедолених війною людей, що пережили потяг смерті, вона пройшла із ними через усе життя – це не міф, а справжнє почуття. Сучасне покоління, на жаль, втрачає суть такого надзвичайно сильного явища, як «кохання». Вірність дружини, яка жити не змогла після зникнення чоловіка – це клятва кожного подружжя. А порятунок вчителем свого учня, не зважаючи на небезпечність мін? Той чоловік був не янголом, як здалося дитині. Він був Людиною з великої літери, що має стати зразком для кожного.

Особливо мене зачепила історія про татів піджак. Я знаю, що таке втратити батька. Коли вдома зостаються речі, але сам він ніколи не переступить поріг. Відчай на половину осиротілої дівчинки вилився у лист, звернення, що ніколи не матиме відповіді. А мій залишився всередині і вже ніколи не знайде виходу. Бо я втратила тю дитячу безпосередність, а ручка зникла десь на горищі. Тому палко захоплююся крихітним персонажем зі сторінок книги, який зважився зробити більше за мене, реальну істоту. І все це надзвичайно точно і яскраво передав письменник.

Прочитано довго не виходиться із голови. Чи здатен хтось з нас приїхати до села, та обійняти незнайомого дідуся чи бабусю, не маючи змогли зустрітися зі справді рідними? Добре, що наші матері живі - це надзвичайне щастя. Чи стануть багатії гнати свої дорогі авто у далекі поселення, аби особисто нагодувати знедолених? Скоріш за все, ми не зайдемо далі телефонного дзвінка комусь з родичів, а можновладці просто переведуть кошти на рахунки сумнівних фондів й не забудуть розрекламувати це на сторінках періодичних видань. Але, існують же інші люди! Десь зовсім поряд, вони творять маленькі дива, переповідають свої історії та залишаються в тіні, аж поки не з’явиться той талант, що зможе передрукувати плач душі в чорнильні слова.

Я хочу, аби більше таких творів видавалося українською мовою. Аби серед нас, українців, були віднайдені такі таланти. Не тому, що мені важлива національність власника таланта, а тому, що хочеться відчути силу подібного дару на рідній землі. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Плохие пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.