Основні причини розколу ОУН

21 января 2013, 13:10
0
18

Причини і приводи до розколу Організації українських націоналістів.

Сучасні суперечки та непорозуміння у верхах нашої державної влади, мабуть, можна пояснити тим фактом, що, мовляв, так вже історично склалося... То князі все не могли землі поділити, то гетьмани – булаву, то Бандера з Мельником власні амбіції поставили вище державних ідей, хоча...

В часи Другої Світової на Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових.

Сам розкол відбувся, а от через що, чи через кого – це вже інше питання. З початком війни, непорозуміння, які перебували в ОУН, пролились назовні. Між ветеранами боротьби 1917-1920 років із закордонного проводу ОУН та молодими галицьками радикалами, котрі вступили до організації у 30-х роках, виникли гострі суперечності. Група радикалів вела на теренах Західної України активну боротьбу проти польського уряду, і її воїни часто опинялись у в'язницях. Ці два табори не мали розбіжностей у принципових питаннях, бо підтримували основні догмати українського інтегрального націоналізму, проте їх розділяли вікова різниця, особисті сутички щодо питань тактики бою. Коли вбили Є. Коновальця у 1938р. його наступником бачили його соратника, людину стриману й культурну – Андрія Мельника. Молоді радикали зі свого боку доводили, що для керівництва ОУН у важкі часи, які наближалися, більше підходить їхній діяльний Степан Бандера, якого нещодавно звільнили з Польської в'язниці.

Прихильники Бандери твердять, що чи не головною причиною першого розколу ОУН були особливості характеру Андрія Мельника: мовляв, у нього були диктаторські замашки, він не вмів іти на компроміси. Але, мабуть, ще менше був схильний до компромісів Степан Бандера, та й диктаторських нахилів йому не бракувало. Зрештою, його теж можна зрозуміти: молодий, темпераментний, п'ять років не мав куди прикласти свою енергію, зате мав досить часу, щоб укласти купу планів, а тут йому на всі пропозиції відповідають: ні! Із надрукованих в той час книг "Чому була потрібна чистка в ОУН" (видання прибічників Бандери) і "Біла книга ОУН. Про диверсію-бунт Яри-Бандери" (видання прибічників Мельника) розумієш – кожна сторона теоретично погоджувалася на мирні переговори, але... лише і після того, як протилежна "беззастережно капітулює". Мельник вимагав, щоб Бандера негайно розпустив свою "революційну ОУН", а Бандера – щоб Мельник її визнав. Слід також визнати, що кожна сторона докладала зусиль, щоб створити культ "свого" вождя. Наприклад, як розповідає про підготовку Краківського збору його учасник Микола Климишин: "Всі проекти різних комісій сходилися в одних руках Ст.Бандери, який виявив у той час найнаглядніше, чого він вартий та що він може зробити. Я подивляв усебічне охоплювання справ, якими він у той час керував. Я подивляв, як він з повним знанням підходив до справ і скільки разів він устрявав у справи, вирішно змінюючи проекти, над якими комісії проводили довгі дні на дискусії. Часто бувало, що він знімав з пляну нарад якусь справу, відкладаючи її до наступного дня, і хоч наради тягнулися до пізна вночі й ранком починались наново, він приносив свій проект розв'язки проблеми, широко та усебічно розпрацьований... На тих нарадах я укріпився в вірі, що він єдиний може у той час і взяти Провід ОУН у руки і повести справу найкраще".

У серпні 1939, коли багато суперників фракції Мельника ще не перебували в ув'язненні, вона скликала у Римі конференцію, на якій офіційно проголосила Андрія Мельника вождем ОУН. Проте 10 лютого 1940 року Степан Бандера зібрав конференцію в Кракові, на якій його фракція відкинула рішення Римської конференції. Не знайшовши компромісу, кожне угруповання оголосило себе єдиним законним проводом ОУН. Ті, що стали на бік Бандери, а це була молодь, стали називатися ОУН-Б або ОУН-Р (революційна), або просто бандерівцями; прибічників Мельника, що складались з поміркованих інтегральних націоналістів, називали ОУН-М, або мельниківцями.

Це, безумовно, дуже зашкодило справі інтегрального націоналізму. Ворожнеча між двома фракціями сягала такої гостроти, що вони нерідко боролися одна проти одної з не меншою жорстокістю, аніж з своїми ворогами. Тому українські інтегральні націоналісти виявилися глибоко розмежованими напередодні великих випробувань війни. До того ж запеклі чвари між ними завдавали шкоди всьому рухові українського інтегрального націоналізму й послабили його авторитет... Одним словом, плоди ми пожинаємо до сих пір. Мабуть, некомпетентна та дещо дивакувата влада у нас, українців, в крові.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Плохие пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.