Все хорошо

6 мая 2011, 08:14
Мэйкер Больших Денег
0
580

Полет нормальный


 

Дефицит бюджета удалось сократить слаженными усилиями всех ветвей власти. А поступления в пенсионный фонд даже растут! Похоже, что украинцы поняли и тезис о взаимосвязи поколений и хотят уже для себя обеспеченную старость.

Ко дню Победы в магазинах появится китайская гречка. Кое у кого уже цветет клубника. Девушки чуть-чуть еще укорачивают новые платьичка и усердно бреют волосатые ножки - тяжелое наследие янычар. Многие на садовых участках выполнили по три стахановских нормы копания земли. Я вот думаю:  если сложить эти все кубометры земли, то получился бы окоп длиной до США, наверное?

Мечта сбудется! Имейте терпение. Поезд счастья никогда не стоит. Вы обязательно прыгнете в него на ходу, автоматическая стеклянная дверь приветливо откроется перед вами. А за ней - Европа, цивилизация, блеск и роскошь, красивые женщины в платьях с вырезом на спине и с брильянтами, жгучие брюнеты на Ламборжини, дорогие напитки, балы, королевские особы - как прекрасна эта жизнь там, за стеклянной дверью!

Помечтайте, опершись устало на лопату. Ну, пусть не вы и не в этой жизни. Сколько поколений выросло без этого счастья - но ведь ради него? Зато дети и внуки - обязательно успеют. Некоторые уже там, за стеклянной дверью вагона в поезде счастья, весело постукивающего на стыках времени.

(С)

Коты

Смайлы

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

[1878]

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Плохие пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.