Рецензія на книгу "Хочу жити" Данила Чайковського

2 ноября 2012, 02:24
Студентка Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. 1 курс, 4 група.
0
289
Рецензія на книгу  Хочу жити  Данила Чайковського

«Хочу жити». Таке просте словосполучення, а усе в середини стискається від відчаю, та запізно. Тепер ми маємо змогу лише пам’ятати.

Хочу жити. Читаючи книгу Данила Чайковського з однойменною назвою, я не переставала дивуватись, звідки у героїв це бажання. Звідки у самого автора воно є, адже самі він виступає головним героєм. Нехай було змінено ім’я, використаний псевдонім, тяжко собі уявити стан письменника, коли його руки виводили страшні слова минулого.

Двадцяте століття принесло багато нових відкриттів, деякі з них кардинально змінили наше життя у кращий бік, але інші залишили небувалий кривавий слід в історії людства. Друга світова війна, саме поняття «світової війни» лякає усвідомленням масштабу трагедії. Мільйони людей полягли на полі бою, безстрашно йдучи на смерть заради спільної мети. Їх віра була сильнішою за смерть. Та ще більше дух перехоплює усвідомлення того факту, що була й інша сторона цієї жахливої доби. Саме її нам зобразив автор «Хочу жити». У той час як українці боролись за життя на полі бою, сотні тисяч їх братів, сестер, дітей та батьків, немов худобу вивозили до концентраційних таборів. Вони не мали не те, що шансу захиститись, а навіть померти людиною. О. Данський, це псевдонім автора, одним з перших наважився пролити світло на усі жахи нашого минулого, ризикуючи знову повернутися у той нелюдський жах. Така сміливість заслуговує поваги.

З перших слів розповіді можна відчути якийсь особливий ритм, відчуття повної безнадії і приреченості, на яку, здається, головні герої не зважають. Вона існує, але внутрішня сила українця сильніше будь-якого вироку. Не стільки лякаюсь жахливі описи сцен катування знесиленого люду, як це робить їх стан, взаємовідносини між діючими особами у їх останньому притулку. Який різкий контраст між українцями, що ладні відати останній шматок хліба незнайому в’язню, і їх катами, що у розвагу вибивають дух з рабів своїх, інакше полонених не сприймали, вигадуючи все нові і нові способи хизування власним станом. Як може бути так, що всі ми люди, а настільки різні у своїй моралі? Чому одні їдуть на розстріл замість молодших товаришів, а інші виривають життя з беззахисних тіл малих дітей? На це питання відповіді я не маю. Та мене дуже зачепила цитата, дуже влучно описуюча народ України: 

«Та ні один із нас, брате, не думав про вречу ще й розважав другого, коли біс сміявся до нього п'янким похміллям волі. А причина була проста: могло втекти десять, а решта друзів у тюрмі, себто до півтори сотні пішло б під мур. Німці були б їх розстріляли». 

Були випадки, коли в’язні повертались до пекла таборів без охорони. Що ж відбувається у душі змученого чоловіка, коли зникає перепона між ним і волею, а совість не дозволяє зробити перший крок? Ні росіяни чи євреї, що також зустрічаються на сторінках книги, ніхто на має такої сильної спорідненості, як брати-українці. 

«Ви, українці, найкраще тримаєтеся з усіх в'язнів. Забери від вас одного, то ви, як ті сороки, всі бігаєте за ним, щоби врятувати» - це визнавали навіть німці у таборах-в’язницях.

Не можу залишити без уваги цитування іншого твору, що має назву «Поза межами болю», автор якого О. Турянський. Ця хроніка передсмертних марень героєм твору Чайковського сприймається скептично: мовляв, звідки автору знати межі болю? Варто лише уявити, що пережила людина, якщо вона може казати подібне настільки спокійно. Особливість обох цих творів у тому, що це спогади авторів, реальні речі, до яких просто зневажливо було б додати художні елементи.

У завершенні історії головний персонаж, єдиний поміж усіх друзів, залишається на чужині. Так само як і автор. Соромно визнавати, що така людина загинула далеко від рідної землі, через криваву політику тих часів. Я вважаю, що подібні твори – це необхідність для кожного свідомого українця. Ніякий підручник з історії, скільки б там не було жахаючих фактів, не прояснить свідомість краще, не вплине так, як моторошні зізнання очевидця. Головне, аби читач був готовий до того, що бажає дізнатись. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Плохие пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.