Значення возз’єднання української держави

18 января 2013, 11:58
0
338

День Соборності

Поля, річки, ліси, вишиванки, чудові пісні і поети – все це говорить нам про рідну Україну. Цим ми завдячуємо нашим пращурам, які ще з давніх-давен крізь віки розбоїв, пройшовши важкий шлях від рабів до господарів власного життя, домоглися для нас свободи, визнання і багатої історії. Народ, суспільство, держава, родина – міцний, замкнутий ланцюг, кожна ланка якого не може існувати окремо від інших. Ідея єдності і соборності батьківських земель, так само, як ідеї незалежності й державного суверенітету, сильної централізованої влади, є головним змістом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком у цьому ряду і наш український народ. За свою багатовікову історію він, обороняючи власні кордони, свободу й гідність, ніколи не спокушався на чужі землі, не прагнув підкорити інших, не нав'язував їм своєї волі. Він завжди жадав миру, злагоди й братерства. Це кредо втілив у своєму «Єретику» безсмертний Кобзар, що бачив майбутнє України як велике об'єднання слов'ян, федерацію окремих незалежних республік із столицею у Києві.
Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, які значною мірою призвели до падіння Київської Русі, також переповнені давньоруські оповіді й повчання, літописи й літературні твори. Та марно закликали до єдності князі, літописці, автор геніального "Слова о полку Ігоревім".

Існує дві ідеї соборності: перша — соборність на землях України (код культури); друга — соборність в душах українських (якість культури). Дві ідеї соборності виникають у творця свідомості, яким виступає людина. В свою чергу, людській свідомості притаманне перевлаштування соціально-психологічного характеру. Як у сучасній український політиці, так і у роки минулої слави, під час виборення соборності України, українським політикам був притаманний психологічний чинник. Тому, наприклад, з вуст деяких сьогоднішніх політиків доносяться слова про розкол України, двомовність і т.д. Українське суспільство на кращій позиції, адже проведені дослідження показали, що саме природа виступає запобіжником розколу України — соборність в душах людських зберігається, незважаючи на балачки політиків.

Після розпаду Київської Русі українській еліті не вдалося ні об'єднати в межах національної держави етнічні українські землі, ні зберегти їхню незалежність. Превалювання серед можновладців особистих і регіональних інтересів над національно-державними зумовили неспроможність панівної верстви організувати й очолити боротьбу українців за створення незалежної соборної держави. Лише в роки Національної революції середини XVII ст. у національній самосвідомості усього народу стався, по суті, революційний прорив: уперше після загибелі Київської держави з'являється державна ідея, вироблена генієм великого гетьмана Богдана Хмельницького. Вона передбачала створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти усі етнічно українські землі. Ця державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть і аж до сьогодення.

Сам Богдан Хмельницький зробив усе можливе заради її реалізації. Він витворив Українську козацьку державу. Не були втрачені перспективи возз'єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності. 1 лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети.

Національна революція середини XVII ст. існування держави Богдана Хмельницького, трагедія Руїни обумовили те, що ідея соборності українських земель стала елементами суспільної свідомості українців.

Визначну, неперевершену роль у формуванні почуття української соборності, безперечно, відіграв Пророк нашої нації Тарас Григорович Шевченко. Ця ідея єдності українських земель, пролунавши зі сторінок "Русалки Дністрової", "Руської трійці" та "Книги битія Українського Народу" Кирило-Мефодіївських Братчиків, у поемах і віршах Тараса Шевченка і декларації Головної Руської Ради, проголошеній 1848 року, почали оформлюватися у виразну політичну програму в діяльності М.Драгоманова, галицьких "народовців", "Братства Тарасівців", творчості І.Франка, Ю.Бачинського, М.Міхновського, М.Грушевського. В.Липинського, фактично усіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст.

Українська революція 1917-1920 років зробила реальною мрію багатьох поколінь українців про об'єднання в єдину соборну державу. Вона увібрала в себе весь багатовіковий досвід національно-визвольної боротьби українського народу. Саме в роки визвольних змагань З надзвичайною силою розкрилися творчі сили, свободолюбство і національний дух українського народу. Внаслідок української революції утворилися дві демократичні держави - Українська Народна Республіка (УНР) і Західноукраїнська Народна республіка (ЗУНР). Державне існування України стало історичним фактом.

Але штучний вододіл розтинав тіло нашого народу, створював перешкоди на шляху його розвитку як єдиного політичного, економічного. соціокультурного організму. В розв'язаних частинах України формувалися відмінні риси господарської інфраструктури, політичної культури. етноконфесійних відносин. Русифікація Наддніпрянщини, Півдня і Слобожанщини ускладнювала поширення тут національно-визвольних ідей. Водночас західноукраїнський регіон відзначався високим рівнем національної свідомості населення та стійким прагненням до творення Національних форм суспільного життя. Попри всі зусилля поневолювачів, народ України через віки проніс мрію і волю до соборизації всіх українських земель у власній державі. Постання УНР і ЗУНР надало шанс до об'єднання, яким скористалися українські національні сили по обидва боки кордону.

Урочисто відзначаючи ювілей Акта Злуки УНР і ЗУНР, ми не маємо права обійти мовчанкою один з найважливіших етапів в історії змагань українського народу за свою соборність і державність, а саме період 1938-1954 років. Саме в цей час відбулося проголошення незалежності Карпатської України; завершилося збирання в межах колишнього СРСР основних етнічних земель українського народу; до складу УРСР увійшла Кримська область і Україна як член ООН включилась у світову політику.

Збирання українських земель і утвердження нових кордонів України в їх етнічних межах відкривало сприятливі умови для консолідації української нації, національного відродження й зростання національної самосвідомості українців. Незважаючи на жахливі жертви і втрати, ці роки увійшли героїчною сторінкою в літопис священної боротьби українського народу за свою державність і соборність. Вони засвідчили нескореність нації і невмирущість національної ідеї. Вони наблизили реальний суверенітет України, її незалежність.

Виявом вищої, історичної справедливості є Указ Президента про відзначення в Україні 22 січня Дня Соборності. Сьогодні, на початку 3-го тисячоліття ідея соборності постала з новою нагальністю й силою. Абсолютна більшість нашого суспільства - попри всілякі партійні розбіжності, попри різне національне походження, конфесійний розбрат - здатна сприймати і розуміти цей запит часу саме так. Інша річ, що немилосердні протяги історії, зрадлива віковічна доля пасербиці зробили залежною не тільки саму Україну, а, почасти, й психологію її дітей. Тепер ми пожинаємо плоди тих темних століть: часто носимо за плечима, як батрацькі торби, генетичну зневіру і недовіру, байдужість і підступність, зловтішність і жорстокосердя. Ми, на жаль, послуговуємося ними й сьогодні, тоді як пекучою вимогою злободення стає потреба миру й терпимості, злагоди й віри, жертовності й братолюбства.

За коротку мить років, за хвилини злагоди, нам таки вдалося зробити багато доброго і вічного. Найперша, найголовніша, найцінніша заслуга всієї спільноти, усіх гілок влади, кожного громадянина - мирний процес державотворення. Спільними зусиллями вдалося не допустити небезпечної конфронтації.

Відзначення річниці Злуки стало ще однією нагодою для об'єднання всього суспільства навколо стрижневої ідеї творення - державності. Ми всі різні, але прагнути одностайності у ставленні до батьківщини - наш священний обов'язок. Роз'єднане, розколоте суспільство не може бути творчим. Покоління безбатченків, покоління безплідних "правнуків поганих" не може бути продуктивним уже за своєю суттю. Зневіра, страх, злоба можуть сіяти лише ненависть. Ідея державності повинна, просто зобов'язана стати провідною в Україні! Всі інші - похідні від неї. Об'єднання навколо ідеї державності - це практичний патріотизм, непохитна віра у свої спроможності, оберіг духовного статку нації. Об'єднання навколо ідеї державності - це активне викорінення самозневаги, самозаперечення, самознищення...Як і далекого дев'ятнадцятого, недавнього дев'яностого, так і тепер зводиться воєдино собор людських душ. Скоординовані, дружні зусилля обов'язково повинні дати результативні наслідки. Передумовою справжнього соборного єднання держави є духовна злука всієї спільноти.

Державницька ідеологія в суспільстві й духовна сила Церкви мають стати провідниками цього процесу. Ідея державності здатна виступити рятівною домінантою для подолання й церковного розколу та розбрату. Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невтолима потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічною свідомістю мільйонів, готових заплатити позамежну ціну за її здійснення.

Тож День Соборності-свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акто злуки Української Народної республіки і Західноукрахнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День соборності відзначався з 1999 року. Свято встановлено в Україні«…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної республіки і Західноукрахнської Народної Республіки, для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року. У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. – прийняття 4 Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР. 22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехословаччині. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з’їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П’ємонту». Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Вся історія нашого народу - історія злетів і падінь саме ідеї соборності. Звільнивши творчий дух з лещат агресивного, руйнівного гонору, об'єднавши зусилля навколо спільної ідеї розбудови України, наш народ здатен вразити світ своїми здобутками!

Століттями розірваний український народ визволився з неволі —Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна— з Австро-Угорської імпериї — і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Сказано ж бо: "Ubi соnсоrdia, ibi victoria" – де злагода, там перемога!


 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Плохие пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.