Cиня і блакитна барви

2 августа 2016, 12:01
Публіцист. Блог про культуру, історію України та інше
0
33

не перевертайте прапор України

В українській культурі це барви вогню небесного, потойбічного походження, барви неба і моря за сонячної погоди (Войтович, с.513), але не води як субстанції. Іноді трапляється образ синього неба вночі, і воно справді таким здається при світлі повного Місяця.

 Народна загадка для дітей про небо і Сонце: «Голуба хустина, червоний клубок по хустині качається, людям усміхається». (Гураш, с.20) Загадка про нічне зоряне небо: «У синьому мішечку золотих ґудзиків багато». (Гураш, с. 51)

 В українських легендах синій колір асоціювали також з вогнем. Отже, блакитний колір неба українці могли цілком природно вважати проявом сонячного світла або полум’я якогось космічно-божественного походження.

 В одній західноукраїнській легенді йдеться про вогонь синього кольору (а не жовтого!), що горить над заклятими скарбами й очищає їх. (Мусіхіна, с.282) Сині вогники ніби-то перебігають по червоних жаринах догораючого вогнища. (Войтович, с.513)

 До речі, якщо подивитися на палаючу свічку в темряві, можна пересвідчитися в тому, що її вогник складається з двох барв: білої зверху і блакитної знизу.

 У літературному творі Київської Русі «Слово о полку Ігоревім» є вислів «тріпотять сині блискавиці».

 Український дослідник з діаспори Володимир Шаян у праці «Віра предків наших» висловив цікаву думку, що синій колір є символом електричної сили Перуна: «Синій Грім — це таємна потуга, що запліднює саму мужеську силу плідності. У цьому смислі це найбільше згущена Творча Сила Космосу… Ця препотужна барва Блакитного Грому є першою барвою прапору України». (Цит. за Лозко, с.304) Однак у цій же праці В.Шаян, як і багато інших дослідників, на жаль, плутався в тлумаченні синьої барви і як символу жіночності, води, а жовтої як символу Сонця, що є помилкою.

Валерій Войтович зазначає, що синій колір українці також пов’язували з «тим світом», тобто, з потойбіччям, простором перебування нечистої сили. (Войтович, с.513) Тобто, це ті самі небеса з погляду людини Середньовіччя — простір перебування різних духів, не лише нечистих. Ось чому синій колір, як і чорний, був також символом смерті або скорботи.

На старовинних українських іконах Преображення Христового блакитну і синю барву вживали, щоб намалювати світло божественного потойбічного (небесного) походження.

У книзі Дмитра Степовика «Історія української ікони Х-ХХ століть»  (Київ: Либідь, 2008) вміщено репродукції чотирьох образів Преображення з синім сяйвом:
с.Яблунів Львівської області 16 ст.,
с. Жогатин, Перемищина, 15 ст.,
с. Здвижень, Перемищина, 15 ст. (фрагмент образа "Страсті Христові"),
с. Мшанець Львівської обл., 15 ст. (фрагмент образа "Страшний Суд").

Образ Преображення Христового з с.Яблунів Львівської області. 16 ст. Ілюстрація з книги Степовика Дмитра «Історія української ікони Х-ХХ століть»  (Київ: Либідь, 2008)

Світло, яким був осяяний Христос під час його видимого преображення на горі Фавор (це теза християнської релігії), грецька іконописна традиція вимагала зображати білим. (Степовик, с.24)

Тому ми безсумнівно можемо стверджувати, що блакитно-синє сяйво навколо Христа на давніх українських іконах Преображення є породженням суто українських етнічних уявлень, корені яких у язичництві.

Також в XI столітті у Русі-Україні зустрічалися німби святих синього кольору. Зокрема, такі німби є в київському Софійському соборі і на малюнках-мініатюрах в Остромировому Євангелії XI століття.

Як відомо, німби на православних іконах є символом божественного cвітла, яке оточує святого. На фресках ХІ ст. Софійського собору в Києві німби навколо голів деяких святих повністю зафарбовані блакитним або червоним кольором (Нікітенко, с.20, 28). Це суперечить візантійській грецькій традиції малювати німби жовтими (золотими).

 А в тих святих, які в Софії Київській під тиском греків були зображені на золотому тлі із золотими німбами, межі самих німбів окреслені червоною або синьою фарбою (Нікітенко, с.25-27). Німб навколо голови Богородиці Оранти на мозаїці в головному вівтарі собору також окреслено червоним кольором.

Однак пізніше сині німби в українському іконописі вже не зустрічалися, а були дуже поширеними червоні та білі німби.

Звісно, жовті німби, нав’язані візантійською грецькою традицією (що спиралась на язичницькі уявлення греків), а з XVIII ст. нав’язані ще й Москвою, теж є у великій кількості.

***

На Поліссі була легенда, що чарівна квітка папороті, яку треба шукати в ніч на свято Купала (літнього сонцестояння), цвіте синім кольором. (Войтович, с.513)

 Священна рослина бога Сонця — «хрещатий» барвінок, що цвіте голубим або світло-фіолетовим. Барвінок обов’язково саджали на могилах чоловіків, а також він був одним з головних компонентів весільного вінка молодої та прикрасою весільного короваю під час першого шлюбу.

 У селах під Харковом на початку ХХ століття селяни-українці обов’язково святили в церкві на свято Спаса (православне свято Преображення Христового) пучечок синіх волошок (додатково до всього іншого), який потім вішали в сінях хати голівками додолу, «щоб усяка нечисть не наблизилась до хати». Сушені квіти волошок чоловіки додавали «для смаку» до тютюну, який курили. (Федорова, с.28)

 Синій в одязі

 Маленьким дівчаткам, які ще не мали місячних, вплітали в коси голубу стрічку, а не червону. Це була ознака їхньої дитячої чистоти, близькості до небес. Дівчинку з блакитною стрічкою на голові спостерігаємо на картині українського художника Миколи Пимоненка «Великодня заутреня в Малоросії» (1891). І в пісні «Розпрягайте, хлопці, коні» козак відповідає на ревнощі коханої, що та, з якою він розмовляв, є ще неповнолітньою: «Вона ростом невеличка, ще й літами молода, руса коса до пояса, в косі стрічка голуба».

 Валерій Войтович зазначає, що синій колір українці також пов’язували з «тим світом», тобто, з потойбіччям, простором перебування нечистої сили. (Войтович, с.513) Ось чому синій колір, як і чорний, був також символом смерті або скорботи.

 На всій Лівобережній Україні, на Наддніпрянщині і в басейні Десни, у ХІХ столітті ні сорочки, ні зав’язки, ні намітки, ні рушники одними лише синіми нитками не вишивали. (Корнієнко, с.9) (Зайченко)

 Олекса Воропай також помітив цю особливість, аналізуючи вишивки переважно із Західної України й написав: «Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки в поєднанні з червоними». (Воропай, т.ІІ, с.318) Останні дослідження і музейні колекції України свідчать про те, що все ж таки сині нитки вживались не лише в поєднанні з червоними, але й жовтими, чорними (на вдовиних сорочках).

 У музейних колекціях трапляються зразки (Зайченко, с.84, 98) з незначними елементами синього кольору, який завжди є лише доповненням до основних кольорів вишивки і, певно, мусив мати якесь інформативне для інших людей значення.

 Припустимо, що синьою або чорною ниткою в один рядок могли доповнювати вишивку на зав’язці (древній аналог буденної хустки на голові) на знак того, що жінка — удова. (Зайченко, с.85) Відомо, що старі бабусі в ХІХ ст. носили намітки або зовсім без вишивки, або з чорними хрестами на обох кінцях. (Воропай, т.ІІ, с.323) Віра Зайченко зазначила, що наприкінці ХІХ ст. вдови носили сорочки, вишиті лише чорним кольором. (Зайченко, с.179)

 Однак, на Чернігівщині, Київщині й Полтавщині наречений ХІХ ст. одягався в синій жупан. (Сметана, с.51). До того ж, на Київщині й Житомирщині плечовий чоловічий одяг «доломан» блакитного кольору, зокрема, серед військових, зафіксовано документами Речі Посполитої ще на початку XVII століття. (Шаменков)

 Весільним одягом нареченого на Полтавщині ХІХ ст. були сині шаровари; але на Центральному й Західному Поліссі, Закарпатті — влітку вузькі штани з доморобного полотна білого або світло-сірого (сивого) кольору, взимку вовняні чорні поверх сподніх білих, на Гуцульщині й Покутті — штани з червоно-вишневого сукна. (Сметана, с.88-108)

Утім, сам факт носіння синіх штанів українцями XVI-XVII століть підтверджують документи Речі Посполитої. (Шаменков)

 Носили одяг з тканин синього кольору і заміжні жінки середнього віку. З картин Миколи Пимоненка та інших художників ХІХ ст. можна також зробити висновок, що й маленьким дівчатам шили плечовий одяг із синьої тканини.

 Певну тканину синього кольору в Україні ХІХ ст. називали «чумачкою».Можливо, її привозили чумаки з Півдня.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: державний прапор,день державного прапора україни,прапор України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.