Метал богині води — срібло

1 августа 2016, 16:28
Публіцист. Блог про культуру, історію України та інше
0
20

не перевертайте прапор України

Українці ХІХ століття вважали срібло цілющим металом (Корнієнко, с.16), а також сильним оберегом, здатним проганяти нечисту силу (Мусіхіна, с.112).

 Це вірування походить від зв’язку срібла з водою. Тому що у язичництві саме воду, особливо джерельну, вважали такою, що очищає не лише бруд тіла, але і від негативних енергій і впливів, так би мовити. Причому, без церковного освячення. Це чітко простежується у збережених до початку ХХ століття українських обрядових обливаннях, купаннях, у практиці сільських знахарок і бабів-повитух.

 Українці вірили, якщо дуже довго зберігати хрещенську воду, якої набрали ввечері перед Водохрещем (6/19 січня), то вона перетворюється на живе срібло і світиться вночі (Мусіхіна, с.294).

 Щоб зцілитися від зурочення, умивалися зі срібної ложки (Мусіхіна, с.113).

 У Карпатах вночі проти Нового року господиня опівночі, одягши чоловічу шапку, йшла до джерельної кринички, набирала в посудину води і приносила додому, де змащувала цією водою чоло усім присутнім. Після цього клала в горнятко з цією водою срібні монети і вранці вдосвіта давала умитися дітям (Скуратівський, с.27).

 Існує донині в Україні народне вірування, що срібло освячує, дезінфікує воду. Багато хто переконаний, що священики в церквах святять воду тільки так, опускаючи в неї срібні хрести. Хоча жодної вимоги щодо використання срібла для цього в правилах Православної Церкви нема. Більше того, від сучасних богословськи освічених священиків можна почути роз’яснення про те, що це зовсім не срібло освячує воду під час водосвятних молебнів, і що святити воду можна дерев’яним хрестом. Але деякі священики справді використовують для освячення води срібні хрести.

 Цікаво, що згідно з дослідженнями санепідемічних державних органів, вода більшості природних джерел на території України справді містить срібло. І споживання такої води визнане сучасною наукою корисним для здоров’я.

Срібні прикраси

Головною символічно-магічною прикрасою незаміжньої молодої дівчини, що уособлювала собою молоду богиню води, українці XVII-XIX століть вважали коралове намисто різних відтінків червоної барви (Воропай, т.ІІ, с.310). Часто українські золотарі (ювеліри) його доповнювали срібними намистинами, але у жодному разі не золотими. (Корнієнко, с.15)

У комплекс шийних жіночих прикрас лівобережної Черкащини ХІХ ст. входили також срібні ланцюжки із срібними підвісками. (Корнієнко, с.16)

 Молоді дівчата в ХІХ ст. носили срібні чи срібні позолочені сережки-«маківки» з підвісками або без них. Заміжні жінки-молодиці і літні жінки носили дуті або пласкі сережки-півмісяці зі срібла (Корнієнко, с.16, 30) або золота. У наш час я особисто бачила старих бабусь лише із золотими такими сережками, а не срібними.

 За часів Київської Русі в XI-XIII століттях люди (жінки?) на землях України носили на шиї золоті або срібні амулети-змійовики, на яких було зображено жіночу голову з волоссям у вигляді змій, а на іншому боці — зображення Ісуса Христа чи Богородиці чи святих. Це було проявом двовір’я, адже християнство після «хрещення Русі» насправді ще довго не могло перемогти язичництво. Змій, а особливо вужів, у язичницькій релігії слов’ян пов’язували з богинею води.

Чернігівський змійовик ХІ ст. Джерело - Вікіпедія.

Мода на носіння подібних прикрас збереглася в українській народній культурі аж до ХІХ ст. у вигляді срібних або золотих дукачів — великих монет, які носили жінки на шиї. (Корнієнко, с.15) Найкращим дукачем вважали такий, на якому було викарбувано ювеліром образ християнської святої, ім’я якої носила жінка. [Воропай, т.ІІ, c.313]

 Це свідчить про те, що в давніші часи срібні прикраси носили жінки, які своєю покровителькою вважали богиню води, а золоті — хто вважав покровителькою богиню землі.

 Можливо, це залежало не лише від сімейного статусу, а й від астрономічної дати дня народження, адже і в православній Церкві зберігалась традиція давати імена новонародженим залежно від дня пам’яті святого у церковному календарі.

На користь цього припущення свідчить стара традиція, згідно з якою, золотого або срібного дукача дівчинці повинен був дарувати хрещений батько на першу річницю хрестин. (Воропай, т.ІІ, c.313)

Тропінін Василь. Подолянка. ХІХ ст.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: державний прапор,день державного прапора україни,прапор України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.