Сонце - джерело білого світла

19 июля 2016, 19:33
Публіцист. Блог про культуру, історію України та інше
0
19

не перевертайте прапор України

У язичницькій традиції русинів-українців кольорами бога Сонця були білий і червоний, але не жовтий.

 В українській мові є стале словосполучення: «білий день» — це час від сходу й до заходу Сонця, потім настає «чорна ніч». Українська весільна пісня до короваю на Підляшші: «Славний я, хороший я своєму дитяті коровай впекла: як день білий, як сир цілий, як ясноє сонце!» (Борисенко, Традиційне весілля, с.37).

 Якщо спробувати подивитися на Сонце вдень — то можна побачити лише сліпуче біле сяйво. Є дитяча народна загадка про Сонце: «Всі його люблять, всі його чекають, а хто поглянуть хоче — вмить примружить очі». (Гураш, с.7)

 Тисячу років тому головною священною твариною бога Сонця слов’яни вважали білого коня. (Лозко, с.390) Це вірування українці й білоруси зберегли в своїх легендах та обрядах до початку ХХ століття. Так, в обрядах на честь весняного бога Сонця-Ярила білоруські дівчата одягали одну дівчину в біле покривало або керею, прикрашали її голову вінком квітів й садили її на білого коня. У переказах про Ярила його уявляли парубком, що їздить на білому коні або ходить по землі, при цьому обов’язково одягненим у білий одяг. (Воропай, т.І, с.288)

 Святий Юрій, який також уособлював бога Сонця, у народних переказах завжди їздив на білому коні. (Скуратівський, с.120) Так його і на іконах малювали.

 

Ілюстрацію взято з сайту Волинського краєзнавчого музею. Україна.

Білокора береза в давній українській традиції також була деревом бога Сонця, чоловічим деревом. (Шаян Володимир. Постать «Берези» у староукраїнському культі «Різдва»)

 Назву соняшника, завезеного до нас із американського континенту, народ пов’язав із Сонцем зовсім не через жовтий колір квітки, а через те, що ця сонцелюбна рослина протягом дня повертає свою колоподібну квітку за рухом сонця, причому не лише в сонячні дні, але й у хмарні. (Максимович Іоанн,  с.226)

 Щодо солі, то етимологічно її назва пов’язана з однією з давніх назв Сонця — солонце (ходити посолонь — це ходити по колу за рухом Сонця на небі, тобто, за годинниковою стрілкою). Процес видобування солі безпосередньо був пов’язаний з Сонцем: морську воду випаровували під сонячними променями. Сіль, зауважте, має білий колір.

З прийняттям християнства головним уособленням бога Сонця в народі став Ісус Христос. Цікаву ікону Христа-Вседержителя середини XVIII століття можна побачити в іконостасі храму Архістратига Михаїла в Київському музеї просто неба (скансені) біля с. Пирогів: на ній Христос одягнений у білу сорочку, підперезаний синім поясом, закутаний у синій плащ.

Існує також багато інших давніх українських ікон, де Христос зображений у білому одязі, а не у жовтому, як того вимагала грецька іконописна традиція. (див. Степовик Дмитро. Історія української ікони Х-ХХ століть. - К.: Либідь, 2008.)

Були дуже поширені в українському іконописі червоні та білі німби. Німби на православних образах є символом божественного cвітла, яке оточує святого. Білі німби протримались найдовше — до початку ХХ століття. Можливо, тому, що білий колір не настільки різко відрізняється від жовтого, як червоний. Жовтий колір німбів нав’язували греки від часів хрещення Київської Русі, а з XVII ст. нав’язувала Москва.

В Індії також існували релігійні течії вогнепоклонників, священнослужителі яких одягалися у білий одяг. Такого служителя культу вогню зображено на картині російського художника ХІХ століття Василія Верещагіна «Священик парс (вогнепоклонник)» (м. Бомбей, Індія).

Білий одяг

Аж до початку ХХ століття в українському суспільстві зберігалися стародавні неписані правила щодо того, що барви і види одягу, прикраси, орнаменти вишивки, навіть зачіски мають відповідати віку і суспільному стану, заняттям особи, а також символіці певного свята. (Корнієнко, с.6, 8, 9, 10, 16; Воропай, т.ІІ, с.312, 323, 326, 332, 338, 342, 385.)

 Бог Сонця вважався покровителем мирних сільськогосподарських занять, мирного способу життя. Тому аж до сталінської колективізації та Голодомору українців 1933 р. у білих сорочках і білих шароварах (штанях) ходили влітку косарі, селяни-хлібороби, пасічники, чумаки, які їздили до Криму по сіль, — тобто всі ті люди, рід занять яких особливо потребував сонячного світла й тепла.

 Т.Г.Шевченко у повісті «Наймичка» дав детальний опис одягу заможного чумака Якима Гирла: «Сорочка на ньому чиста, біла, шаровари теж білі; він не любив різних московських китаєк, а носив усе біле; чоботи на ньому добрі, юхтові». (Шевченко, с.21) «Китайкою» українці ХІХ ст. називали шовкову чи бавовняну тканину (з візерунками чи без них), найчастіше червоного, а також синього  кольору, яку поставляли купці через Персію або Московію аж із Китаю. Тканину синього кольору називали також «чумачкою».

 Цікаво, що сербські селяни-косарі в ХІХ столітті так само вдягалися у все біле.

Виготовленням білого домотканого полотна з льону в давнину займалась майже кожна українська родина, особливо на Поліссі. Технологія вибілювання полягала в тому, що тканину мочили у воді й сушили під сонячними променями протягом тижня й довше.

 Бог Сонця вважався також покровителем шлюбу, особливо першого, бо й сам одружувався з молодою богинею води на свято Великодня, що, на мою думку, за слов’янським язичницьким календарем припадало на астрономічний день святого Юрія.

 Вважаю, що саме тому всі слов’янки Європи після одруження покривали голову білою наміткою з червоними смужками на кінцях. Українськими етнографами зафіксовано народне пояснення цієї традиції, де прямо згадується Сонце: "Заміжня жінка не має світити грішним волоссям проти Божого Сонця". (Зайченко, с.29)

Не випадково на Вінничині початку ХХ століття обряд покривання нареченої доповнили прикріпленням до вінка поверх білого серпанку однієї стрічки білого кольору, якою заміняли різнокольорові стрічки, в які молода була одягнена протягом першої частини весілля. (Традиційне весілля, с.154)

 Головну шлюбну церемонію українського весілля зазвичай призначали на неділю, а неділя була за язичницькими уявленнями днем бога Сонця. Ось чому весільну сорочку вишивали білими і/або червоними нитками, з обов’язковим орнаментом — хрестами різних видів, майже на всій території України: на Чернігівщині (Зайченко, с.26), Черкащині й Полтавщині (Корнієнко, с.9) та в інших регіонах.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: державний прапор,день державного прапора україни,прапор України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.