Жовта або золота барви, бурштин

29 мая 2016, 11:33
Публіцист. Блог про культуру, історію України та інше
0
40

не перевертайте прапор України

Жовтий або золотий колір в українській традиції є одним з кольорів богині землі — Великої Матері й Бабусі, дружини верховного бога Перуна. Золотий і срібний — це також символічні барви зірок на небі, але про це в наступному розділі.  

Барвами богині землі в українців були відтінки від жовтого до коричневого, а також чорний (Мусіхіна, с.308). Щодо чорного, то це, як слушно зауважив Олексій Братко-Кутинський, специфічно українське уявлення, оскільки ґрунти чорного кольору більше ніде на планеті Земля не зустрічаються. (Братко-Кутинський, с.20) А в етногенезі українців брали участь різні давні племена, які бачили і пожовклі від палючих сонячних променів степи, і пустелі Ірану, і узбережжя морів, і це відображено в українській культурі.  

У народному фольклорі та в поезії Тараса Шевченка є поширеним стійке словосполучення «жовтий пісок».  

Земляну долівку хат на Придніпров’ї покривали жовтою глиною (щоб тепліше було), а рудою (тобто, червонувато-коричневою) глиною обводили підвалини в хаті та призьбу надворі. (Скуратівський, с.96)  

Вивчення походження топонімічних назв типу «Рудка» дозволяє стверджувати, що так називали річки, села, місцевості, де видобували глину. Узагалі, глина («рудка») — така ж символічна субстанція богині землі, як і узагальнене «земля». (Мусіхіна, с.306)  

Аж до початку ХХ століття в українському суспільстві зберігалися стародавні неписані правила щодо того, що барви і види одягу, прикраси, орнаменти вишивки, навіть зачіски мають відповідати віку і суспільному стану, заняттям особи, а також символіці певного свята. (Корнієнко, с.6, 8, 9, 10, 16; Воропай, т.ІІ, с.312, 323, 326, 332, 338, 342, 385; Шевченко, с.21)  

Заміжні жінки середнього віку (30-40 років) і жінки старшого віку, які собою уособлювали богиню землі, носили одяг переважно стриманих, темних кольорів (крім сорочок і наміток, звісно): коричневого (рудого), чорного (Корнієнко, с.10), але носили також і одяг жовтого та «пісочного» кольорів.  



Рокачевський Опанас. Портрет літньої селянки. ХІХ ст.

Була поширеною і вишивка сорочок коричневими (рудими) та жовтими нитками (Корнієнко, с.9; Зайченко, с.83), а серед багатших верств — «золотими» замість жовтих. (Зайченко, с.44, 74)

Варто знати, що вишивка золотими нитками відома на території України, як мінімум, дві тисячі років: залишки шиття золотом знайдені в похованні знатної сарматки в селі Ковалівка Миколаївської області, яке датується І ст. н.е. (Зайченко, с.108)  

У 1923 р. етнограф Ніна Заглада (згодом репресована владою СРСР) писала про жіночий одяг села Старосілля на Чернігівщині: «У старовину носили жінки на голові так звані «золоті очіпки», що шилися з парчі. Очіпок запинався зверху наміткою. У Старосіллі кілька старих жінок ховають «золоті очіпки» з намітками «на смерть»…» (Воропай, т.ІІ, с.324)  

Знаючи про те, що часто українки відкладали як «смертний одяг» свої весільні сорочки, можна було б подумати, що це ті золоті очіпки, які вдягали після весілля. Але ні, Олекса Воропай подає відомості, що молодиці, які нещодавно вийшли заміж, носили білі вишиті очіпки, а вдовиці, які бажали вийти заміж вдруге — убиралися в червоні очіпки (своєрідний сигнал чоловікам). (Воропай, т.ІІ, с.326)  

Металом богині землі було золото («злато»).  

Заміжні жінки-молодиці і літні жінки ХІХ ст. носили дуті або пласкі сережки-півмісяці зі срібла (Корнієнко, с.16, 30) або золота (особисто я бачила в ХХ ст. старих бабусь лише з золотими такими сережками, а не срібними).  

Як уже зазначалося в розділі про барву води, імовірно, у давніші часи срібні шийні прикраси типу «дукачі» носили жінки, які своєю покровителькою вважали богиню води, а золоті — хто вважав покровителькою богиню землі.  

Золото також вважали цілющим. У ХІХ ст. у Черкаському районі, щоб запобігти хворобі «золотусі», дівчаткам з дворічного віку проколювали вуха і одягали маленькі золоті сережки. (Корнієнко, с. 16)  

Бурштин (янтар) — камінь богині землі.  

Олекса Воропай та й інші етнологи зауважили вже давно, що українки похилого віку за традицією якщо й носили намисто, то темне і в незначні кількості: один-два разки. (Сметана, с.65; Воропай, т.ІІ, с.312)  

Одну низку намиста з бурштину жовтого, рудого кольорів в Україні ще навіть і в ХХ ст. (власні спостереження авторки на Чернігівщині й Київщині) носили жінки віком десь за 50 років і старші.

Таке намисто було відоме на території України ще за доби Київської Русі. (Воропай, т.ІІ, с.308)  

Моїй матері її свекруха подарувала бурштинове намисто вже після того, як мати народила дітей, коли їй було років 40 (північно-східна Чернігівщина).

Існує народне повір’я, що носіння жінкою бурштинового намиста попереджає і лікує хвороби щитовидної залози. А за даними сучасної медицини, розлади функції щитовидної залози досить часто трапляються в жінок після пологів, а також під час настання клімаксу.  

Характеристика бурштину як «сонячного каменю» походить не з української культури, та й слово «бурштин» запозичене через польську мову з німецької. У ХІХ столітті бурштинове намисто українки називали «щире намисто». (Сметана, с.65) Водночас у фольклорі існував стійкий вислів «щирая дружинонька».  

***
Напередодні п’ятниць Зелених свят, під час яких гілками липи на чернігівському й київському Поліссі прикрашали покуть у хаті та храми, українці ХІХ століття фарбували крашанки обов’язково лише в жовтий колір (Скуратівський, с.141, 150), на відміну від червоних крашанок до Великодня — сонячного свята за походженням із язичницьких традицій.  

Жовтим цвітом квітнуть липа й бузина, які були священними рослинами богині землі (за результатами моїх власних досліджень).  

Жовтим цвітом цвіте кульбаба, і ця українська назва дослівно означає «вагітна жінка» — куль-баба, бо куль — це мішок з наповненням, а коло — кругле, як живіт вагітної. Білий сік всередині нижньої частини листя кульбаби називається по-народному «молочком кульбаби». Слід зауважити, що ця рослина — одна з небагатьох, що є безпечними для вживання під час вагітності і є навіть корисною, бо містить багато вітамінів. 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: державний прапор,день державного прапора україни,прапор України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.