А вам не здається, що це про нас?

30 ноября 2015, 13:28
журналист
0
50

Минулого тижня Криворізький академічний театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху» представив на суд глядачів свою версію всесвітньовідомої трагікомедії ірландського драматурга, лауреата Нобелівської премії по літературі Семюеля Беккета «Чекаючи на Годо».

     Свого часу п’єса принесла автору славу найоригінальнішого і найвпливовішого драматурга століття. Критики-сучасники називали її загадковою, складною і безкомпромісною, яка не відповідає звичній конструкції драматургічних творів, але разом з тим - максимально ясною і виразною.

     Драматична постановка у виконанні акторів театру пластики – це завжди цікаво, неповторно. Зацікавленість викликає ще й той факт, що у створенні вистави брали участь одразу троє талановитих режисерів: Володимир Фьодоров, доцент Київського університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого; Олександр Бєльський, художній керівник «Академії руху»; та Сергій Бєльський, режисер, актор театру.

     - Наш колектив уже звертався до творчості Семюеля Беккета, - нагадав перед початком вистави Олександр Гнатович Бєльський, - першою спробою була психологічна драма, моноспектакль «Остання стрічка Креппа». Автор дуже складний, п’єса «Чекаючи на Годо»,  написана ним в кінці 40-х, більш як півсторіччя тому, не втратила своєї актуальності й досьогодні.

     Важко стисло розповісти, про що йдеться, концептуальність вистави передбачає безліч інтерпретацій з позицій релігійних, психологічних, філософських. Це нескінченна розповідь про пізнання долі людської. З одного боку – розмова про одвічні цінності, пошук сенсу життя; а з іншого  -  можна сказати словами з п’єси: «Нічого не відбувається, ніхто не приходить, ніхто не йде - це страшно». Плин часу, який нічого не змінює. Персонажі звично, майже інертно, чекають на Годо, якого не знають і якого ніколи в житті не бачили, в надії, що саме він вирішить усі питання, розв’яже всі проблеми.

      – Ми не можемо піти, бо чекаємо на Годо. А якщо він не прийде, то ми повернемося сюди завтра, або післязавтра… І так до тих пір, поки він не прийде. Поки не вирішиться наша доля. Яку роль  ми в цьому граємо? Прохачів? У нас більше немає прав? Ми їх втратили? Ми їх розтринькали!

     Нова, незвична для «Академії руху» подача вистави: і актори, і глядачі знаходяться на сцені, майже пліч-о-пліч, очі в очі. Включення елементів, притаманних цирковим виставам, мюзиклу,  викликають сміх, але згодом розумієш, що це своєрідне підкреслення приниження, втрати людської гідності. Дійство, розгортаючись, охоплює усіх.  Пристрасна, виразна гра артистів, поєднання пантоміми і класичної драматургії зробили сприйняття спектаклю більш зрозумілим, але ні в якому разі не спрощеним.

     Після закінчення вистави все було, як завжди в «Академії руху»: оплески, квіти, вітання… і раптом у повній тиші вигук: «А вам не здається, що це про нас?»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: театр,премьера,Кривой Рог,академия движения
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.