Чому не стали щаслвими Едварда і Глан

8 октября 2015, 12:11
журналист
0
6

Річ піде про один з найкращих романів видатного норвезького письменника Кнута Гамсуна про велич і красу природи та трагедію нерозділеного кохання.

Відбувалося все у далекому 1885 році: «У великому білому домі біля самого моря доля звела мене з людиною, на короткий час зайнявши мої думки», - так починає свою розповідь Глан, який так і не зміг пізнати щасливого життя з прекрасною дівчиною на ім’я Едварда.

Зустріч героїв роману була випадковою, так звеліла сама природа проливши свої небесні сльози задля щастя молодих і звела їх в один час в одному місці, а саме у сараї для човнів: «Випадок, чистий випадок», - говорить наш герой, хоча і випадковою цю зустріч не назвеш. Почуття поєднали два серця. Але, нажаль, щасливого кінця ця історія кохання так і не пізнала.

Настільки різні, настільки протилежні два поняття: чоловік та жінка.

Глан покохав цю дівчину, та й в Едвардених почуттях сумніву не було, але вони так і не знайшли екватор своїх відносин. І залишається питання: «Чому?», адже почуття були взаємними. Значить одного кохання недостатньо, потрібні ще чинники які впливають на відносини людей. Майже ніхто ніколи не помічає, що відбувається в глибинах живої душі. Людина страждає не тільки коли кохання не розділене,- саме кохання для неї мука. Кохання героїв роману Гамсуна трагічне. Вони гинуть тому, що кохають. Їх тягне один до одного неподоланна сила, але вони не можуть поєднатися. Вони потрібні один одному як вода живому організму, але цю спрагу неможливо заспокоїти. Вони викрали серця один в одного та нещадно кололи їх голками.

Стільки проблем приніс їх роман довкола себе, це як троянда, прекрасна троянда, але з такими великими й болючими шипами.

 Їх різні суті, начала, погляди, десь принципи та гордість побудували величезну стіну між ними, залишивши маленькі щілини через які хоч трохи проникає кисень до легень.

А кохання воно таке: воно б’є, знищує, ріже, а потім заціловує твої рани й підіймає з колін. Це все стає циклом. Той хто не здається, хто падаючи підіймається, той хто знаходить, доповзає до екватора відносин та почуттів, до якого так і не дійшли герої роману Кнута Гамсуна, нажаль не змогли.

Так побудована людина, ми самі собі псуємо життя, адже ніхто нас не змушує обирати не ті професії, пов’язувати своє життя не з тими людьми й купляти собі незручне взуття. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.