Таке тривале повернення додому...

13 мая 2015, 12:18
Журналіст, письменник
0
23

1925-го А Добровольський,майбутній письменник, перекладач, сценарист закінчив семирічку. 19.05. 2015 р. на фронтоні рідної школи відкриють меморіальну дошку. 23-літньому в`язню сталінських таборів

У полудень, 19 травня ц.р., на Вінниччині, у мальовничому селі Клекотина Шаргородського району, на обійсті середньої школи, де навчається нині понад шістсот місцевих дітлахів, відбудеться велике торжество. Сюди мають з’їхатись учителі-мовники зі всього району, директори шкіл, представники громадськості і Клекотини, і двох сусідніх сіл – Мурафи та Слободи Мурафської, які фактично об’єднані в один електоральний конгломерат, бо кордони населених пунктів проходять буквально по спільних вулицях і межах людських садиб. Буде районне керівництво, представники громадськості, письменники Вінниці, Києва. Тут на фронтоні навчального закладу відбудеться відкриття меморіальної дошки пам’яті письменника, поета, перекладача, сценариста Аркадія Захаровича ДОБРОВОЛЬСКОГО. 23-літнього в’язня сталінських таборів. Громадянина, який усе своє полум’яне життя боровся за незалежність і свободу  рідної України. А тепер, через дев’яносто літ після завершення сільської семирічки, повертається в рідні краї. Себто, додому.

Важливу роль у справі вороття імені Добровольського його читачам і глядачам прислугували, гадаю, і мої дві літературні розвідки  «Co komu do tego?» та «Стосунки двох, які рухають і сонце, і свтила», опубліковані й у цьому Інтернет виданні. А загалом ви можете прочитати ці публікації у розділі «Посилання» на сторінці Аркадія Добровольського в українській Вікіпедії.

         Коли кропива приємніша за шафран

Життя і творчість українця Аркадія Добровольського – зразок рафінованого шовінізму великоросів щодо талановитих «молодших братів». Молодий і активний сценарист Київської кіностудії, сподвижник представників «розстріляного Відродження» Григорія Косинки, Бориса Антоненка-Давидовича та інших спізнав сповна не лише тюрми і каторги, а й керованого з Москви творчого забуття.  При чому в тому найгіршому варіанті, коли твої здобутки демонструються повсюдно, ними захоплюються, їх удостоюють найвищих державних нагород, а ось творця позбавляють авторства.

Загляньте лишень до Російської енциклопедії кіно, поцікавтеся, хто, приміром, є авторами сценарію знаменитої радянської кінокомедії «Багата наречена». Читаємо: Євгеній Помєщіков і АРКАДІЙ ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ. Тепер звірте ці дані з самим кінофільмом. У титрах картини значиться саме лише прізвище росіянина Помєщікова. (Дивіться тут.) Але весь фільм - це яскрава, в дусі радянського агітпропу картинка української веселої, присолодженої колгоспної натури. Всі без винятку герої – від перукаря, обліковця до трактористів і жниварів виряджені у колоритні вишиванки, з танцями й піснями. Російськомовні персонажі так і сиплять українськими дотепами, приколами. Зрозуміло, що все це виписано стараннями єдиного українця в творчій групі творців кінострічки Аркадія Добровольського, позаяк Є. Помєщіков – виходець з Юзівки, навчався у Москві ніколи не послуговувався української, фактично гидував нею. Режисер Іван Пир’єв - дрімучий московіт. Уся бригада акторів, технічний персонал також з білокам’яної. А фільм вийшов з густою українською начинкою. Заслуга лише Аркадія Добровольського.

Коли фільм показали українському кіношному керівництву, ті спершу виразно завовтузилися у кріслах, а згодом перейшли на крик та ґвалт. Ні, таке показувати в Москві не можна, ми не дамо добро на представлення подібної продукції, вихід її у світ – був їхній вердикт. Це, мовляв, скрита дешева провокація з примітивного прославляння українства, коли фільм готується для всієї багатонаціональної держави, де все має бути вичорнено московітським. І це було серйозне каміння в город саме молодого сценариста Аркадія Добровольського, котрого, не в останню чергу й через цю приховану «диверсію»  ув’язнили, відомо, на самому початку 1937-го. До цього часу його старших товаришів Григорію Косинку уже розстріляли, засудженому до страти Борису Антоненку-Давидовичу якимось дивом смертний вирок замінили на десять років каторжних робіт.

Аркадій втрапив до залізних лещат репресивної машини саме за свою творчість. Пришили «троцкізм», який йому був такий далекий і незрозумілий, як те, чи є життя на Венері. Не врятувало молодого сценариста навіть те, що режисер картини Іван Пир’єв все-таки добився того, аби пригальмований вірнопідданою українською цензурою для прокату фільм показали Йосипу Сталіну. Вождь народів переглянув його і знайшов, що це дуже потрібна кінокартина для стимуляції активної колгоспної праці. Стрічку зняли з полиці, куди вона потрапила під арешт ще 1936 року. Прем’єра  відбулася  2 березня 1938 року. Тим часом автор сценарію Аркадій Добровольський уже майже рік рубав ліс на Північній Колимі під Магаданом.  

Відтоді поминуло без малого вісімдесят літ, але московіти не заспокояться. Поцікавтеся, хто є автором сценарію «Багатої нареченої» в знаменитому КиноПоиску.Ру. Переконайтеся самі – чітко й однозначно записано – Євгеній Помєщіков і Володимир (?) Добровольський. Який ще Володимир Добровольський? У російській і українській літературах митця потрібного калібру немає взагалі. Можливо, в Інтернет виданні просто помилилися?  Тоді давайте перевіримо таке в російській Вікіпедії. І тут та сама дурниця – вказано якогось неіснуючого саме Володимира (?) Добровольського.

Ці особливі умови життя, коли тебе, через твої, так би сказати, нереспектабельні національні корені, простецьке селянське походження намагаються применшити, зробити другорядним, завжди поверталися тим, що українці краще інших вживалися в ситуацію, пристосовувались до обставин, знаходили зручні виходи зі скрути. Таким урешті-решт і став Аркадій Добровольський. Життя навчило його бути винахідливим. Двадцять років поспіль валити ліс – такого, мабуть, не витримає ніхто. Тому на Колимі він стає фельдшером… моргу, а потім працює директором… хлібопекарні.

Щоб детальніше розповісти про те, як жилося нашому земляку на Колимі, я звертаюся по допомогу до письменника австрійського походження Пітера (Петера) Деманта. До речі, це просто таки унікальна особистість, незвичайний побратим Аркадія Добровольського.

Отож Пітер Демант народився 1918 року в Інсбруку, Австрія, у сім`ї відомих і публічних людей.  Ще до заміжжя про його матір, виточену й знамениту в тамтешніх краях інтелектуалку відомий австрійський письменник Петер Альтенберг , майстер коротких новел-нарисів, які критики назвали «телеграмами життя», написав дві книги. Богемності додала і батькова гілка роду. Молоді Деманти були вхожі в знамениті родини Відня. Але з 1919 року їм довелося переїхати до Чернівців: батько Пітера був військовий лікар і надзвичайно шанував Імператора Австрії і Короля Богемії  Франца Йосифа I-го, якому служив і вірою, і правдою...

Відтак, юнак виховувався на Буковині, здобував освіту в Чехії та Німеччині. Служив перекладачем у Румунській армії. Уже тоді вільно володів румунською, німецькою, чеською, польською, англійською, французькою, італійською, українською мовами. Не все благополучно було з російською. Але якось відправившись із Бухареста до рідних у Чернівці, потрапив до немилосердного «радянського капкану». Рідні встигли виїхати з міста до входу туди частин Червоної Армії, а ось Пітер опинився у западні. Північна Буковина потрапила в лоно комуністів: Демонта заарештували як шпигуна і відправили на Колиму. Напевне ж, оволодівати мовою Леніна й Сталіна…

Цей поліглот ким лише не трудився в ув’язнені: свинарем у радгоспі, обмірником у тайзі, маркшейдером у копальні… Утікши з-під конвою, п’ять місяців блукав тайгою і був знову ув’язнений. За що отримав ще один тюремний строк. Відбувши всі терміни каторги, залишився на поселені в Ягідному – осередді державного тресту «Дальбуд», який був головним форпостом ГУЛАГу . І ось тут, як це не дивно звучить, прикипів душею до краю. Залишався тут мешкати аж на 23 роки. Поки якось не зустрівся з заїжджою москвичкою, одружився і ще 28 літ прожив із нею у Москві…

Не інакше як фантом так званого стокгольмського синдрому. Коли жертва виправдовує ката… Їм було добре й на Колимі. Коли, як писав один із близьких табірних магаданських друзів Аркадія Добровольського азербайджанський журналіст і письменник Асір Сандлер «… кость судака – благодатней рагу, крапива – приятней шафрана…»

Саме в Ягідному, за п’ятсот кілометрів від Магадана, отаборився на поселені і Аркадій Добровольський. Саме життя звело їх поспіль. Пітер Демант був особою, яку знали в містечку всі, бо його звали «англійським шпигуном», і котрої всі публічно цуралися, бо він повсякчас був у центрі контролю НКВС. Людину з вищою зарубіжною технічною освітою радянська влада заборонила брати будь-куди на відповідальну роботу. Усі двадцять три роки він працював…  вантажником торгової контори. Буковинець давно вже оволодів російською, і регулярно скупляв екземпляри всіх книжок, які сюди надходили. Був справжнім бібліоманом, людиною феноменальних знань. А ще він зводив помешкання на пригірку за містом.

Як справжній українець, Аркадій Захарович Добровольський, позбавившись кайданів, теж почав споруджувати власну хатину, взявши заміж таку ж, як і сам каторжанку. Навіть не зважаючи на те, що як написав в одному з своїх листів до автора «Колимських оповідань», відомого російського письменника Варлама Шаламова, зазначав: «тут, у Ягідному, у кінці липня буває мінус п’ять…» Бо йому хотілося мати рідний куток, затишок, де можна було б залюбки почитати, пописати. На книжкових і будівельних інтересах вони й зійшлися з Демантом. А ще Пітер був радіоінженер, а Добровольський жити не міг без радіоголосу в домівці. Він пожадливо сприймав усе що діється довкруги, особливо ж після того, як не стало Сталіна, Берії, як почали з таких як він знімати судимості тридцятих років, реабілітувати за другі й треті фальшиві тюремні строки. Потаємно слухати ворожі голоси…

Із Пітером так легко звіряти свій фаховий рівень з англійської, французької, польської. До того ж, в австрійця безліч різномовних словників, книг світової класики, краєзнавчих досліджень. У Деманта й пристойна бібліотека українських авторів – Т. Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Марко Вовчок, Михайла Коцюбинського. Добровольський полюбляв перекинутись словом з земляком із Буковини…

Талант, якщо він є в душі, то не зважаючи на всі потуги заглушити його, навіть закувати в кайдани, чи загнати на свинарник, або ж у тайгу, все одно проб’ється, проросте колоссям. Пітер Демант, виступаючи під літературним псевдонімом Вернон Крес, написав цілу низку книг про радянську каторгу. Про людей Колими і їхні долі, правду про божевілля сталінських таборів. Серед цих творів -  романи «Дзеркало тьоті Сари», «Золото Монтани», мемуарні твори – «Мимохіть», «Моє перше життя», «Зекамерон XX століття». Однак найціннішим для нас із них є, безперечно, «Мої три пароплави. Записки старого вантажника». Позаяк у них є і розповідь про Аркадія Добровольського.

Ви, можливо, запитаєте, що це за «три пароплави»?  Прискіпливий буковинець з австрійським корінням підрахував, що за два з лишком десятиліття роботи вантажником у місьторзі він переніс на своїх плечах  75 тисяч тонн різноманітного товару. Від цементу, цвяхів, оліфи, вина, ласощів, цукру, солі до піаніно, ліжок, трун, мотоциклів, парових котлів. Цей товар міг би заповнити трюми трьох морських лайнерів.

 

Суд у Ягідному над Аркадієм Добровольським

Одним з ладунків цього транспорту  від Вернона Керса стала розповідь про нашого А. Добровольського. Ось вона – лаконічна, дещо іронічна, але вельми об’єктивна від знаменитого Пітера Деманта:

"Влітку 1957-го Ягідне сколихнула сенсація – судовий розгляд нової справи проти Аркадія Добровольського. Цю людину я ще в таборі не раз зустрічав.

... У середині тридцятих молодий український "пісменнік" мав великі перспективи: гарний краснобай з атлетичною фігурою і ласкавими карими очима справляв незабутнє враження на прекрасну стать. За його сценарієм був поставлений фільм "Трактористи", який перед війною мав гучний успіх. Але на жаль! Коли стрічка вийшла на екрани, його автор уже сидів на пересиланні у Находці і очікував відправки на Колиму.

У таборі йому спочатку було дуже важко, як і іншим "троцькістам", але він зумів викрутитися, влаштувавшись на фельдшерські курси. На Лівому Березі, куди з двадцять третього кілометра перекочувала Центральна тюремна лікарня, він привернув увагу завідуючої хімлабораторією, якоїсь Матільди,вельми  інтелігентної жінки, яку заарештували напередодні захисту докторської дисертації. Ставши її близьким другом, Аркадій Захарович отримав місце фельдшера в морзі - робота за колимськими мірками незапорошена. Йому ще й виділили днювальну, аби готувала і прала, і жив він там кумом королю…

У морзі Добровольський приймав своїх близьких друзів - лікарня була відстійником інтелігентних і освічених осіб, які всіма правдами і неправдами намагалися в ній зачепитися. Серед них виділялися відомий письменник Варлам Шаламов, великий хімік Мохнач - винахідник синього йоду, залізничний інженер Яроцький, посаджений за те, що на якійсь нараді не погодився з думкою товариша Кагановича, бакинський журналіст, фантазер і фотограф "від бога" Асир Сандлер та інші, життя кожного з яких могло б послужити сюжетом для приголомшливого роману. Коли цих людей розігнали, визначивши їх в Берлазі, Добровольський, якого все знаючий Іван Суржиков не без підстав назвав "політичним блатним", приловчився уникнути етапу на віддалений "Дніпровський", проте пізніше виявився-таки на руднику "Холодному", але надто швидко благополучно звідти звільнився.

Маючи багато друзів, як на Колимі, так і на Україні, притому відомих і впливових, він негайно влаштувався в Ягідному, спершу завідувачем вугільним складом, а потім главою пекарні. Їздив в Магадан і одружився там на табірній подрузі Олені Орєховій, чий гріх полягав у тому, що вона була в окупації і їй подобалося, як німецькі офіцери цілували її ручку. Подвизаючись на хлібному місці, Аркадій Захарович побудував собі невеликий будиночок і почав приймати гостей, будучи людиною компанійською і великим любителем вести дискусії, що з самого заснування соціалістичної держави вважалося поганою звичкою і призвело не одного необережного простака на Колиму, а іноді і в могилу.

Серед його гостей було кілька завсідників: відомий боксер і художник Яків Висоцький, колишній фронтовик геолог Кубат`ян і серед інших також красень Міша С. Аркадій любив бути занадто щирим і відвертим. Після XX-го з'їзду йому здавалося, що настав час свободи, і відтак поплатився за своє легковір'я! Уповноважений КДБ  Жалков вирішив за "старим добрим" правилом "створити" у себе в районі "контрреволюційну групу", щоб за її "викриття" отримати згодом підвищення і орден, розпочав збір компромату на краснобая. Знайшлися і підставний свідок. Міша С. спочатку відмовився підписувати неправдиві звинувачення, але Жалков попередив:

- Вашій дружині незабаром народжувати, ви подумали про те, як їй буде з немовлям без чоловіка? А пахне "червонцем"! Ви до того ж важаєтесь у нас німецьким шпигуном, членом "Цепеліна" ...

І Мишко здався. А Яша Висоцький, у якого перед цим недавно з'явилася друга дитина, спершу також відмовлявся від підпису, але і його взяли в лещата - слабка, звичайно, "група", всього двоє, але що поробиш, для вироку вистачить…

Тягали всіх гостей в "хитрий будиночок", деякі здалися, інші "откалякалісь". Мене теж викликали, я, зізнатися, здорово злякався, адже на волю вийшов не так давно. Прикинувся дурником, сказав, що Добровольського ніколи всерйоз не сприймав, якщо він, катаючись на велосипеді, слухає на ходу музику, та й не так часто бував у нього.

На суді, що проходив у Будинку культури, зібрався весь партійний актив. Вирок, звичайно, був вирішений наперед, але Добровольський відмінно захищав себе, вганяючи в піт магаданського прокурора. А Кубат`ян ...

Суддя прочитав свідоцтво вірменина: "Коли по радіо диктор згадав прізвище товариша Хрущова, обвинувачені обмінювалися знаками і посміхалися ..." Висоцький відразу ж запитав Кубат`яна: "Скажи, Вазген, якими знаками ми обмінялися з Аркадієм? Роти перекрутили або щось пальцями побіля голови показували? Ну, посміхалися ми завжди, це правда ... " Кубат`ян не витримав:" Я відмовляюся від свого свідчення! Не було нічого подібного! Мені представник КДБ Жалков голову морочив! " - "Ви ж, виходить, підписали неправдиве свідчення, - сполошився суддя, - подумайте!" - "Я і подумав, не хочу обмовляти чесних людей!" - Кричав Куба`тян.

А Жалков безсило йорзав задом у першому ряду, злий як чорт. До Кубат`яна після суду підійшов перший секретар РК:

- Що ж, доведеться відібрати у тебе партквиток?

- За те, що сказав правду? - огризнувся той.

Більше йому ніхто нічим не погрожував.

Висоцькому дали шість років, Добровольському, як "духовному батьку групи" і зважаючи на його "троцькістське минуле" - вісім. Готовий вирок принесли через кілька хвилин після виступу судді - все було заздалегідь віддруковано.

Яшу етапували на копальню "Вітряна", що недалеко від озера Джека Лондона. "Політичний блатний" Добровольський потрапив в магаданську внутрішню в'язницю - "Будинок Васькова", як її тут називали,  у нього раптом виявили безліч хвороб.

Під час чергового партійного з'їзду хтось із московських друзів Аркадія зумів передати Хрущову прямо в руки докладний опис ганебного процесу в Ягідному. Через кілька днів у Магадан прилетів заступник головного прокурора СРСР - знайомі Добровольського чимало здивувалися, побачивши його на вулиці в компанії сердитого начальника в чорній формі.

Тим часом на "Вітряному", єдиному табірному пункті з "політичними", сталася НП: начальник режиму був старої ще довоєнної школи і так міцно натиснув на "контриків", що вони його побили до напівсмерті, і все свавілля тут же спливло назовні, тим більше, що прокурор з Москви виявився тут як тут.

Добровольського та Яшу привезли у Ягідне, де відбувся пересуд. Тепер все закрутилося навпаки:  брехливих свідків швидко викрили, і після обіду обидва арештанта вийшли на свободу, привітавши за руку лише Кубат`яна. Яша ввечері поїхав на полювання, а вранці повернувся з убитим ведмедем. Добровольський, якого незадовго до суду реабілітували, знявши звинувачення в троцькізмі, зібрався і поїхав до Києва, де отримав квартиру і був відновлений у Спілці письменників України. Там він написав сценарій до військового фільму, зійшовся з відомою українською поетесою, але через рік, після повернення дружини і сина, захворів. Його здоров'я дійсно виявилося підірваним - він лежав у лікарні, зламав там шийку стегна і незабаром помер, так і не реалізувавши всіх своїх літературних можливостей. "

 

 

 

    

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.