Айда в казарми! Айда в неволю! (Т. Шевченко)

9 марта 2015, 15:21
Проповідник, правозахисник, видавець, письменник, журналіст.
0
105
Айда в казарми! Айда в неволю! (Т. Шевченко)

На радіо почався марафон «Шевченко мобілізує!». Знаменитості читають вірші та кличуть воювати. Але творчість Шевченка не вичерпується гаслом "Борітеся, поборете" і мобілізує передусім... пацифістів.


Коли В’ячеслав Кириленко почав свою коротку, але вже одіозну кар’єру міністра-хунвейбіна з блога "Зброя культури", всім стало ясно, що культурна революція в Україні неминуча. Я відреагував епіграмою:

Культура не зброя. Митці вам не банда.
Затямте це, другий міністр пропаганди.
Ваш дух бойовий убиває народи.
Культура дух миру і згоди відродить.

Дуже швидко виявилося, що міністру культури заважає вести війну на внутрішніх та зовнішніх фронтах, що б ви думали?.. Правильно, мирна українська культура.

Тому було прийнято рішення вдруге (посмертно) застригти у москалі нашого пацифіста Тараса Шевченка. У москалі, бо Шевченко називав москалями насильно мобілізованих солдатів.

Вдова осталась не сама, 
А з сином парубком; женити 
Його збирались восени. 
Аж гульк! Од матушки-цариці, 
Таки із самої столиці, 
Прийшов указ лоби голить. 
Се в перший раз такий указ 
Прийшов з Московщини до нас. 
Бо на Вкраїні в нас, бувало, 
У козаки охочі йшли, 
А в пікінери вербовали, 
Та теж охочих. На селі 
Зобралася громада радить, 
Кого голить у москалі. 
Порадили громадою 
Та скурвого сина, 
Вдовиченка ледащицю, 
Забили в скрипицю 
Та й повезли до прийому. 
Он яке твориться 
На сім світі! Яка правда 
У людей, мій сину. 
Така й досі, я думаю, 
В нас на Україні. 
Та другої і не буде 
В невольниках людях.

Хочу наголосити, що я як пацифіст проти воєн, але вважаю, що професійні військові можуть воювати між собою. Поки не чіпають мирного населення. Така вже в них професія.

Непрофесійна армія — це орда.

Орда — це не наша мирна Україна.

Ті, хто зараз розпалюють війну та женуть народ на смерть в АТО, є самопроголошеними і явними ворогами нашої мирної України, які перетворюють її за російським зразком на малоросійську орду москалів.

Ви скажете, що козаки — не москалі. Правильно. А чому? Вище Шевченко пояснює: "Бо на Вкраїні в нас, бувало, у козаки охочі йшли, а в пікінери вербовали, та теж охочих". А в москалі людей не вербують, не укладають з ними контракт про військову службу. Їх силою змушує ставати москалями та шляхта, яка має народ за бидло та невільників.

Козаки були професійною армією. Вони добровільно зробили війну своєю професією.

Будь-яка держава — це просто велика охоронна фірма. Всі вони починають державницький бізнес з розбійництва. Лідери цього бізнесу стають захисниками мирного населення від собі подібних, а лузери-рекетири продовжують мобілізувати мирне населення на свої бандитські війни. І зрештою їх знищує накручений ними самими натовп. Бо безчестя ніколи не залишається безкарним, а примушувати мирних людей воювати — це крайній ступінь безчестя для військового.

Коли в державі замість професійної армії москалі, вони за першої ж нагоди повстають проти свого командування. І це ще квіточки, коли вони зачиняють офіцерів у казармах та йдуть мітингувати з соціальними вимогами до президентського палацу. Може бути й як у перші дні війни Гітлера зі Сталіним: вояки розстрілювали своїх офіцерів, кидали у них гранати... Не кажучи вже про постійні братовбивчі війни, що виникають на грунті невільництва загалом і москальства зокрема, жахи яких так красномовно розписував Шевченко... Минулого року я спеціально переклав цей уривок поеми "Гайдамаки" для росіян, щоб теж подумали, чи варто повторювати таке жахіття.

Зійшло сонце; Україна 
Де палала, тліла, 
А де шляхта, запертися, 
У будинках мліла. 
Скрізь по селах шибениці; 
Навішано трупу — 
Тілько старших, а так шляхта 
Купою на купі. 
На улицях, на розпуттях 
Собаки, ворони 
Гризуть шляхту, клюють очі; 
Ніхто не боронить. 
Та й нікому: осталися 
Діти та собаки,— 
Жінки навіть з рогачами 
Пішли в гайдамаки.

Отаке-то було лихо 
По всій Україні! 
Гірше пекла… А за віщо, 
За що люде гинуть? 
Того ж батька, такі ж діти,— 
Жити б та брататься. 
Ні, не вміли, не хотіли, 
Треба роз’єднаться! 
Треба крові, брата крові, 
Бо заздро, що в брата 
Є в коморі і надворі, 
І весело в хаті! 
“Уб’єм брата! спалим хату!” — 
Сказали, і сталось. 
Все б, здається; ні, на кару 
Сироти остались. 
В сльозах росли, та й виросли; 
Замучені руки 
Розв’язались — і кров за кров, 
І муки за муки!

Отак наш пророк мобілізує пацифістів... До речі! Є в цій історії один кумедний момент для мене особисто. Справа в тому, що із мобілізацією Шевченка міністр-хунвейбін Кириленко трохи запізнився. Зізнаюся: аз, грішний член громадської ради при міністерстві Кириленка, ще рік тому мобілізував Тараса Григоровича Шевченка в пророки релігійної віри в найвищу цінність людини.

Ой піду я не лугами 
І не берегами, 
А піду я не шляхами, 
А понад шляхами. 
Та спитаю в жидовина, 
В багатого пана, 
У шляхтича поганого 
В поганім жупані. 
І у ченця, як трапиться,— 
Нехай не гуляє, 
А святе письмо читає, 
Людей поучає. 
Щоб брат брата не різали, 
Та не окрадали, 
Та в москалі вдовиченка 
Щоб не оддавали.

Т. Шевченко

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: война,Тарас Шевченко,мир,Вячеслав Кириленко,министерство культуры,українська література,Поезія,пропаганда войны,антивоенная агитация
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.