Українська радянська культура в другій половині ХХ ст.

Українська культура ХХ ст.

Українська радянська культура нерозривно пов’язана з наукою, мораллю, освітою, вона формує українську націю, звеличує її і творить неповторне духовне обличчя в своєрідному груповому портреті світової цивілізації. Однією із принципових особливостей української культури є визначна роль політичного чинника.

Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917 - 1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності.

Українська культура пройшла надскладний шлях: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську "відлигу", брєжнєвський "застій", горбачовську перебудову.

Кожен з цих етапів був важким випробуванням для українського народу, вимагав граничного напруження всіх його фізичних і духовних сил, енергії та волі.

На початку 60-х рр. було усвідомлено відставання Радянського Союзу від провідних західних країн. В державній політиці стали приділяти особливої уваги розвитку науки, створювалося безліч нових галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань.

Економічна криза негативно позначилася на всіх сферах життя, зокрема на розвитку культури в Україні. Спочатку кошти відправлялися на розвиток військово-промислового комплексу, а вже потім ─ на потреби мистецтва та культури.

Другою характерною ознакою радянської культури була русифікація: українська мова утискалася в усіх напрямках, всі наукові видання здійснювалися російською мовою,відбувалася русифікація книжково-видавничої справи,більшість газет, журналів переходили на російську мову,з 11 театрів лишився тільки один український.

Кращі представники української культури намагалися зберегти її самобутність та національний колорит. У літературі панував метод соціалістичного реалізму, на позиціях якого лишалися Стельмах, Бажан. Особливо визначною подією стала поява покоління письменників, критиків і поетів, таких, як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, котрі вимагали виправити "помилки", яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантій того, що культурний розвиток народу надалі не душитимуть. Вони вимагали припинити втручання комуністичної партії у справи літератури й мистецтва, визначити право експериментувати з різноманітними стилями, забезпечити центральну роль української мови в освітній і культурній діяльності в республіці. За "націоналізм" поетів позбавляли можливості друкуватись, виключали зі Спілки письменників України, позбавляли волі. "Шістдесятники — велике явище другої половини XX ст., дивне своєю появою у велику пору "відлиги" і стоїчним протистоянням неосталінізмові та живучою енергією в пору лібералізації". В художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Насамперед це стосується творчості П.Загребельного, Ю.Збанацького, В.Козаченка.

Український живопис 60-80 рр. 20 ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 ст., пропагандизмом і догматичністю. Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим "широким масам трудящих", на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, В.Касьян.

Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії (Г.Майборода, К.Данькевич, Б.Лятошинський, інші). Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени - А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Б.Руденко, Є.Мірошниченко.

В Україні діяло близько 70 професійних театрів. Кращі традиції театрального мистецтва продовжували О.Кусенко, П.Куманченко, Б.Ступка, Ф.Верещагін і представники старшого покоління -А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський та ін.

Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини - фільми С.Параджанова “Тіні забутих предків”, Л.Осики “Захар Беркут”, Ю.Ільєнка “Білий птах з чорною ознакою”, Л.Бикова “В бій ідуть одні старики”, І.Миколайчука “Вавілон ХХ”. У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.

У 1970 -першій половині 1980-х рр... культура України продовжувалась розвиватись в атмосфері впливу на життя суспільства. Провідним науковим центром в Україні в ці роки була Академія наук УРСР на чолі з Б.Патоном. В Інституті математичної фізики АН УРСР діяла школа математичної фізики на чолі з М.Боголюбовим. Але в розвитку точних наук були і нерозв'язні проблеми, в першу чергу з вини керівництва України, яке обмежувало обмін науковою інформацією.

У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т.Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови. Питання про українську мову – було одним з найважливіших для розвитку культури.  Верховною Радою був ухвалений “Закон про мови в Українській РСР". Статус української мови як державної закріпила Конституція України.

У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією - гімназії, ліцеї.

Реформується система вищої освіти. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет ім. Тараса Шевченка, Національний університет “Києво-Могилянська академія”.

Протягом другої половини 20 ст. українська культура розвивалася в складних умовах. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, музики, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Вони зробили вагомий внесок у процвітання нашої культури та в зростання свідомості українського народу. Останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного відродження українського народу.