Дисидентський рух в УРСР

19 декабря 2014, 03:36
0
13
Дисидентський рух в УРСР

...

У  прагненні будь-що втримати суспільство під своїм жорстоким контролем, вести дестанілізацію у визначених "верхами" рамках тоталітарний режим вступив у конфлікт з інтелігенцією. Результатом цього стала поява вже наприкінці 50-х – на початку 60-х років руху українських інакодумців – дисиденства, яке висувало альтернативу кризовим явищам у духовному житті суспільства.

Внутрішніми передумовами руху було панування партійно-радянської бюрократії, утиски націoнального культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення.

Учасники дисидентського руху виступали проти деформованої політичної системи, доводили безплідність апаратних методів реформування економіки, вимагали реалізації права українського народу на самовизначення. Характерною рисою дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу.Українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ й виступали проти національних репресій на Україні.

Однією з форм протесту проти існуючого політичного режиму була відмова ряду представників дисидентського руху від радянського громадянства, подання прохань про виїзд за кордон. Як правило, такі виступи завершувалися тюремним ув'язненням або таборами. Але й у неволі боротьба продовжувалася: влаштовували акції мовчання, невиходу на роботу, вдавалися до голодування, передавали на волю документи та повідомлення про табірне життя й існуючі там порядки.

Радикально налаштовані дисиденти, як правило, об'єднувалися у підпільні групи та організації. З метою поширення своїх ідей вони створювали нелегальні видання -"самвидав", в яких друкували літературні твори, документи, публіцистичні статті. Вперше такі "самовидання" в Україні з'явилися в 1964 році. Проте саме книги і статті Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Леоніда Плюща, Валентина Мороза, В'ячеслава Чорновола, які поширювалися в самвидаві, належать до кращих зразків української публіцистики.

.З метою придушення дисидентства у вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів: у Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку. Жертвами репресій стали діячі української культури, студенти, робітники. Серед них І. Світличний, М. Горинь, М. Озерний, Я. Гаврич, Б. Горинь, М. Осадчий, О. Мартиненко та ін. Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі "Україна". У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

Своєрідним підсумком діяльності дисидентів часів "відлига" була праця літературного критика з Києва І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" – тонкий, ерудований і безжальний аналіз теорії й механіки русифікації на Україні. Книжка була своєрідним протестом проти проведених у 1965 році арештів українських дисидентів, проти звинувачення їх в антидержавницькій діяльності. Ця праця дала могутній поштовх подальшому розгортанню правозахисного руху в Україні, стала своєрідною політичною програмою руху опору 1960-х pp.

У вересні 1965р. підчас презентації у кінотеатрі "Україна" фільму "Тіні забутих предків" з різкою критикою арештів інтелігенції виступили Дзюба, Стус, Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Їх всіх було звільнено з місць роботи.

У середині 70-х – на початку 80-х років дисидентський рух в Україні зменшився кількісно, але виріс якісно – утворилася і діяла Українська Гельсінська спілка в листопаді 1976 р. До неї увійшли Микола Руденко, Олесь Бердник та інші. УГГ створювалась як відкрита громадська організація. Група ставила завдання легальним шляхом домагатися від властей дотримання законодавства щодо прав людини. Незважаючи на те, що УГГ діяла цілком легально, вона стала об'єктом переслідувань і політичних репресій. З 37 членів групи – 23 були засуджені та відправлені у табори і на заслання.

Релігійне диссидентство мало на меті боротьбу за визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.

На початку 80-х рр. в Україні найновіший прояв вікового протистояння між українською інтелігенцією та бюрократією російської імперії – дисидентський рух був практично розгромлений. Причини цього полягали у відсутності чіткої політичної програми, яка б забезпечила підтримку широких верств населення, бракувало й належної організації. Також позначився небачений адміністративний тиск, репресії з боку влади

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.