Проголошення Карпатської України

18 декабря 2014, 15:57
0
34
Проголошення Карпатської України

15 березня - важливий урок для українського державотворчого процесу

Карпатська Україна проіснувала кілька днів, але залишила глибокий слід у боротьбі за національну державність. Західноукраїнське населення дістало ряд важливих уроків. Головний із них—небезпечність орієнтації на підтримку інших держав. Проголошення незалежної держави мало велике історичне значення, оскільки знову продемонструвало світові непереборне прагнення українського народу до створення власної держави.

         Закарпатській Україні, цьому відносно маленькому краєві, судилося зіграти несподівано велику роль у міжнародних подіях напередодні Другої світової війни. 30 вересня 1938 року, після укладання Мюнхенської угоди між керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину своєї західної території. Послабленням Чехословаччини скористалися словацькі лідери, які 6 жовтня проголосили автономію Словаччини.

         Закарпаття пішло за словацьким прикладом. 8 жовтня на зборах українських лідерів одноголосно вирішили домагатися для Підкарпатської Русі автономного статусу. Чеське керівництво задовольнило їхню вимогу– 11 жовтня 1938 р. було офіційно надано автономію. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі у складі 4-х міністрів і 2-х державних секретарів. Його прем'єром став русофіл Андрій Бродій, який займав відкриту античеську позицію і виношував план приєднання Закарпаття до Угорщини. Наприкінці жовтня його заарештували, а новим прем'єр-міністром призначили українофіла Августина Волошина. У результаті цих змін в уряді та в політичному житті автономного краю взяли гору українські сили. Але наступні події розвивались не на користь українців. 2 листопада німецько-італійський арбітраж у Відні присудив Угорщині не лише південну частину Словаччини, де проживали мадяри, а й велику частину Підкарпатської Русі (Закарпаття), включаючи найбільші міста Ужгород, Мукачеве, Берегове, до Угорщини відійшло 1856 км2 з 180 тисячами населення. Уряд Волошина евакуювався до нової столиці – Хуста. Незважаючи на зовнішній політичний тиск, уряд автономної Карпатської України активно проводив розбудову державних структур та забезпечення нормальної життєдіяльності краю:

1. Було українізовано освіту і пресу.

2. Розширено мережу кооперативів.

3. Налагоджено комунікації і зв'язок.

4. Організовано роздачу продовольства.

5. Створено власні збройні сили – Українську національну самооборону, згодом реорганізовану в Карпатську Січ (приблизно 12 тисяч).

6. Перемога коаліції українських партій – Українського національного об'єднання (УНО) на виборах до автономного сейму 12 лютого 1939 року (86% голосів, і це в краї, де в 1924 році лише 12% населення вважали себе українцями) тощо.

         15 березня на засіданні сейму Карпатської України було прийнято історичної ваги документи (закони), в яких вказувалось:

· Карпатська Україна є незалежна держава;

· Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним сеймом;

· державною мовою Карпатської України є українська мова;

· барви державного прапора синя і жовта.

         Схвалено герб і гімн; прийнята Конституція; президентом обрано А. Волошина.

         Події у Закарпатті викликали занепокоєння у всіх сусідніх державах, а найбільше – у Польщі та Угорщині. Трагізм зовнішньополітичної ситуації полягав у тому, що Карпатська Україна опинилася у повній міжнародній ізоляції, і єдиним “гарантом” її існування була фашистська Німеччина. Гітлер, зберігши Карпатську Україну, залишав у своєму активі серйозні засоби тиску на Угорщину, Польщу та СРСР, використовуючи у власних геополітичних інтересах ''українську карту''.

         Можливість перетворення Карпатської України у зародок самостійної Української держави створювала додаткову напруженість у відносинах між Москвою і Берліном. Радянське керівництво у Москві злякав сам державотворчий приклад українського населення на одній із частин пошматованої України. Сталін з роздратуванням зупинився на проблемі Карпатської України у своїй звітній доповіді на XVIII з'їзді ВКП(б) 10 березня 1939 року: “…в Німеччині є божевільні, котрі мріють приєднати слона, тобто Радянську Україну (авт.: приблизно 30 млн. чол.), до кузьки, тобто до так званої Карпатської України (авт.: приблизно 700 тис. чол.)''. Німецьке керівництво сприйняло виступ Сталіна як відмову Радянського Союзу від претензій на цю частину української землі : це послужило поштовхом до німецько-радянського зближення, що завершилося укладанням пакту Молотова-Ріббентропа.

         Тим часом події навколо Карпатської України розвивалися драматично. 14 березня 1939р. угорське військо вчинило військовий напад на Карпатську Україну (отримавши на це дозвіл від Німеччини), а вже 16 березня був захоплений Хуст. Карпатська Січ, слабо оснащена і погано озброєна, протягом п’яти днів чинила опір регулярній армії. Майже половина січовиків загинула. Але навіть після поразки, ще до середини квітня, у Карпатах точилась партизанська війна.

         Таким чином, Карпатська Україна була першою, яка вчинила збройний опір угорсько-фашистській агресії, відкинувши домагання нацистської Німеччини капітулювати. Вона стала однією з перших жертв агресорів у переддень Другої світової війни. Вона допомогла закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.