Геноцид українського народу

16 декабря 2014, 05:11
0
21

Голод ефективніше за каральні експедиції втихомирює повстанців, він подібний до концтаборів.Тоталітарний режим для придушення опору повною мірою використав терор голодом.

"Для нас повинно бути ясним, що страшне нещастя, яке випало на Україну, є результатом не недороду, не неврожаю, а злочинної діяльності окупаційного уряду, його бездарності і нездатності припинити лихо. Неврожаї можуть мати місце скрізь, в кожній державі, голод там, де є відповідні для цього соціальні предпосилки. І очевидним є те, що моральними винуватцями голоду України є та "влада" її, що вивезла з нашого краю всі запаси збіжжя, кинувши безборонний люд в обійми смерті голодної.
   Цю істину ми повинні довести світу цілому і наново, на новому грунті розпочати боротьбу з окупаційною владою України. Доводячи впливовим чинникам світу, що голод, який сьогодні винищує наш край, завтра буде загрожувати Європі і принесе їй ті самі нещастя, що їх терпимо ми", – пише в листі до прем'єр-міністра УНР 26 травня 1922 року Голова Директорії та Головний Отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра, засвідчуючи, що голод на українських землях був викликаний штучно та за підтримки тодішньої влади. Боляче стає від усвідомлення того, що хліб в Україні, незважаючи на посуху, був. Саме в ці страшні місяці 1922 року, коли різко зростає кількість голодуючих на півдні України Голова Раднаркому УСРР Християн Раковський погрожує англійському міністрові закордонних справ лорду Керзону припиненням поставок українського хліба, якщо Великобританія не знайде шляхів для замирення з Радянською Росією. 

   Та як усе було насправді, чітку відповідь можна знайти в документах. На засіданні Політбюро ЦК КП(б)У керівники Радянської України слухняно виконують розпорядження члена Наркомпроду РРФСР Мойсея Фрумкіна, коли той вимагав вивозити мільйонами пудів хліб з України, яка сама голодує. До речі, члени Політбюро ЦК КП(б)У, віддавши розпорядження про вивезення хліба з України, протягом тривалого часу навіть не знали, скільки збіжжя вже вивезено за операційний рік.

   У серпні 1921 р. Політбюро ЦК КП(б)У під час обговорення питання «Про кампанію щодо боротьби з голодом» прийняло резолюцію: «Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога районам, що постраждали від неврожаю, може бути цілком  надана своїми губернськими або повітовими засобами».

   Про яку соціальну справедливість можна говорити, коли Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює спеціальне рішення про забезпечення пайками комуністів у голодуючих губерніях? А як виживати не комуністам у голодуючих губерніях? І зрештою, про яку рівноправність членів компартії може йти мова, якщо в голодні часи її керівники організовують для себе санаторії в Німеччині?

   Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари. За підрахунками економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачування грошей на розвиток індустрії, головним чином Росії, українське
селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі.
Іншими словами: якщо український селянин до Першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусив віддавати за те ж саме 4-5 пудів хліба.

   Ще сам Ленін підкреслював, що без українського продовольства неможливе існування Російської радянської республіки. Більшовикам потрібен був український хліб та покірні люди. Продзагони - дієвий інструмент, який існував для викачки хліба. Ні щоб зробити селянина вільним, дати йому легкий режим... капіталістичний, коли клієнт згодний платити за те, що він братиме, коли продавець має право поставити свою ціну, і ви побачите велику зміну. Тоді більше не буде виключно лихого підсоння, дефіцитного врожаю, голоду. Але комуністична влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало наших хліборобів на голод.

   Із встановленням більшовицької влади на нашій землі так звана "самостійна" УСРР ніколи не могла розпоряджатися багатствами, які творилися руками українців, і, в першу чергу, звичайно, хлібом. Його долю – уже за два роки до утворення СРСР – вирішували винятково і Москві. Москва намагалася використовувати експорт українського хліба як "один из тех наиболее обеспеченных и надежных  моментов, по которым капиталистическая Европа должна будет пойти на честное сотрудничество со страной рабочих и крестьян".

   Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932-1933 років. Саме під приводом невиконання хлібозаготівель на Кубані Москва 14 грудня 1932 року заборонила українізацію там. А наступного дня ЦК ВКП(б), і РНК СРСР ухвалили постанову, підписану також Сталіним і Молотовим, про негайно призупинення українізації на Далекому Сході, в Центрально-Чорноземній області й Казахстані.
   Радянський уряд послугувався голодом як засобом національної політики для того, щоб знищити тих, що ставили опір його політиці, тобто нас, – українців. Голодомор планувався з Москви, а українські більшовики були слухняними виконавцями вказівок Кремля. Коли бракувало в Україні хліба, більшовицька влада не припиняла його експорту, його вивозили тоннами. Можна дійти висновку, що цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі. Так звані вожді, намагалися замовчати перед цілим світом страхіття голодомору в Україні. Кричала лише українська діаспора. Представник уряду УНР в екзилі проф. Олександр Шульгин, змалювавши жахливу картину голоду в Україні, звертався з таким проханням до Хлібної комісії, яка була створена Лондонською економічною конференцією: "В час, коли дорадчий комітет має встановити кількість збіжжя, яке СРСР має вивезти за кордон, ми просимо вас во ім'я гуманності заперечувати проти будь-якого вивезення їстивних продуктів і особливо хліба з СРСР. Цей хліб по праву належить тим, хто його сіяв і хто нині вмирає з голоду селянам України і Кубані. З свого боку ми рішуче протестуємо проти такого вивозу, який ми не можемо інакше кваліфікувати як злочинним". Та світ лишався глухим. І вмирали мільйони українців. Як і болгари, греки, молдавани, німці, поляки, росіяни, чехи, шведи... Скільки українського народу прийняла наша земля в 1932-19337 роках. Уже, мабуть, ніхто точно і не скаже. Але ми мусимо
пам'ятати про кожного, кого змусили загинути страшною смертю...

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.