Трагедія Карпатської України

11 декабря 2014, 23:04
0
46
Трагедія Карпатської України

Події, пов’язані зі шляхом до проголошення, існуванням Карпатської України, навіки поєднані тріумфом та водночас невимовним горем.

   У березні наступного року минатиме сімдесят шоста весна, відколи постала незалежна Карпатська Україна. І нехай радянська влада у свій час сумлінно намагалась приховати факти героїчної боротьби українського народу, аби в подальшому майбутні покоління не усвідомлювали пануючого у той час визвольного духу відданих закарпатців, можна сміливо сказати, що їй аж ніяк не вдалося це зробити. Більше того, пам'ять героїв – вічна, а історичне минуле нашого народу не є сфальшованим.

   Події, пов’язані зі шляхом до проголошення, існуванням Карпатської України, навіки поєднані тріумфом та водночас невимовним горем. З самого початку життя карпатоукраїнців у складі незалежної держави, розгорнулась боротьба, жорстока окупація краю фашистськими військами Угорщини. Це була справжня підступна війна нерівних сил, яка й ознаменувала той трагічний початок масштабної Другої Світової війни для українського народу.

   Зануримось безпосередньо в історію постання Карпатської України. Кінець Першої світової війни. Нинішнє Закарпаття на правах автономії під назвою Підкарпатська Русь входить до складу Чехословацької Республіки, що юридично підтверджено Сен-Жерменським договором. За неповні два десятиліття після 1919 року край зазнає всебічного розвитку.

  1938 рік – рік шалених змін та перетворень у Європі, які в жодному разі не могли оминути Україну. Урядові кола Англії та Франції розраховували на те, що відкупляться за чужий рахунок від фашистської Німеччини, і тому 29-30 вересня 1938 року на конференції в Мюнхені підписують угоду, що поклала початок розчленуванню Чехословаччини. У жовтні цього ж року відбувається надання автономії Підкарпатській Русі, головою уряду якої стає Августин Волошин. Результати ж недавньої Мюнхенської змови можна було спостерігати вже 2-го листопада 1938 року: Віденський арбітраж ділить чехословацьку територію, віддаючи Судетську область Німеччині, Тешинську — Польщі, а Південну Словаччину і низинне Закарпаття із містами Ужгород, Мукачеве, Берегове та прилеглими селами — Угорщині. Про це у Маніфесті Августина Волошина «Український народе Підкарпаття!» говорилося так: «З болем у серці сповіщаємо тобі сумну вістку…Представники нашої влади змушені були прийняти цю умову, бо несила боротися з світовими державами». А от буквально наступного дня чи не вперше в офіційних документах уряду Августина Волошина з’являється назва «Карпатська Україна». Адже як говорив Ф.Ревай: «наш народ є народом українським, а не руським чи великоруським, то ж назва Підкарпатська Русь не відповідає дійсності».

   З огляду на попередні події 10 листопада 1938 року український уряд переїхав з Ужгорода до Хуста. Тут чехословацький гарнізон зайняв вичікувальну позицію і підкорятися автономному уряду не збирався. У такій ситуації було прийнято рішення про створення збройного формування – «Карпатської Січі». Вона являла собою справжню могутню Українську армію, у п’яти постійних гарнізонах якої провадився військовий вишкіл на чолі з Степаном Росохою. «Карпатська Січ» стала авангардом національно-визвольної боротьби .А її ветерани, безумовно, нині заслуговують на неабияке визнання за відчайдушний захист українських земель, за здійснену службу та навіть культурно-освітню роботу.

   Ще одним волевиявленням, нескоренням нашого народу було заснування з ініціативи Августина Волошина у січні 1939 року політичної організації закарпатського населення – Українське національне об’єднання, яке стояло на платформі створення суверенної держави. Вже 12 лютого відбулися вибори до парламенту – Сойму Карпатської України. . «Карпатська Україна – найкраща перлинка Українських земель – сьогодні одягнена в святочне, бо вона дочекалася великого дня», - саме так пише про цю подію один з авторів газети «Нова свобода». І закінчився він, цей визначальний день, блискучою перемогою Українського Національного Об’єднання Августина Волошина. Дана подія, звісно ж, викликала неоднозначну реакцію різних країн, певний міжнародний резонанс. Але незважаючи ні на що, 14 березня була проголошена самостійність Карпатської України і прийнято рішення провести перше засідання Сойму 15 березня 1939 року. Президентом обрано Августина Волошина. Проте цим же днем завершується тріумфальне та піднесене за своїм характером розгортання подій.

   Далі постає дійсність, нещадне та повномасштабне загарбання фашистською Угорщиною Закарпаття ,що перекреслило будь-які плани по розгортанню практичної діяльності уряду, будь-які надії та сподівання на спокійне життя краю, на саме його існування. Августин Волошин навіть деякий час був упевнений в тому, що Угорщина робить це без відома Гітлера й тому відчайдушно намагався отримати зв’язок з Берліном. Але Берлін підступно мовчав…

   Карпатська Україна на той час була надто ослабленою, а вести боротьбу за умов  відсутності зброї та відповідної підготовки з регулярним угорським військом було практично неможливо. На чиюсь підтримку годі було й розраховувати. Так, за територіальну цілісність Карпатської України мали б відповідати чехословацькі війська, однак напередодні агресії вони були деморалізовані. Єдині захисники та виразники ідей самостійності – січовики-добровольці. Хто б ще міг так героїчно боротися, так відчайдушно боротися, так гідно зустріти ворога?

   Найбільший бій відбувся на Красному полі, за селом Велика Копаня. Карабіни, кулемети, танки, потужний гарматний та авіаційний обстріл – це жорстокі реалії березневих днів 1939 року. Війська Карпатської України відбивали атаки мужньо,довго, аж до 17 березня. В це день угорські війська вже вкотре провели обстріли і врешті пішли в атаку на човнах. Ця атака стала останньою і її військам Карпатської України,на превеликий жаль, відбити не вдалося. Угорська армія остаточно зайняла Закарпаття. У нерівній боротьбі понад 6 тисяч стрільців, проявивши вершину особистого героїзму, віддали найдорожче – життя.

      Існування Карпатської України – яскраве свідчення волелюбства, самостійницьких устремлінь нашого народу, величезного бажання побудувати міцну та об’єднану державу. Це ще один неймовірно серйозний доказ усьому світові і самим собі, що наша сила та наснага ніколи не сягне меж.

   Скільки ж випробувань було на шляху до незалежності нашої країни. Страшенні події березня 1939 року – точка відліку Другої Світової війни для незламного українського народу, який врешті здобув у ній перемогу заради майбутнього, заради відчуття свободи, заради героїв Хуста та Красного поля на березі Тиси. В основі новітньої України лежить їх дух і чиста совість.

  

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.