Штурм фортеці Ізмаїл.

Історія та значення.

Фортеця Ізмаїл була збудована турками у середнені шістнадцятого сторіччя на березі Дунаю, а саме на території сучасного міста Ізмаїл. Стратегічне значення Ізмаїла було дуже велике: тут сходилися шляхи з Галацу, Хотина, Бендер та Кілії; тут було найзручніше місце для вторгнення з півночі за Дунай в Добруджу. Одним з перших, хто зумів взяти фортецю в облогу був український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького - Петро Канашевич Сагайдачний. В період з 1603 по 1614 Сагайдачний брав активну участь у козацьких морських та сухопутних походах проти турків та татар. На початку XVII сторіччя козацьке воєнне здобичництво на­було значення важливого геополітичного фактора в басейні Чорного моря. Свої морські походи запорожці здійснювали під політичними гаслами боротьби з ворогами Святого Хреста, і головним їхнім об'єктом були багаті османські й татарські міста. Вони атакували декілька фортець одночасно, але основний удар був спрямований по головній цілі походу, при цьому намагалися знищити турецький флот у портах і на морі. Напади запорожців завдавали колосальних економічних втрат Османській імперії, зменшували її воєнну могутність, а також справляли стримуючий вплив на татар, оскільки обмежу­вали їхні можливості у спустошенні українських земел. В 1608 — на початку 1609 року, Сагайдачний здійснив морський похід на 16 човнах-«чайках» у гирло Дунаю, під час якого було здійснено напад на Кілію, Білгород та Ізмаїл. Фортеця Ізмаїл була знищена, а Сагайдачний був задоволений важкою перемогою. Проте, на цьому історія фортеці не скінчиться. Через декілька десятьоліть вона була відновлена і знову почала успішно виконувати свою основну функцію - охорону земель від нападів ворогів. У кінці вісімнадцятого століття знову постало питання про знищення фортеці. На думку російських воєначальників і дипломатів, взяття Ізмаїла мало сприяти успішному для Росії завершенню війни з Туреччиною. Штурм Ізмаїла був здійснений за наказом головнокомандувача Південною армією генерала-фельдмаршала Г. О. Потьомкіна. Вирішити це завдання не змогли ні Микола Рєпнін (1789), ні Іван Гудович, ні сам Потьомкін (1790), після чого Потьомкін доручив операцію Олександру СуворовПрибувши 2 грудня під Ізмаїл, Суворов блокував фортецю з суші і з боку Дунаю, протягом шести днів провів підготовку до штурму, в тому числі навчаючи війська штурмувати макети високих кріпосних стін Ізмаїла. Закінчивши шестиденну підготовку до штурму, Суворов 7 грудня направив коменданту Ізмаїла ультиматум з вимогою здати фортецю не пізніше ніж через 24 години з моменту вручення ультиматуму. Ультиматум був відхилений: Мехмет-паша у відповідь звелів повідомити, що «швидше Дунай висохне і небо впаде на землю, ніж Ізмаїл буде взято». 9 грудня зібрана Суворовим військовий рада постановила негайно приступити до штурму, який був призначений на 11 грудня. Протягом двох днів Суворов вів артилерійську підготовку, а 11 грудня о 5:30 ранку розпочався штурм фортеці. Атакуючі війська ділилися на три загони (крила) по три колони кожне. Загін генерала-майора де Рібаса (9000 осіб) атакував з боку річки; праве крило під начальством генерала П. С. Потьомкіна (7500 осіб) повинно було нанести удар по західній частині фортеці; ліве крило генерал-поручника О. М Самойлова (12000 осіб) — по східній. Кавалерійські резерви бригадира Вестфалена — 2500 осіб. Разом військо Суворова налічувало 31 000 осіб, у тому числі 15 000 — нерегулярних, погано озброєних. Битва невпинно тривала дев'ятка днів, але завдяки таланту Суворова перемога була здобута. Втрати турків були дуже великі. Вбитих виявилося більш ніж 26 тисяч. У полон взято 9000, з них на інший день 2000 померли від ран. В Ізмаїлі було захоплено 265 гармаи, до 3 тисяч пудів пороху, 20 000 ядер та інших боєприпасів, до 400 прапорів, 8 лансонів, 12 поромів, 22 легких судна і безліч багатої здобичі, що дісталася війську, всього на суму до 10 млн піастрів (понад 1 млн рублів). У росіян було убито 64 офіцери (бригадир, 17 штаб-офіцерів, 46 обер-офіцерів) і 1816 рядових; поранено 253 офіцери (з них три генерал-майори) і 2450 нижчих чинів. Загальна цифра втрат склала 4582 осіб. Деякі автори визначають число вбитих до 4 тисяч, а поранених до 6000, всього 10 000, у тому числі 400 офіцерів (з 650). Підкорення російськими військами Ізмаїла мало велике політичне значення. Воно вплинуло на подальший хід війни і на укладення в 1792 році Ясського миру між Росією і Туреччиною , який підтвердив підтвердив приєднання Криму й Кубані до російських володінь, а також встановив російсько-турецький кордон по Дністру. Відповідно до умов Паризького мирного договору 1856 фортецю Ізмаїл було роззброєно, а мури підірвано. Наприкінці XIX сторіччя внаслідок розвитку далекобійної артилерії колишня фортеця остаточно втратила своє оборонне значення. До наших днів збереглася лише мечеть.