Роль Івана Франка в національному відродженні України

22 октября 2014, 11:34
Журналіст
0
242
Роль Івана Франка в національному відродженні України
"...ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів" Іван Франко

Сподвижник українського національного відродження

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

І справді, неможливо переоцінити той унікальний внесок, який Іван Франко зробив своєю активною життєвою позицією та своєю повсякденною нелегкою працею, незламним духом і гострим словом у національне відродження України. Небагато можна назвати знакових постатей в історії,
рівних йому за різнобічністю таланту й наполегливістю
. І хто знає, як би склалася доля України, коли б не було таких відданих патріотів своєї Батьківщини, як І. Франко.

Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у надзвичайній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.

Початкову освіту І.Франко здобув у дворічній школі села Ясениці Сільної. Навчання здійснювалося польською і німецькою мовами. У 1864 році після закінчення початкової школи батьки віддають сина до головної міської школи в Дрогобичі. Потім Іван навчався у дрогобицькій "нормальній школі" отців василіан. Враження шкільного дитинства згодом виллються в оповідання "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін.

1867 р. він вступив до Дрогобицької гімназії. Там він багато читав і почав писати вірші. Та найголовніше, що виніс майбутній письменник з Дрогобицької гімназії, - це бажання працювати для народу.

У 1875 р. Франко вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут він активно долучається до українського суспільного життя: обирається членом "Академического кружка" і редакції журналу "Друг". Проте, за словами Івана Франка, Львівський університет на той час не був "світильником у царстві духа". "Прийшовши до Львова, до "Академического кружка", я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене досі були майже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався то на сей, то на той бік" - згадував він у своєму листі до М. Драгоманова. Москвофільська партія, яка мала сильні позиції в Галичині ще з 30-х років, захопила і молодих хлопців. Івана Франка призначають бібліотекарем “Академического кружка” (своєрідний філіал москвофільської партії серед студентської громади). Але Іван Франко не дуже довго перебував під впливом москвофільської ідеології, яка у Львові не одного звела зі шляху служіння своєму народові. Уже тоді він проявляє свою волю і стійку життєву позицію.

У 1877 році почалися арешти серед університетської молоді у Львові. За розповсюдження соціалістичних ідей заарештовано І. Франка. А.Крушельницький писав, що “сто раз більше болів його тяжчим від кримінального суду несправедливіший засуд своєї суспільності - кинений на нього і товаришів.

Вийшовши з в'язниці, Франко береться за видання нових журналів. Разом з Михайлом Павликом він видав два випуски “Громадського друга”, а далі дві книжки “Дзвона”, “Молота”. І хоч все це було конфісковане прокуратурією, видання ходили по руках студентів.

Прагнучи якомога тісніше об'єднати патріотичну інтелігенцію України обабіч кордону, Франко у 80-х роках двічі нелегально приїздить до Києва й веде переговори про видання великого всеукраїнського журналу. Проект не було реалізовано, але встановилися тісні зв'язки з київськими діячами. Серед його нових знайомих були М. Лисенко, О.Кониський, ВАнтонович. Пізніше саме за посередництва Франка в Західній Україні вийдуть "Гамлет" у перекладі М.Старицького, "Книга пісень" Г.Гейне в перекладах Лесі Українки і Максима Славинського та ін.

У 1883 р. Франко публікує в журналі "Зоря" історичну повість "Захар Беркут", де опоетизовано героїчну боротьбу Галичини проти монголо-татарської навали. Це твір із динамічним сюжетом, глибокими психологічними портретами персонажів, майстерно описаними історичними подіями.

Велетенська громадська, журналістська, письменницька діяльність І.Франка періоду 1878–1979 рр. утвердила його авторитет як серед галицької прогресивної молоді, так і серед передової частини галицького суспільства загалом. Незважаючи на те, що авторитет І.Франка зростав з кожним днем, умови праці і громадської діяльності письменника залишались досить важкими. Але і в цих складних матеріальних і моральних обставинах І.Франко працює завзято і наполегливо.

"Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою", - писав про зустріч з І. Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський.

Перебуваючи у травні 1886 р. в Києві, Франко познайомився з Ольгою Хоружинською, і невдовзі узяв із нею шлюб, проте це був скоріше шлюб за розрахунком, а не по коханню. "З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого", - згодом розчаровано писатиме поет. Як бачимо, Франко і тут ставить національні традиції вище власних бажань.

Згодом Г.Величко так описуватиме їх шлюб: "Він - овіяний славою письменник і громадський діяч, вона - екзальтована 22-річна дівчина, звикла до буржуазного добробуту. А ще - чужа в Галичині, "москалька", "малороска", що ніколи не набралася українського духу, не навчилася добре української мови й зовсім не відчувала глибини чуття й любові до народу, що мав Франко.

1890 р. Іван Франко бере активну участь у заснуванні Русько-Української радикальної партії та її друкованого органу - газети "Народ". Знайомиться з М.Коцюбинським, Лесею Українкою, зустрічається у Відні з М.Драгомановим, листується з відомою польською письменницею Елізою Ожешко.

1891 р. йому вдається нарешті закінчити Чернівецький університет.

У 1894—1897 pp. Франко видавав журнал "Житє і слово", а в 1898-му разом із В.Гнатюком виступив фундатором та одним із редакторів "Літературно-наукового вісника" - журналу, який на чверть століття став справжньою громадською і мистецькою трибуною України.

У поемі "Мойсей" Іван Франко по-філософськи осмислює проблему вождя і народу. Вести за собою людей можуть, на думку Франка, лише ті, "хто вільний від сумнівів і вагань, хто беззастережно вірить у перемогу, в безсмертя народу, в його силу".

В історичних працях Франка значне місце відведено селянству України, зокрема Галичини, періодам феодалізму й капіталізму. Серед найважливіших його ідей - духовна єдність нації всупереч її розірваності між імперіями інших народів.

Попри глибоку повагу і тривалу співпрацю з М. Драгомановим, Франко розійшовся з ним у поглядах на соціалізм, стосовно питання національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією.

Вагомим внеском у національне відродження України ініціатива Івана Франка щодо ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» - так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

Його праці мали великий вплив на розвиток історіографії не лише України, а й інших слов'ян.

Звістка про смерть великого письменника і мислителя 28 травня 1916 р. поширилася далеко за межі рідного краю. Поховали І.Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Духовна влада відмовила в "парадному" поховальному обряді, "виділила" лише одного священика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в "позиченій" ямі на шість домовин... Лише через десять років упокоївся поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.

Беззаперечно величною є  постать Івана Яковича Франка в українській літературі, історії та культурі. Його ім'ям названий Львівський університет, Київський драматичний театр, багато установ освіти, науки, культури в Україні та за кордоном.

Особлива пошана і любов українців до величної постаті Каменяра, адже громадська і творча діяльність, особисте життя  І.Франка тісно пов'язані з історією і культурою нашого краю. Розповіді про І.Франка передаються з покоління у покоління як найвища духовна цінність. Багатогранність постаті Івана Франка і досі спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників до нових дослідницьких пошуків.

Усе своє життя Франко бачив Україну як суверенну одиницю «у народів вольних колі». При цьому він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Тому Івана Франка, безумовно, можна віднести до найвеличніших постатей в історії національного відродження України. Та й просто назвати його Людиною з великої літери.

Нині Україна переживає надважкі часи, щодня виборюючи своє право бути незалежною. Та завдяки саме таким свідомим українцям, яким свого часу був І. Франко, можна з надією сказати, що ми обов'язково вистоїмо і  переможемо у своїх прагненнях бути вільними.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.