Катерина Білокур – шлях до визнання

15 октября 2014, 00:09
0
441
Катерина Білокур – шлях до визнання
Катерина Василівна Білокур

«Дочка України, народний художник республіки, Катерина Білокур привернула загальну увагу, вразивши найвибагливіших поціновувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів.» О. Гончар

«Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне чуття,  яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного в житті.» О. Гончар

Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька,  топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник – будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. Саме однією із таких майстринь пензля та фарби і була колись Катерина Білокур у далекому отроцтві.

Автопортрет (1950)

Народилася ж нині знана на весь світ художниця 25 листопада 1900 року в родині заможного хлібороба Василя Йосифовича Білокура, в селі Богданівка, Пирятинского повіту, Полтавської області. Звідти,  з біленької селянинської хатинки, рушила у великі світи творчість великої художниці, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

Творити маленька майбутня народна майстриня почала ще з раннього дитинства: попри заборону батьків Катерина потайки малювала свої перші картини, використовуючи для цього полотно та вугілля. Трохи подорослішавши, дівчина  почала розмальовувати  декорації для драмгуртку, створеного сусідом і родичем Білокурів Микитою Тонконогом. Так поступово художниця збагачується враженнями, занурюючись у важкий творчій процес, відкриваючи для себе таємниці техніки живопису, композиції, малюнку.

Друга половина 30-х років – чи не один з найважливіших періодів у творчості Катерини Василівни. Адже саме у ці роки художниця  знаходить себе у жанрі натюрморту, оволодіває технікою та майстерністю живопису. Вже перші її роботи – «Березка» (1934 рік), «Квіти за парканом»(1935 рік), «Квіти» (1936 рік) свідчать про її неймовірний талант, та безмежні творчі можливості. Ці картини ніби попередили своєрідний, притаманний тільки для цієї особливої художниці стиль.

Спершу роботи Катерини Білокур побачила Полтава. Саме там, у 1940 році експонувались на обласній виставці картини цього тендітного майстра декоративного живопису. Згодом вони потрапили  на знану на той час на весь Радянський Союз республіканську виставку образотворчого мистецтва у місті Києві, де були із захопленням зустрінуті глядачами і одержали високу оцінку художників-професіоналів. Через деякий час робити Катерини Василівни підкорили і Париж (1954 рік). Біля них юрмилися відвідувачі міжнародних виставок: хто ж авторка цих незвичайних полотен? Звідки такий вроджений артистизм у простої української жінки, таке естетичне чуття, багатство і сила уяви?

"Цар-Колос" (1947)

Її три картини — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Луврі. Саме тут їх побачив Пабло Пікассо. Саме тут він про мовив ці знані слова, які нині облітають весь світ: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»

Він порівнює пані Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва»  — Серафіною Луїз. Варто зазначити, що  це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відзивався вкрай негативно.

"Колгоспне поле" (1948-1949)

Катерина Василівна працювала здебільшого олійними фарбами,  а акварель чи олівець використовувала вкрай рідко. Сама робила пензлі — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини. Навіть для  кожної фарби  у цієї дивовижної художниці був свій окремий пензлик. Також вона самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна. Творчий доробок народної майстрині у більшості випадків складають квіти, але в той самий час окрім «квіткових робіт» Катерина Білокур є автором багатьох пейзажів та портретів, у тому числі і авторських.

Катерина Василівна також є однією з найвідоміших представниць так званого «наївного мистецтва», також відомого під назвою «народний примітив», - групи художників, які через якісь певні обставини не здобули необхідної академічної освіти, проте все ж таки змогли стати частиною загально художнього процесу.

Померла художниця 10 червня 1961 року через хворобу шлунку, вилікувати яку не змогли ані домашні лікувальні засоби, ані занадто пізно проведена операція.

Пам'ятник художниці в Яготині

Похована Катерина Василівна на кладовищі в рідній Богданівці, яка нині стала справжнісінькою мистецькою столицею відомої на весь світ української художниці.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.